Постанова № 41749051, 27.11.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2014 р. Справа № 926/1253/14

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" № 9-242200/16236 від 27.10.2014 року

на рішення господарського суду Чернівецької області від 16.10.2014 року

у справі № 926/1253/14

за позовом: ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-комерційної фірми "Зевс", м. Чернівці

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, м. Чернівці

про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, визнання відповідача таким, що втратив право користування, звільнення приміщення

за участю представників:

від позивача: Прокопюк В.Б. - представник

від відповідача: Чопюк М.Д. - представник

від третьої особи: ОСОБА_5 - представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 16.10.2014 року у справі № 926/1253/14 (суддя Гончарук О.В.) у задоволенні позовних вимог ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ТзОВ ТКФ "Зевс", за участю третьої особи ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, визнання відповідача таким, що втратив право користування та звільнення приміщення - відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що застосування такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, можливо лише тоді, коли це прямо передбачено у відповідному застереженні, що міститься у договорі іпотеки або в окремому договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Однак, укладений між сторонами іпотечний договір, умови про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, як це встановлено частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", не містить, а тому позивач безпідставно звернувся до господарського суду з даним позовом.

Не погодившись з вищенаведеним рішенням господарського суду, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду у даній справі та позовні вимоги задоволити повністю. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п. 4.1 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Чинне законодавство, а саме ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», передбачає можливість іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Отже, виходячи з вищевикладеного апелянт вважає, що відповідно до п. 4.1 іпотечного договору банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбачених чинним законодавством, на що є пряме посилання в цьому пункті іпотечного договору, а саме відповідно до п. 4.1 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством

Також, апелянт зазначає, що частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес інтим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 3 статті 36 Закону України "Про іпотеку", договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, ст. ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Окрім наведеного апелянт вважає, що відповідно до п. 4.2. іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель залишає за собою право вибору та способу звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя. За своєю правовою природою Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Отже, виходячи з положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя є підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за Банком, відповідно до цього даний договір є способом звернення, хоч і позасудовим, але все ж таки способом, а отже відповідно до цього Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є поняттям тотожним із поняттям звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, він є, як вказано в ст. 36 Закону України «Про іпотеку», за своїми правовими наслідками саме способом звернення, а отже законодавець не забороняє за цією підставою звернутися для захисту свого законного права до суду.

Відповідно до цього банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, оскільки в Іпотечному договорі зазначено, що Банк має право у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що саме по собі і є зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Оскільки сторони у позасудовому порядку не досягли згоди на передачу у власність іпотекодержателя - банку предмета іпотеки, а умовами іпотечного договору передбачено право Іпотекодержателя на позасудове задоволення вимог іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, банк-іпотекодержатель має право на підставі частини другої статті 16 Цивільного кодексу країни, статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" захистити свої майнові права, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на спірне майно, оскільки Іпотечним договором передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки одним із перерахованих у цьому договорі способів, у тому числі на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, відповідач зазначає, що відповідно до рішення господарського суду Чернівецької по справі № 5027/688/2012, відкрито виконавче провадження ВП№43306648, за наказом №5027/688 від 24.04.2014 року, та проводиться стягнення з ТОВ «ЗЕВС» на користь ПАТ «Фінанси та Кредит» 3 352 708,25 гривень. Способом реалізації предмета іпотеки, визначено шляхом проведення прилюдних торгів.

06 червня 2014 року, за клопотанням ПАТ «Фінанси та Кредит», було проведено опис та арешт майна, та передано на відповідальне зберігання - керівнику відповідача, Чопюк М.Д., а отже, відповідач вважає, що апелянтом досягнуто своєї мети, та всупереч нормам чинного законодавства останній звернувся до суду з ідентичною вимогою, за якою вже отримав задоволення своїх вимог.

