Ухвала суду № 41755831, 04.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2014 року

справа № 804/3638/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької північної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року у справі № 804/3638/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Южинбуд» до Криворізької північної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Южинбуд” звернулось до суду з адміністративним позовом в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000032220 від 11 лютого 2013 року, винесене Криворізькою північною об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість із вироблених товарів на загальну суму 74715,22 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що за результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки №9/224/33452723 від 24 січня 2013р., яким встановлено порушення ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в наслідок чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності, п.180.1 ст.180, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за лютий 2012р. на суму 59772,17грн. Правочини між позивачем та контрагентами відповідають вимогам чинного законодавства, при їх укладенні сторонами було досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, правочини сторонами було виконано, грошові кошти сплачено, що підтверджується наданими позивачем первинними документами. Право органу податкової служби в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини відсутнє, тому висновки акту перевірки щодо безпідставності сформування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а відповідно є протиправними, у зв’язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із судовим рішенням, Криворізька північна об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт зазначає, що за результатами перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з контрагентом ПП “Поліконстракт ДМ” за лютий 2012р. встановлено, що підприємство має недостатню чисельність, має обмеження у часі виконання робіт (01.02.12 по 03.02.12) та при цьому виконує значний обсяг робіт, що вказує на “нереальність” здійснення господарських операцій та виконання робіт ПП “Поліконстракт ДМ”. Згідно до ч.ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України, зазначені правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених за лютий 2012 року, що вказує на “нереальність” проведення господарських операцій між ТОВ “Южинбуд” з контрагентами ПП “Поліконстракт ДМ”. Таким чином, дії податкового органу щодо проведення перевірки та викладені висновки в Акті перевірки №9/224/33452723 від 24.01.2013р. відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема Податкового кодексу України, а податкове повідомлення-рішення №0000032220 від 11.02.2013р. є правомірними.

У судовому засідання сторони доводи, викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї підтримали в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, згідно Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій АБ №444628 від 23.01.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Южинбуд” зареєстровано 18.03.2005р. виконавчим комітетом Криворізької міської ради. У період з 11.01.2013р. по 17.01.2013р. згідно наказу №16 від 09.01.2013р. та на підставі ст.20, п.п.75.1.2 ст.75, ст.78, ст.79, ст.86 Податкового кодексу України, Криворізькою північною МДПІ Дніпропетровської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “Южинбуд” з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентом ПП “Поліконстракт ДМ” за лютий 2012р., за наслідками якої складено Акт №9/224/33452723 від 24.01.2013 р. Згідно висновків вказаного Акту, позаплановою виїзною документальною перевіркою встановлено порушення: 1. ч.ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених за лютий 2012р.: ТОВ “Южинбуд” при придбанні робіт від ПП “Поліконстракт ДМ” протягом лютого 2012р. на загальну суму 358633грн., та відображення податкового кредиту з ПДВ у сумі 59772,17грн. протягом лютого 2012р., що вказує на “нереальність” проведення господарських операцій між ТОВ “Южинбуд” з контрагентами ПП “Поліконстракт ДМ”; 2. п.180.1 ст.180, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит за лютий 2012р. на суму 59772,17грн. На підставі вказаного Акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000032220 від 11.02.2013р., яким збільшено суму грошового зобов’язання ТОВ “Южинбуд” по податку на додану вартість у сумі 74715,22грн., у т.ч. за основним платежем – 59772,17грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 14943,05грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентами, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 185.1 ст.185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п.186.1 ст.186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Положеннями пункту 188.1 ст.188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Так, законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Натомість відповідачем не були надані відповідні судові рішення щодо визнання, укладених правочинів недійсними.

Факт здійснення реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, які повністю відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися у зв’язку із здійсненням оплати отриманих послуг.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, за договорами, що розглядались, було придбано товар та послуги, які використані позивачем відповідно до господарської діяльності підприємства, що не спростовано відповідачем. На час укладання та виконання спірних угод сторони були у належному порядку зареєстровані платниками ПДВ та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Криворізької північної об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року у справі № 804/3638/13-а – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко