Ухвала суду № 41754412, 28.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 р. Справа № 876/3262/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Улицького В. З., Гулида Р. М.,

за участю секретаря Коцур В. К.

представника позивача Тибінки В. Я.

представника позивача Турянської І. С.

представника відповідача Холявки І. Я.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 813/9572/13а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Р-Інжирінг" до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Р-Інжирінг" звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000822200 та №0000832200 від 30 серпня 2013 року.

Позов мотивує тим, що необхідними підставами для включення до складу валових витрат відповідних сум витрат є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, що позивачем зроблено правомірно, і чого не спростовано відповідачем в акті перевірки та не доведено належними доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000822200 та №0000832200 від 30 серпня 2013 року.

З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що контрагенти позивача ТОВ "АРС Трейд", ТОВ "Будівельна компанія "АРС", ТОВ "Викуп", ТОВ "Ейс констракшен менеджмент", ТОВ "Лідерком" провели документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, підтримав апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представники позивача в судовому засіданні надали пояснення, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що з 30 липня 2013 року до 7 серпня 2013 року відповідачем проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача " з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТзОВ "АРС Трейд", ТзОВ "Будівельна компанія АРС", ТзОВ "Викуп", ТзОВ "Ейс констракшен менеджмент", ТзОВ "Лідерком" за період з 1 січня 2010 року до 31 березня 2013 року.

За результатами перевірки складено акт №434/22/36769054 від 14 серпня 2013, відповідно до якого в ході перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 184162 грн. Також встановлено порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на 210447 грн.

На основі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000822200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 211926 грн, з яких 184162 грн - за основним платежем і 27764 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення №0000832200, яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 213818 грн, з яких 210447 грн - за основним платежем і 3371 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями

Відповідно до матеріалів справи, приймаючи оскаржені податкові повідомлення-рішення відповідач виходив з того, що правочини між позивачем та ТОВ "АКО Індастріс", ДТГО "Львівська залізниця", ТОВ "Ніко інвест", ТОВ "Ювента-груп", ТОВ "ФХ Сервіс", ДП "ПрикарпатЗахідтранс", ПП "Рабмер", ПП "Арт-Енерго", ТОВ "МС БУД" не мали на меті реального здійснення господарських операцій, а відтак суми за цими правочинами не можуть бути віднесені до податкового кредиту.

На підтвердження факту поставки продукції вказаним контрагентам позивачем додано:

- Договір підряду № 16-ТМ від 1 квітня 2011 року; довідки про вартість виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року від 21 та 29 квітня 2011 року, за травень 2011 року від 30 травня 2011 року, за червень 2011 року від 21 червня 2011 року, за липень 2011 року; акти приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 року від 21 та 29 квітня 2011 року, за травень від 30 травня 2011 року, за червень 2011 року від 21 червня 2011 року, за липень 2011 року від 25 липня 2011 року, за серпень 2011 року від 25 серпня 2011 року; податкові накладні: від 21 квітня 2011 року № 58, № 59, від 29 квітня 2011 року № 119, від 30 травня 2011 року № 184, від 21 червня 2011 року № 207, № 208, № 209, від 25 липня 2011 року № 342, № 343, № 344, № 345 від 29 липня 2011 року № 605, від 25 липня 2011 року № 532.

- Договір субпідряду № 28-ОВ від 3 серпня 2011 року; акт приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2011 року від 30 серпня 2011 року, податкову накладну від 30 серпня 2011 року № 636.

- Договір субпідряду № 28-ТМ від 3 серпня 2011 року, довідку про вартість виконаних підрядних робіт за серпень 2011 року, акт № 1 приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2011 року від 30 серпня 2011 року; податкову накладну від 31 серпня 2011 року № 712.

- Договір субпідряду № 23-ОВ від 20 липня 2011 року; довідку про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року від 30 серпня 2011 року; акти № 1 та № 2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року від 30 серпня 2011 року; податкові накладні від 30 серпня 2011 року № 69, № 632, № 633; видаткову накладну № РН-8-03007 від 3 серпня 2011 року.

- Договір відступлення права вимоги і переведення боргу від 1 березня 2012 року по договору № 42-ОВ, № 44-ОВ, № 26-1-1 від 1 грудня 2011 року, повідомлення про відступлення права вимоги і переведення боргу № 01/047 від 1 березня 2012 року; видаткову накладну № РН-12-0510 від 5 грудня 2011 року; податкову накладну від 5 грудня 2011 року № 108.

