Рішення № 41754298, 26.11.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2014 р. Справа № 914/1613/14

За позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: ОСОБА_1, м.Львів

про розірвання договору купівлі-продажу і стягнення неустойки в розмірі 33 000,00 грн.

Головуючий суддя Кітаєва С.Б.

суддя Ділай У.І.

суддя Мазовіта А.Б.

Представники:

від позивача: Грицина Я.М. - представник (довіреність від 07.10.2014 р. №2302-вих-2713);

від відповідача: ОСОБА_1

Представнику позивача та відповідачу роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів до ОСОБА_1, м.Львів про розірвання договору купівлі-продажу і стягнення неустойки в розмірі 33 000,00 грн.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 08.05.2014р.(із врахуванням ухвали від 02.06.2014 р. про виправлення описки) призначив розгляд справи на 18.06.2014 р. Подальший хід розгляду справи висвітлених в ухвалах суду. В судових засіданнях оголошувалася перерва та розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. Ухвалами від 21.07.2014 року відхилено заяву ОСОБА_1 від 17.07.2014 р. (вх.№31052/14) про відвід судді; призначено колегіальний розгляд справи №914/1613/14 у складі трьох суддів. За наслідками автоматичного розподілу членів колегії суддів у справі, визначено членами колегії суддів Мазовіта А.Б. та Щигельську О.І. У зв»язку з перебуванням судді Щигельської О.І. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату господарського суду Львівської області 17.09.2014 року було призначено повторний автоматичний розподіл члена колегії суддів у справі №914/1613/14 за результатами якого замість судді Щигельської О.І. визначено суддю Ділай У.І. Ухвалою суду від 17.11.2014 року продовжено строки розгляду справи на п»ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 26.11.2014 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем 28.11.2013 року було укладено договір №2871 купівлі-продажу нежитлового приміщення за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - договір). В порушення умов вказаного договору, відповідач не сплатив повну ціну об'єкта продажу протягом обумовленого сторонами строку, у зв'язку з чим позивач просив розірвати договір купівлі-продажу та стягнути з відповідача неустойку в розмірі 20% від вартості об»єкта продажу, що становить 33 000,00 грн., та судові витрати.

Позов подано з посиланням на умови договору купівлі-продажу, ст.ст.509,525,526,530,546,ч.1ст.548,549, ч.1 ст.550, ч.2 ст.551,610, ч.1 ст.611,612, 625, ч.2 ст.651, ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.216, ст.217, ч.1 ст.230, ч.4 ст.231 Господарського кодексу України ч.5 ст.23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію», Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань».

Представник відповідача в судових засіданнях заперечив проти позовних вимог, зазначив, що ним не прострочено виконання зобов'язання щодо сплати ціни об'єкта продажу, оскільки така оплата здійснена ним в межах 30 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення договору. Також заявив, що, припускаючи наявність прострочення виконання зобов'язання відповідачем, нарахована позивачем неустойка є надмірно великою у зв'язку з відсутністю збитків, завданих позивачеві можливим простроченням виконання зобов'язання, та враховуючи незначний строк такого прострочення.

З огляду на приписи частини 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій України» місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно з вимогами статей 1,4-1,12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до пункту 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб»єктами господарської діяльності, а також спори, пов»язані з : приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин.

З огляду на приписи ч.2 ст.1 та ст.12 ГПК зазначені справи підвідомчі господарським судам і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб»єктами підприємницької діяльності.

Виходячи з цього, на підставі ст.12 ГПК України, дана справа підвідомча Господарському суду Львівської області.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

28.11.2013 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (продавець, позивач у справі) та громадянином України ОСОБА_1 (покупець, відповідач у справі), разом у тексті іменуються - Сторони, попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів,було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону за №2871, посвідченого нотаріально 28.11.2013 року та зареєстрованого в реєстрі за №2327.

