Постанова № 41754395, 24.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа№ 910/11117/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

від позивача: Брайко С.А.;

від відповідача: Яровий Я.В.;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юджин"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.08.2014р.

у справі №910/11117/14 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ" в

особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів

фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Банк

Форум" Соловйової Наталії Анатоліївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юджин"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантос

Капітал»

про стягнення 16 182 341,21 дол. США, що еквівалентно

190 161 151,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "БАНК ФОРУМ" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" Соловйової Наталії Анатоліївни (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юджин" (далі - відповідач) заборгованості за кредитним договором №1-0007/13/11-КL від 06.03.2013р. у загальному розмірі 16 182 341,21 доларів США (з них: 15 612 662,43 доларів США - основний борг, 569 678,79 доларів США - пеня), що еквівалентно 190 161 151,27 грн. (з них: 183 466 769,22 грн. - основний борг, 6 694 382,05 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з повернення кредитних коштів та сплати процентів за кредитом.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" та відповідачем було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) від 13.03.2014р., за умовами якого назване товариство відступило відповідачу право вимоги за договором банківського вкладу №166/2 від 14.03.2013 в сумі 414 718,38 доларів США;

- відповідач своєю заявою від 13.03.2014р. повідомив позивача про зарахування грошових вимог на підставі договору про відступлення права вимоги за договором банківського вкладу №166/2 від 14.03.13 та кредитного договору № 1-0007/13/11-КL. На думку відповідача, вказана заява свідчить про зарахування зустрічних вимог на суму 414 718,38 доларів США і на вказану суму має бути зменшена сума боргу, заявлена до стягнення позивачем;

- позивач не має можливості на законних підставах здійснювати будь-які види валютних операцій, в тому числі отримувати кошти в валюті від відповідача, оскільки в нього відсутня генеральна ліцензія на здійснення таких операцій;

- з урахуванням вимог діючого законодавства, зокрема ч.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютний контроль» позивач мав право здійснювати валютні операції без генеральної ліцензії Національного банку України лише з моменту прийняття рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних та до моменту прийняття рішення про відкликання його банківської ліцензії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2014р. у справі №910/11117/14 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача прострочену заборгованість по поверненню кредитних коштів в розмірі 14 971 364 доларів США 59 центи США, прострочену заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 641 297 доларів США 83 центи США, пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 548 118 доларів США 29 центів США, пеню за несвоєчасне повернення нарахованих процентів в розмірі 21 560 доларів США 50 центів США. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 73 080,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014р. у справі №910/11117/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час розгляду справи у Господарському суді міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.09.2014р.

В судове засідання 22.09.2014р. з'явились представники сторін.

В судовому засіданні 22.09.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 07.10.2014р.

В судове засідання 07.10.2014р. з'явились представники сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014р., на підставі ст. ст. 27, 77 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантос Капітал», розгляд справи відкладено на 03.11.2014р.

Через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли:

- 30.10.2014р. - клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду від 07.10.2014р.;

- 30.10.2014р. - пояснення по справі від третьої особи, в яких вона зазначала про те, що після відступлення відповідачу 13.03.2014р. права вимоги за договором банківського вкладу №166/2 від 14.03.2013р. в сумі 414 718,38 доларів США, зазначені кошти стали власністю відповідача. Третя особа ці кошти не використовувала та не розпоряджалася ними;

- 31.10.2014р. - клопотання третьої особи про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантос Капітал»;

- 03.11.2014р. - клопотання позивача про залучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду від 07.10.2014р. та відзиву на апеляційну скаргу.

В судове засідання 03.11.2014р. з'явилися лише представники сторін. Представник третьої особи не з'явився.

В судовому засіданні 03.11.2014р. представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Вказане клопотання було задоволено судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 17.11.2014р.

13.11.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшли додаткові пояснення по справі.

17.11.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів на вимогу суду та письмових пояснень по справі.

В судовому засіданні 17.11.2014р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014р. у справі №910/11117/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судове засідання 17.11.2014р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи в судове засідання 17.11.2014р. не з'явився.

В судовому засіданні 17.11.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 24.11.2014р.

24.11.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме довідки вих.№14721/4.1 від 24.11.2014р. про те, що третю особу визнано кредитором позивача з кредиторськими вимогами на суму 14 996 329,50 грн., які включені до 7 черги. При цьому позивач зазначав, що неможливість подання вказаної довідки місцевому господарському суду обумовлена тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантос Капітал» було залучено до участі у справі як третю особу лише в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів визнала клопотання позивача обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

В судовому засіданні 24.11.2014р. представник відповідача підтримав раніше надані пояснення, просив суд задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 24.11.2014р. представник позивача також підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання 24.11.2014р. не з'явився. Однак, як уже зазначалося вище, в клопотанні від 31.10.2014р. третя особа просила суд здійснювати розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантос Капітал».

Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 24.11.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила наступне.

06.03.2013р. між позивачем, як кредитором, та відповідачем, як позичальником, було укладено кредитний договір №1-0007/13/11-КL (далі - Кредитний договір), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2, 1.4, 2.3.1) кредитор відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію, в рамках якої надає останньому кредитні кошти (далі - кредит) окремими частинами (далі - вибірки), на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах визначеної цим договором (п.1.2) граничної суми коштів (далі - кредитний ліміт), а позичальник зобов'язується вчасно погашати кредитору заборгованість за кредитом, а також сплачувати на користь кредитора проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених цим договором. Максимальна заборгованість позичальника за цим Договором (загальна сума усіх вибірок) не може перевищувати кредитний ліміт в сумі 14 000 000,00 доларів США. Кінцевий термін, до настання якого (включно) має бути повністю погашена заборгованість за кредитом, встановлюється 05.03.2014р. Кредит надається шляхом перерахування кредитором коштів з відповідного внутрішньобанківського (-их) позичкового (-их) рахунку (-ів) на поточний рахунок позичальника, відкритий у кредитора, в сумі, що буде зазначена в заявці на отримання вибірки (том справи - 1, аркуші справи - 12-23).

Розмір та порядок сплати процентів та комісій обумовлені сторонами в розділі 3 Кредитного договору, згідно з п.п.3.1, 3.2 якого за користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти, що нараховуються на суму фактичної заборгованості позичальника за кредитом за фактичний строк існування заборгованості за кредитом з періодичністю, визначеною в п.3.3 цього Договору. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту та не враховується день повного погашення заборгованості за кредитом, використовується річна процентна ставка в розмірі, зазначеному в п.3.2 цього Договору, та приймається рік, що складається з фактичної кількості календарних днів у відповідному році - 360 днів. За користування кредитом позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою, яка встановлюється на весь період дії цього Договору в розмірі 12,75% річних.

Погашення вимог кредитора за цим договором, незалежно від призначення платежу, визначеного позичальником у відповідному розрахунковому документі, здійснюється в наступній черговості: прострочені проценти, прострочені комісії, прострочена заборгованість за кредитом, строкові проценти, строкові комісії, строкова заборгованість за кредитом, неустойка (штраф, пеня), інші вимоги кредитора (відшкодування завданих збитків тощо) (п.4.3 Кредитного договору).

Протягом 2013 року між сторонами було укладено низку договорів про внесення змін до Кредитного договору (том справи - 1, аркуші справи - 25-33), згідно з якими, серед іншого, сторони дійшли згоди щодо збільшення кредитного ліміту до 15 180 000,00 доларів США та уточнення цільового використання кредиту.

На виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у загальному розмірі 24 971 364,59 доларів США. Однак відповідач, в порушення своїх договірних зобов'язань, повернув позивачу кредитні кошти лише у сумі 10 000 000,00 доларів США.

За розрахунком позивача, на час звернення з позовом до суду заборгованість відповідача за Кредитним договором становила 15 612 662,43 доларів США (еквівалентно 183 466 769,22 грн.), з яких 14 971 364,59 доларів США - заборгованість по поверненню кредитних коштів та 641 297,83 доларів США - заборгованість за нарахованими процентами.

Оскільки відповідач відмовляється в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 569 678,79 доларів США, що еквівалентно 6 694 382,05 грн.