Окрім цього, відповідач зазначає, що відповідно до п. 38 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку») він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Згідно з п. 39 вищенаведеної постанови Пленуму, з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Як вважає відповідач, що апелянт у апеляційній скарзі посилається на норми ЦК України, Закону України «Про іпотеку», та зазначає, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, оскільки в іпотечному договорі зазначено, що банк має право у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі Договору про задоволення вимог іпотеко держателя, що саме по собі є зверненням стягненням на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, однак не наводить будь - яких об'єктивних даних, яким чином та на підставі яких документів він отримав це право, оскільки, у відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» чітко встановлено, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до змісту договору іпотеки він не містить застереження про позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», яке в силу ст. 36 цього Закону прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Окрім цього, відповідач вважає, що у разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі частини другої ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. У разі прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем, останній буде позбавлений права на будь-які наступні вимоги щодо виконання боржником основного зобов'язання. А тому, з огляду на викладене, обраний апелянтом спосіб захисту не відповідає умовам договору іпотеки та положенням ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Третя особа відзив на апеляційну скаргу не подала, однак, представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи і заперечення представника позивача, відповідача та третьої особи, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, 14 вересня 2007 року між ТзОВ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_2 укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №1573ру21-07 із змінами та доповненнями (а.с. 21-24), відповідно до умов якого, банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності, в розмірі 170000,00 євро з оплатою за користування кредитними коштами відсотків по ставці 16,0% річних та зобов'язався повернути кредитні ресурси до 13.09.2022 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 14 вересня 2007 року між ТзОВ ТКФ "ЗЕВС", як іпотекодавцем, та позивачем, як іпотекодержателем, укладено договір іпотеки №1573ру21-07, відповідно до умов якого іпотекодавець в забезпечення виконання зобов'язань надав нерухоме майно, а саме: нежилі будівлі та споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1, а саме: адміністративна будівля літ. А, цегла, прохідна літ. В, цегла, склад літ. Б, метал, огорожа №1-2. Загальна площа нежитлових будівель та споруд становить 833,00 кв.м. (надалі - Предмет іпотеки), яке належить на праві приватної власності іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30.12.2005 виконавчим комітетом Чернівецької міської ради на підставі рішення №739/16 виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 27.09.2005 та рішення №2002/22 виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 20.12.2005, зареєстрованого в Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації від 20.12.2005, зареєстрованого в Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації 06.01.2006, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 13394023, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий 06.01.2006 Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації, за №9517557.

Відповідно до п. 3.3.4 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо позичальником та іпотекодавцем не будуть виконані зобов'язання, передбачені цими договорами, в тому числі, у належні строки не будуть сплачені кредитні кошти, відсотки, штрафні санкції чи інші платежі.

Згідно з п. 3.3.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку виникнення заборгованості зі сторони позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше ніж три місяці.

У відповідності до п. 4.1. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно з п. 4.2. Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель залишає за собою право вибору та способу звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26.06.2012 року у справі за №2-278/2012 позов ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено частково та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за Кредитним договором у сумі 3 352 708,25 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання кредитного договору недійсним, відмовлено та зустрічний позов ОСОБА_6 до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання припиненим договору поруки, задоволено.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 21.11.2013 року у справі №5027/688/2012, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.03.2014, задоволено позов ПАТ "Фінанси та кредит" до ТОВ "ЗЕВС", за участю третьої особи ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 3352708,25 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме стягнуто з ТОВ "ЗЕВС" на користь позивача 3352708,25 грн., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в АДРЕСА_1, а саме: адміністративна будівля літ. А, цегла, прохідна літ. В, цегла, склад літ. Б, метал, огорожа №1-2. Загальною площею нежитлових будівель та споруд 833,00 кв.м. Способом реалізації предмета іпотеки визначено проведення прилюдних торгів за початковою ціною реалізації предмета іпотеки, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Як зазначає позивач у позовній заяві, що боржником та іпотекодавцем рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26.06.2012 року у справі за №2-278/2012 та рішення господарського суду Чернівецької області від 21.11.2013 року у справі №5027/688/2012 не виконуються, а тому позивач був змушений звернутись до господарського суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за банком.

Згідно з частиною 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Таким чином колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, що застосування такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, можливо лише тоді, коли це прямо передбачено у відповідному застереженні, що міститься у договорі іпотеки або в окремому договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 26.12.2011 року по справі № 3-139гс11 та постанові від 11.12.2013 року у справі № 6-124гс13, а саме Верховним Судом України зазначено, що у разі, якщо такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, передбачений договором іпотеки, іпотекодержатель може реалізувати його у судовому порядку, шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на предмет іпотеки.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, згідно п. 4.2. іпотечного договору, позивачу надано право звернути стягнення на предмет іпотеки, за його вибором: на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, що повністю узгоджується з вищезазначеною частиною 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку". Однак, укладений між сторонами іпотечний договір, умови про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, як це встановлено частиною 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", не містить.

Крім того, позивач реалізував своє право, передбачене ст. 33 Закону України "Про іпотеку", подавши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, який задоволено рішенням господарського суду Чернівецької області від 21.11.2013 року у справі № 5027/688/2012.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позивач безпідставно звернувся до господарського суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Доводи апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 16.10.2014 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.