За умовами договору (п.1.1) продавець зобов'язався відповідно до ухвали Львівської міської ради 5-ої сесії 6-го скликання від 10.11.2011р. №905, Протоколу №01 засідання комісії для забезпечення приватизації шляхом продажу на аукціоні нежитлового приміщення від 25 грудня 2012 року, Протоколу №02 засідання комісії для забезпечення приватизації шляхом продажу на аукціоні нежитлового приміщення від 01 березня 2013 року, Протоколу №01 аукціону з реалізації об»єкта малої приватизації комунальної власності м.Львова від 01 березня 2013 року передати у власність покупцю нежитлове приміщення у мезоніні (5-11, 5-12, 5-13, 5-14) та на 3-му поверсі (5-1а, 5-2, 5-3, 5-4), загальною площею 63,7 (шістдесят три цілих сім десятих) кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 (надалі - об»єкт продажу), яке належить Територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (індексний номер 13251083), виданого ОСОБА_3, державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області 22 листопада 2013 року, право власності на нежитлове приміщення зареєстровано в Державному реєстрі речових прав відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 13252852, номер запису на право власності 3496088), виданого ОСОБА_3, державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Львівської області 22 листопада 2013 року, реєстраційний номер об»єкта нерухомого майна:219780646101, а покупець зобов'язався прийняти зазначене нежитлове приміщення і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі та здійснити реєстрацію права власності на вказане приміщення в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Зазначений в цьому договорі об'єкт продавався за ціною 165 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 27 500,00 грн., з яких 16 500,00 грн. (шістнадцять тисяч п»ятсот гривень 00 копійок) сплачено покупцем до підписання цього договору згідно з умовами конкурсу з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, а залишок в сумі 148 500,00 грн. (сто сорок вісім тисяч п»ятсот гривень 00 копійок) покупець зобов»язаний сплатити за придбаний об»єкт продажу протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу(п.п.1.4.;2.1 договору).

Відповідно до п.2.2. договору, розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування всієї суми зі свого карткового рахунку НОМЕР_1 у ПАТ АБ «Укргазбанк», МФО 320478, на розрахунковий рахунок продавця №37183003003071 в ГУДКСУ у Львівській області, м.Львів, вул.К.Левицького,18, МФО 825014, код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України продавця 25558625.

Відповідно до п.2.3 Договору датою оплати сторони вважають дату зарахування коштів на рахунок продавця.

У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що передача об»єкта здійснюється продавцем покупцю у триденний термін після сплати повної вартості придбаного об»єкта продажу, а у пункті 3.2 погодили, що передача об»єкта продажу підтверджується актом приймання-передачі, який підписується сторонами.

Пунктом 5.1. договору встановлено обов'язок покупця у встановлений цим договором строк сплатити ціну продажу об'єкта продажу.

Договором передбачено (з п.7.2 договору), що у разі несплати ціни об'єкта продажу протягом 30 днів з дня нотаріального посвідчення договору, покупець сплачує на користь продавця неустойку у розмірі 20 відсотків ціни продажу об'єкта, а у разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу разом з неустойкою протягом 30 днів об»єкт продажу повертається продавцю, договір підлягає розірванню.

За порушення строку оплати ціни продажу об'єкта у повній сумі позивач, керуючись згаданим пунктом договору, просив суд розірвати договір купівлі-продажу та стягнути з відповідача неустойку у розмірі 20 відсотків ціни продажу об'єкта, що становить 33 000,00 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві 165 000,00 грн. за придбаний об'єкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Частиною 5 ст.23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як оплату за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов»язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов»язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

В розумінні ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов»язано його початок.

Оскільки договір від 28.11.2013 року купівлі-продажу нежитлового приміщення за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону був посвідчений нотаріально 28.11.2013 року, то останній день сплати 165 000,00 грн. за придбаний об'єкт продажу припадає на 28.12.2013року (початок перебігу 30 календарних днів для оплати об»єкта починається з 29.11.2013 р.).

Однак, як встановлено, 28.12.2013 року припадає на вихідний день - на суботу.

Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відтак, днем закінчення строку для оплати вартості об»єкта купівлі-продажу є 30.12.2013 року.

Відтак, невірним є твердження позивача про те, що останній день 30-ти денного строку на оплату вартості об»єкта купівлі-продажу припадає на 28.12.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що по квитанції №2 від 25.12.2013 р. відповідач перерахував позивачу 72 000,00 грн., а по квитанції №43 від 26.12.2013 р. - перерахував ще 60 000,00 грн., що в сукупності склало 132 000,00 грн. Враховуючи наведені платежі на суму 132 000,00 грн. та те, що 16 500,00 грн. сплачено покупцем до підписання Договору (п.2.1 договору) та зараховано в погашення вартості об»єкта купівлі-продажу, а залишок від ціни об»єкта продажу на момент укладення договору складав 148 500,00 грн., то для сплати повної вартості об»єкта купівлі-продажу покупець мав перерахувати позивачу включно по 30.12.2013 року ще 16 500,00 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, стверджує, що ним не прострочено виконання зобов'язання щодо сплати ціни об'єкта продажу, оскільки така оплата здійснена ним в межах 30 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення договору.