Місцевий господарський суд задовольнив первісний позов у повному обсязі, визнавши його вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у загальній сумі 24 971 364,59 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи заявками відповідача на отримання кредитних коштів та меморіальними валютними ордерами (том справи - 1, аркуші справи 34-79).

Відповідачем не заперечується факт отримання від позивача кредитних коштів у вказаному вище розмірі.

Однак при цьому, відповідач повернув позивачу лише 10 000 000,00 доларів США кредитних коштів. Решта кредиту в розмірі 14 971 364,59 доларів США не повернута. Окрім того, у відповідача обліковується заборгованість за нарахованими на суму боргу по кредиту процентами у сумі 641 297,83 доларів США.

Наведене свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що його зобов'язання за Кредитним договором припинилися внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до договору відступлення права вимоги (цесії) від 13.03.2014р., укладеного між відповідачем та третьою особою.

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Дійсно, 13.03.2014р. між третьою особою, як цедентом, та відповідачем, як цесіонарієм, було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) (том справи - 1, аркуші справи - 237-238), за умовами якого (п.п.1-3) цедент передає цесіонарію, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові за договором банківського вкладу (депозиту) «Строковий» №166/2 від 14.03.2013р., укладеного між цедентом та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» (далі - боржник). За цим договором цесіонарій набуває право розпоряджатися грошовими коштами в розмірі 1 270 414,51 доларів США, зобов'язання по поверненню яких випливають з договору банківського вкладу (депозиту) «Строковий» №166/2 від 14.03.2013р. Право вимоги цедента засновано на договорі банківського вкладу (депозиту) «Строковий» №166/2 від 14.03.2013р.

07.11.2012р. між позивачем, як банком, та третьою особою, як вкладником, було укладено генеральний договір банківського вкладного (депозитного) рахунку №166 (далі - Генеральний договір) (том справи - 2, аркуші справи - 4-6), предметом якого є відкриття банком вкладнику вкладного (депозитного) рахунку і розміщення на платній основі тимчасово вільних коштів/банківських металів. Розмір залучених коштів/банківських металів вкладника, процентна ставка, строк користування залученими банком коштами/банківськими металами вкладника (строк вкладу (депозиту) обумовлюються в договорах банківського вкладу (депозиту) (далі - Договір депозиту та/або Договори депозиту), які є невід'ємними частинами цього генерального договору (п.п.1.1, 1.2 Генерального договору).

Порядок зарахування коштів/банківських металів на депозитний рахунок та повернення їх вкладнику визначений в розділі 4 Генерального договору, згідно з п.п.4.3, 4.4 якого повернення вкладу або його частини з депозитного рахунку здійснюється банком самостійно шляхом переказу в безготівковій формі на поточний рахунок вкладника, який зазначено в розділі «Адреси, Реквізити і підписи сторін» відповідного договору депозиту, за умови наявності файлу-відповіді про відкриття депозитного рахунку з відміткою про взяття цього рахунку на облік органом державної податкової служби. Банк відкриває та здійснює обслуговування депозитного рахунку за цим Генеральним договором відповідно до внутрішніх нормативних актів банку та чинного законодавства України. Виписка з такого рахунку є остаточним та безспірним доказом прийняття та/або повернення банком коштів/банківських металів вкладнику.

14.03.2013р. між позивачем, як банком, та третьою особою, як вкладником, було укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Строковий" №166/2 (том справи - 2, аркуш справи - 7), за умовами якого (п.п.1, 2, 8) вкладник розміщує на депозитному рахунку тимчасово вільні кошти в сумі 1 265 215,00 доларів США строком з 14.03.2013р. по 13.03.2014р. На суму вкладу банком нараховуються і виплачуються проценти в розмірі 10,00% річних. Цей договір є невід'ємною частиною генерального договору банківського вкладу №166 від 07.11.2012р.

З наявних в матеріалах справи документів, зокрема, виписок по депозитному рахунку третьої особи (том справи - 1, аркуш справи - 243; том справи - 2, аркуш справи - 7), вбачається, що на виконання умов договорів №166 від 07.11.2012р. та №166/2 від 14.03.2013р. позивач 13.03.2014р. перерахував вклад третьої особи у розмірі 1 265 215,00 доларів США, а також 5 199,51 доларів США процентів, нарахованих на суму вкладу, з депозитного на поточний рахунок третьої особи (вкладника за договором №166/2 від 14.03.2013р.).

В ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що позивачем були виконані зобов'язання як за Генеральним договором №166 від 07.11.2012р., так і за договором №166/2 від 14.03.2013р. щодо повернення вкладу з депозитного рахунку шляхом переказу в безготівковій формі на поточний рахунок вкладника, у зв'язку з чим зобов'язання за договором №166/2 від 14.03.2013р. припинились.

Колегією суддів враховано пояснення третьої особи про те, що після укладання договору цесії від 13.03.2014р. та відступлення відповідачу права вимоги в сумі 414 718,38 доларів США, зазначені кошти стали власністю відповідача, а третя особа ці кошти не використовувала та не розпоряджалася ними.

Однак, як уже зазначалося вище, в день укладання договору цесії між відповідачем та третьою особою, позивач виконав свої зобов'язання перед третьою особою за договором №166/2 від 14.03.2013р. До того ж, умовами Генерального договору №166 від 07.11.2012р. та договору №166/2 від 14.03.2013р. не передбачено, що зобов'язання позивача вважаються виконаними з моменту фактичного отримання третьою особою нарочно готівкових коштів. Умовами вказаних договорів чітко передбачено, що вклад повертається банком з депозитного рахунку шляхом переказу в безготівковій формі на поточний рахунок вкладника, що й було здійснено позивачем.

Згідно з положеннями ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

З наведеного випливає, що зарахування зустрічних однорідних вимог може відбуватись лише за не припиненими зобов'язаннями, тоді як на дату відступлення третьою особою права вимоги до позивача за договором №166/2 від 14.03.2013р. зобов'язання за цим договором припинилося.

Згідно з ч.2 ст. 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі зазначав про те, що він направив позивачу заяву №047/4-03/14 від 13.03.2014р. про припинення зобов'язання зарахуванням (том справи - 1, аркуші справи - 245-246), а третя особа направила позивачу заяву вих.№01/1 від 13.03.2014р. про відступлення права вимоги за договором №166/2 від 14.03.2013р. у зв'язку з укладанням договору цесії від 13.03.2014р. (том справі - 1, аркуш справи - 244). На підтвердження викладеного, відповідачем було надано копії вищезгаданих заяви і повідомлення з відмітками про їх отримання позивачем.

Однак, у наданих відповідачем заяві та повідомленні відсутні відмітки, які б свідчили про їх отримання співробітником позивача (вхідний реєстраційний номер, дата, підпис, прізвище та посада особи, яка отримала документи, тощо). Заява та повідомлення від 13.03.2014р. містять лише відмітку із зазначенням вихідного, а не вхідного реєстраційного номеру. Жодної вказівки на прізвище та посаду особи, яка проставила відповідну відмітку немає.

В матеріалах справи наявні пояснення позивача відносно порядку здійснення реєстрації вхідної кореспонденції на його підприємстві, а також довідки №4388/7.6 від 18.07.2014р., №4492/4.1 від 23.07.2014р., №4493/4.1 від 23.07.2014р., згідно з яким жодної заяви та повідомлення 13.03.2014р. на адресу позивача ані від відповідача, ані від третьої особи не надходило. Окрім того, 13.03.2014р. вхідна кореспонденція позивача реєструвалась за вхідними номерами з №769 по №795, тоді як в наданих відповідачем заявах стоять «вх.№1537» та «вх.№1545» (том справи - 1, аркуші справи - 225-227).

Позивач також звертав увагу суду апеляційної інстанції на розбіжності відтиску оригінальної печатки позивача та печатки, яка проставлена на заявах від 13.03.2014р., наданих відповідачем, а саме: відмінний зміст тексту та малюнка печатки (штампа), оскільки текст зовнішнього концентричного кола «БАНК ФОРУМ» має відмінний від оригінального шрифту розмір заповнення та додаткові розподільні знаки у вигляді «*» - зірочки; зміщення елементів тексту зовнішніх та внутрішніх концентричних кіл одного відносно іншого.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що надані відповідачем заяви від 13.03.2014р. не можуть вважатися належними доказами в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи відповідача про те, що в даному випадку має місце поєднання кредитора та боржника в одній особі, є безпідставним, виходячи з наступного.