- Договір купівлі-продажу № 08-Т від 1 серпня 2011 року; договір поставки №24 від 1 квітня 2011 року; видаткові накладні № РН-8-04012 від 4 серпня 2011 року, № РН-8-05011 від 5 серпня 2011 року, № РН-8-08009 від 8 серпня 2011 року, № РН-8-09010 від 9 серпня 2011 року, РН-8-11009 від 11 серпня 2011 року; податкові накладні від 4 серпня 2011 року № 104, від 5 серпня 2011 року № 132, від 8 серпня 2011 року № 161, від 9 серпня 2011 року № 193, від 11 серпня 2011 року № 252; видаткову накладну № РН-10-0305 від 3 жовтня 2011 року; податкову накладну від 3 жовтня 2011 року № 24.

- Договір поставки б/н від 1 вересня 2011 року; видаткових накладних № РН-9-17082 від 2 вересня 2011 року, № РН-9-05018 від 5 вересня 2011 року, № РН-9-17087 від 5 вересня 2011 року, № РН-9-17090 від 07 вересня 2011 року, № РН-9-17093 від 8 вересня 2011 року, № РН-9-23009 від 23 вересня 2011 року, № РН-9-27005 від 27 вересня 2011 року; податкових накладних від 2 вересня 2011 року № 37, від 5 вересня 2011 року № 86, від 5 вересня 2011 року № 73, від 8 вересня 2011 року № 154, від 23 вересня 2011 року № 470, від 27 вересня 2011 року № 514.

- Договір № 42-ОВ від 1 грудня 2011 року; локальний кошторис № 2-1-1; довідку про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2012 року від 31 січня 2012 року; акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за січень 2012 року від 31 січня 2012 року; податкову накладну від 31 січня 2012 року № 1146; видаткової накладної № РН-2-20004 від 20 лютого 2012 року; податкової накладної від 20 лютого 2012 року № 633.

- Договір № 22-ТП від 17 липня 2011 року; локальний кошторис № 1 від 17 липня 2011 року; акти № 1, № 2 приймання виконаних підрядних робіт по наданню послуг за серпень 2011 року - січень 2012 року; податкові накладні від 29 лютого 2012 року № 861, № 862.

- Договір купівлі-продажу № 24 від 1 квітня 2011 року; видаткові накладні № РН-4-16001 від 16 квітня 2011 року, № РН-4-20005 від 20 квітня 2011 року, РН-5-16023 від 16 травня 2011 року, № РН-5-18014 від 18 травня 2011 року, РН-5-24020 від 24 травня 2011 року, № РН-6-22012 від 22 червня 2011 року, № РН-6-22010 від 22 червня 2011 року, № РН-6-22014 від 22 червня 2011 року, № РН-6-25004 від 25 червня 2011 року, № РН-7-08009 від 8 липня 2011 року, № РН-7-08010 від 8 липня 2011 року, № РН-7-08011 від 8 липня 2011 року, РН-7-11005 від 11 липня 2011 року; податкові накладні від 16 квітня 2011 року № 55, від 20 квітня 2011 року № 58, від 16 травня 2011 року № 372, від 18 травня 2011 року № 373 та № 374, від 24 травня 2011 року № 380, від 22 червня 2011 року № 427, 428 та 429, від 25 червня 2011 року № 454, від 8 липня 2011 року № 8, 9, 11, від 11 липня 2011 року № 14.

- Договір перевезення вантажів № 3821 від 10 січня 2011 року; Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ЛВ0008340 від 1 вересня 2011 року, № ЛВ0006589, № ЛВ0007184, № ЛД0000723, № ЛВ0013368 від 19 грудня 2011 року; накладні на вантаж в кількості 4 шт.

Факт оплати за вказані поставки підтверджується платіжними дорученнями долученими до матеріалів справи.

Водночас, відповідно до акта перевірки висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «АРС Трейд» зроблено на основі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки «АРС Трейд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 1 квітня 2010 року до 31 березня 2013 року» №1700/22.8/37451200 від 17 травня 2013 року.

Висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «АРС» зроблено на основі акта перевірки Городоцької МДПІ Львівської області від 2 січня 2013 року №23/22/36769054.

Висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Викуп» зроблено на основі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Викуп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 1 квітня 2010 року до 31 березня 2013 року» від 13 травня 2013 року №1623/22.8/35917680.

Висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» зроблено на основі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ейс констракшен менеджмент» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 1 липня 2011 року до 31 березня 2013 року» від 17 травня 2013 року №1699/22.8/36757122.

Висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лідерком» зроблено на основі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лідерком» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 1 вересня 2011 року до 29 лютого 2012 року» від 17 травня 2013 року №1698/22-8/35197074.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 5 червня 1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні статті 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі "Щокін проти України" ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, пункту 71 рішення у справі "Булвес проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес проти Болгарії", а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати".

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України, проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин, так само як і не надано доказів на порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції про безпідставність прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень та необхідність їх скасування.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 813/9572/13а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.

.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Улицький В. З.

Гулид Р. М.

Повний текст ухвали складено 2 листопада 2014 року