01.12.2013 р. було укладено договір між ОСОБА_1 (відповідач) та ОСОБА_4 (другим учасником аукціону) про зарахування коштів в сумі 16500,00 грн. (гарантійного внеску), які були сплачені ОСОБА_4 на рахунок позивача за прийняття участі в аукціоні, який відбувся 01 березня 2013 року і за результатами якого переможцем було визначено ОСОБА_1, в погашення 16500,00 грн., які мав сплатити ОСОБА_1 за об»єкт купівлі-продажу.

З матеріалів у справі вбачається, що гарантійний внесок в сумі 16500,00 ОСОБА_4 перерахувала на рахунок позивача по квитанції №9 від 25.02.2013 р. і станом на 01.12.2013 року, дату укладення договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, їй кошти в сумі 16500,00 грн. не були повернуті Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради.

Як і передбачено в договорі від 01.12.2013 року. ОСОБА_1 і ОСОБА_4 було подано на ім»я начальника Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради ОСОБА_5 листи-заяви з проханням зарахувати кошти в сумі 16500,00 грн., перераховані ОСОБА_4 25.02.2013 р. на рахунок Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради за участь в аукціоні, ОСОБА_1 в рахунок оплати за придбане майно згідно договору купівлі-продажу №2871 від 28.12.2013 року. До листів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 долучали оригінал договору від 01.12.2013 року.

Суд витребовував у позивача і для огляду в судовому засіданні суду були надані представником позивача ОСОБА_6 оригінали листів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, та за результатами огляду цих документів судом встановлено, що лист ОСОБА_1 про зарахування коштів позивач отримав 26.12.2013 року і зареєстрував його за вх.№3-Л-33021, лист ОСОБА_4 був отриманий позивачем теж 26.12.2013 року та зареєстрований за вх.№3-Д-33019.

26.02.2014 року за вх.№3-Л-33021 в Управлінні комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради зареєстровано лист ОСОБА_1, у якому він просить позивача повідомити про час та місце підписання акту приймання-передачі об»єкта купівлі-продажу з тих мотивів, що відповідно до п.2.1 договору ним була здійснена оплата згідно договору купівлі-продажу від 28.11.2013 року (реєстраційний №3227) у повному обсязі.

Слід зазначити, що станом на 26.02.2014 року ОСОБА_1 не отримав відповіді позивача на лист-заяву про зарахування коштів (який поступив до позивача 26.12.2013 року і зареєстрований за вх.№3-Л-33021), відповіді на свій лист-заяву про зарахування коштів, який за вх.№3-Д-33019 зареєстрований у позивача 26.12.13 року не отримала і ОСОБА_4 Доказів зворотнього позивач суду не надав, а матеріали справи таких доказів не містять.

У матеріалах справи є лист позивача, за №2302-409, датований 27.02.2014 року, зі змісту якого вбачається , що він є відповіддю на звернення ОСОБА_1 від 26.12.2013 року №3-Л-33021 про зарахування коштів. Посилаючись на відсутність у позивача правових підстав задоволити клопотання та зарахувати кошти в сумі 16500,00 грн, перераховані ОСОБА_4, в якості оплати коштів за придбаний ОСОБА_1 об»єкт на АДРЕСА_2, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про зарахування коштів. У зазначеному листі Управління доводить до відома ОСОБА_1, що згідно з ч.4 ст.15 Закону України «Про звернення громадян» надану відповідь ОСОБА_1 може оскаржити у встановленому порядку.

В матеріалах справи є лист позивача №2302-40 від 27.02.2014 року, який є відповіддю на лист-заяву ОСОБА_4 від 26.12.2013 р. №3-Л-33019 та у якому в задоволенні клопотання про зарахування сплачених нею 16500,00 грн., в рахунок оплати ОСОБА_1 залишку коштів (16500,00 грн.) за об»єкт купівлі-продажу теж відмовлено.

Суд витребовував у позивача докази надіслання відповідачу та ОСОБА_4 листів від 27.02.2014 року №2302-409 та № 2302-40.

В додаток до листа, який поданий позивачем (вх.№31057/14 від 17.07.2014 р.) до справи подано копію Реєстру від 28.02.2014 р. Управління комунальної власності, у якому під порядковими номерами « 18» і « 19» зазначено листи позивача від 27.02.2014 року №2302-409 та № 2302-40 та адресатів: ОСОБА_1 і ОСОБА_4 Однак, зазначений реєстр не містить відбитку поштового штемпеля, а квитанція про відіслання кореспонденції 28.02.2014 року до цього реєстру не надана, що не підтверджує доводи позивача, що на звернення ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про зарахування коштів, які поступили до позивача 26.12.2013 року, позивачам скеровувалась заявникам відповідь.

Відповідач факт отримання листа -відповіді позивача за №2302-409, від 27.02.2014 року заперечує.

Як вбачається, у листі №2302-409 від 27.02.2014 року має місце покликання позивача на Закон України «Про звернення громадян», зокрема про право відповідача згідно ч.4 ст.15 зазначеного Закону оскаржувати відмову позивача в задоволенні заяви відповідача про зарахування коштів.

Крім того, що відповідач заперечує факт отримання зазначеного листа, а доказів зворотнього позивач суду не надав, слід зазначити і про те, що згідно ст.20 Закону України «Про звернення громадян», звернення громадян (заяви, клопотання) розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення,- невідкладно, але не пізніше п»ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, то органом місцевого самоврядування до якого звернувся заявник, встановлюється необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Доказів дотримання позивачем встановленого порядку розгляду заяви відповідача , яку позивач отримав 26.12.2013 року, суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, окрім вже наведених обставин, вживав інших заходів для виконання зобов»язання по оплаті об»єкту купівлі-продажу.

Так, по квитанції №8108601 від 08.05.14 року ним було перераховано позивачу кошти в сумі 16500,00 грн. Кошти поступили на рахунок позивача, однак вже 17.06.2014 року позивач подав до ГУДВСУ у Львівській області , платіжне доручення №189 на суму 16500,00 грн. вказавши у призначенні платежу: «повернення коштів 16500,00 грн. за приватизацію у зв»язку із розірванням договору ОСОБА_1». Оплата по вказаному дорученню пройшла 15.08.2014 року, що вбачається зі штампу ГУДВСУ у Львівській області на вказаному платіжному документі.

У подальшому, платіжним дорученням №1 від 12.11.2014 року відповідач ще раз перерахував позивачу кошти в сумі 16 500,00 грн. Кошти не повернуті відповідачу позивачем, оскільки як вбачається із довідки Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» Львівська обласна дирекція рахунки у Банку, відкриті на ім»я ОСОБА_1, 13.11.2014 року закрито. Доказів повернення коштів суду не надано.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із частиною другою статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ГПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.

Виходячи із наведеного та конкретних обставин даної справи, про які йдеться вище в рішенні,судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності істотного порушення договору, як не встановлено а позивачем не доведено наявність шкоди, завданої цим порушенням відповідачем, яка могла б бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє позивачу отримати очікуване ( кошти в повному обсязі за об»єкт купівлі-продажу) при укладенні договору; а також позивачем не доведено, а судом не встановлено, що є дійсно істотною різниця між тим, на що мав право розраховувати позивач, укладаючи договір, і тим, що в дійсності він зміг отримати.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про розірвання договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником в частині сплати коштів в сумі 16500,00 грн. у строки встановлені в договорі, що в свою чергу є підставою для нарахування неустойки за порушення боржником зобов'язання, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідачем подано клопотання (вх.№51126/14 від 25.11.14р.) про зменшення розміру неустойки.

Щодо обґрунтованості стягнення неустойки в розмірі 20 відсотків від ціни продажу об'єкта, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання

Статтею 233 Господарського кодексу України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст.551 Цивільного кодексу України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч.1 ст.3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, № 18 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Виходячи із ступеня виконання зобов»язання відповідачем, заходів вжитих відповідачем для належного виконання зобов»язання і повної оплати вартості об»єкту купівлі-продажу, причин, які обумовили неналежне виконання ним зобов»язання у строки передбачені договором в частині сплати 16500,00 грн., те, що станом на даний час все-таки кошти в зазначеній сумі є у позивача, зважаючи що не встановлено наявності істотного порушення договору та беручи до уваги те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, задоволити клопотання відповідача та зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки та стягнути з відповідача 3 000,00 грн.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково, стягнувши з відповідача 3000,00 грн. неустойки. В задоволенні решти вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати в сумі 1827,00 грн. покладаються на відповідача і підлягають стягненню з нього на користь позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1,2,4-3, 12,32, 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_3) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (м.Львів, пл.Галицька, 15; ідентифікаційний код 25558625) 3 000,00 грн. неустойки та 1827,00 грн. судового збору.

3. В частині вимог про розірвання договору та стягнення 30 000,00 грн. неустойки відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 26.11.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення, враховуючи вихідні дні 29.11.2014 р. та 30.11.2014 р., виготовлено 03.12.2014 р.

Головуючий суддя Кітаєва С.Б.

суддя Ділай У.І.

суддя Мазовіта А.Б.