В ч.1 ст. 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Між позивачем та відповідачем було укладено лише Кредитний договір.

Згідно з нормами ст. 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Тобто, припинення зобов'язання поєднанням боржника та кредитора в одній особі можливе у разі, якщо таке поєднання відбувається в межах одного і того ж зобов'язання, а не за зобов'язаннями, які випливають із різних договорів (в даному випадку - договору банківського рахунку та Кредитного договору), тому твердження відповідача про припинення зобов'язання за Кредитним договором на підставі ст. 606 Цивільного кодексу України у зв'язку із поєднанням боржника і кредитора в одній особі, є безпідставним та суперечить вимогам чинного законодавства.

Посилання відповідача на відсутність у позивача законних підстав для стягнення заборгованості за валютним зобов'язанням, зокрема, для отримання коштів у валюті від відповідача, є безпідставними.

Судом було з'ясовано, що 14.03.2014р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №14, яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "БАНК ФОРУМ". Тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком на 3 місяці з 14.03.2014р. по 13.06.2014р.

Відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» неплатоспроможні комерційні банки, ліквідацію яких здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, мають право здійснювати валютні операції без ліцензії Національного банку України з дотриманням законодавства України про систему валютного регулювання і валютного контролю з метою здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Згідно з п.8 ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

На підставі постанови Правління Національного банку України №135 від 13.03.2014р. «Про віднесення публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №14 від 14.03.2014р. про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «БАНК ФОРУМ» (позивач). Тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком на 3 місяці з 14.03.2014р. по 13.06.2014р.

На підставі постанови Правління Національного банку України №355 від 13.06.2014р. про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію позивача, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №49 від 16.06.2014р. про початок ліквідації позивача з 16.06.2014р.

Наведене свідчить про те, що на час прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі позивач був неплатоспроможним комерційним банком, ліквідацію яких здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а отже він має право здійснювати валютні операції без ліцензії Національного банку України.

При цьому, станом на час видачі кредитних коштів відповідачу, на дату звернення з позовом, який розглядається у справі №910/11117/14, до Господарського суду міста Києва (06.06.2014р.) та на день порушення провадження у даній справі позивач мав Банківську ліцензію №62 і Дозвіл №62-5 від 30.04.2010р., що свідчить про наявність правових підстав для пред'явлення позивачем вимог про стягнення з відповідача заборгованості в іноземній валюті за зобов'язаннями по Кредитному договору.

В ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб. Уповноважена особа Фонду має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.

Окрім того, відповідно до п.п.1, 4 ч.5, ч.6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом. Обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється, зокрема, на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодуванню що гарантується Фондом.

Таким чином, в процесі судового розгляду було встановлено порушення відповідачем порядку і строків виконання грошових зобов'язань за Кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості з повернення кредиту в розмірі 14 971 364,59 доларів США та за нарахованими на суму боргу по кредиту процентами у сумі 641 297,83 доларів США.

Доказів, які б свідчили про належне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем або доказів відсутності боргу ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

З урахуванням викладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу у загальній сумі 15 612 662,43 доларів США.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.8.2 Кредитного договору за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, несвоєчасну сплату процентів та/або комісій за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діятиме протягом відповідного порушення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

В ст. 198 Господарського кодексу України передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Положення ч.2 ст. 533 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004 р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Банк, як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, укладаючи Кредитний договір позивач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, у зв'язку з чим в даному випадку пеня підлягає нарахуванню як відсоток від суми невиконаного зобов'язання у доларах США.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем та місцевим господарським судом, колегія суддів погоджується з його арифметичною правильністю, у зв'язку з чим позов в частині стягнення з відповідача 548 118,29 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредитних та 21 560,50 доларів США пені за несвоєчасне повернення нарахованих процентів підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів спростування висновків місцевого господарського суду.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юджин" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2014р. у справі №910/11117/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/11117/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк