Ухвала суду № 41741799, 18.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4718/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Авраменко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛІМА" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2013 № 89626552208, від 18.11.2013 № 89726552208, від 13.02.2014 №22726552208, від 13.02.2014 № 22726552208, -

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2014 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЛІМА" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 18.11.2013 №89626552208, від 18.11.2013 №89726552208, від 13.02.2014 №22726552208, від 13.02.2014 №22726552208.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На думку апелянта, постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Віліма» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських правовідносин з Товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр», Товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт», Товариством з обмежено відповідальністю «Сібер», Товариством з обмежено відповідальністю «Едвейтайзинг-Експерт», Товариством з обмежено відповідальністю «Сорента» за період діяльності з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 27 вересня 2013 №446/26-55-22-08/33234695.

Як вбачається з акту, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість.

На підставі Акту від 27 вересня 2013 №446/26-55-22-08/33234695 прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2013 №89626552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 193 452,00 грн. у тому числі: 173 663,00 грн. - основний платіж, 19 789,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 18.11.2013 №89726552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 164 495,00 грн. у тому числі: 138 622,00 грн. - основний платіж, 25 873,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т. 1 а.с.11-12).

За результатами оскарження податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві додатково прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.02.2014 №22626552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 906,00 грн. у тому числі: 3 125,00 грн. - основний платіж, 781,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції; та від 13.02.2014 №22726552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 042,00 грн. (том 1 а.с. 9-10).

Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем приписів податкового законодавства, зробленого з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між та його контрагентами: Товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр», Товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт», Товариством з обмежено відповідальністю «Сібер».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість зазначеного висновку відповідача та протиправність даних податкових повідомлень - рішень, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до положень п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 даного Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1. ст.131 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Із вказаних норм права вбачається, що обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв'язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр» (Постачальник) було укладено договір поставки № 1/4 від 01.06.2011 за умовами якого, Постачальник зобов'язуєтся передати у власність Покупцеві товар відповідно до накладної, що є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього грошову суму на умовах цього договору (том 1 а.с. 96-98).

На підтвердження виконання операцій за вказаним договором позивачем надано копії платіжних доручень № 1050 від 27.07.2011, № 46 від 27.07.2011, № 52 від 30.08.2011, № 60111 від 01.06.2011, № 60904 від 09.06.2011, № 61007 від 10.06.2011, № 70107 від 01.07.2011, № 70502 від 05.07.2011, № 71101 від 11.07.2011, № 71512 від 15.07.2011 (том 1 а.с. 99-101, 111-119); видаткових накладних № 60111 від 01.06.2011, № 60904 від 09.06.2011, № 610017 від 10.06.2011, № 70107 від 01.07.2011, № 70502 від 05.017.2011, № 71101 від 11.07.2011, № 71502 від 15.07.2011 (том 1 а.с. 102-110).

Також, між позивачем (Покупець) та Товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт» (Постачальник) було укладено договір поставки № 2/07 від 01.07.2010 за умовами якого, Постачальник зобов'язуєтся передати у власність Покупцеві товар відповідно до накладної, що є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього грошову суму на умовах цього договору (том 1 а.с. 55-57).

На підтвердження виконання операцій за вказаним договором позивачем надано копії видаткових накладних № 182/5 від 02.06.2010, № 309/4 від 02.08.2010, № 3932 від 01.09.2010 року (том 1 а.с. 58-62); податкових накладних від 02.06.2010 № 182/5, № 02.08.2010 № 309/4, від 01.09.2010 № 393/2 (том 1 а.с. 63-67).

Також, між позивачем (Покупець) та Товариством з обмежено відповідальністю «Сібер» (Постачальник) було укладено договір поставки № 1/10 від 01.10.2010 за умовами якого, Постачальник зобов'язуєтся передати у власність Покупцеві товар відповідно до накладної, що є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього грошову суму на умовах цього договору (том 1 а.с. 68-70).

На підтвердження виконання операцій за вказаним договором позивачем надано копії платіжних доручень №330 від 19.10.2010, №; № 395 від 24.11.2010, № 425 від 01.12.2010, № 489 від 27.12.2010, № 491 від 28.12.2010, № 540 від 28.01.2011 (том 1 а.с. 71-76); видаткових накладних № 1018 від 01.10.2010, № 145/13 від 01.11.2010, № 145/12 від 01.11.2010, № 341/3 від 01.12.2010, № 340/4 від 01.12.2010, № 340/3 від 01.12.2010, № 77 від 28.01.2011 (том 1 а.с. 80-87); податкових накладних № 1018 від 01.10.2010, № 145/3 від 01.11.2010, № 145/2 від 01.11.2010, № 341/3 від 01.12.2010, № 340/4 від 01.12.2010, № 340/3 від 01.12.2010, № 77 від 28.01.2011 (том 1 а.с. 89-95).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкові накладні, наявні в матеріалах справи, містять усі дані стосовно змісту операції з купівлі послуг, вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

На думку колегії суду, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги зазначені вище первинні документи, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за договорами укладеним між позивачем та контрагентами, оскільки останні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до ст. 9 зазначеного закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

Крім того, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те. що такі відомості є недостовірними.

Тобто, на момент укладання договору контрагент позивача у відповідності до вимог чинного законодавства були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось відповідачем.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладеного між Позивачем та контрагентами, недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на вирок Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2012 по справі №1-302/12, яким ОСОБА_2 визнано винним в скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3, 4 ст. 358 Кримінального кодексу України та призначено покарання (том 1 а.с. 149-166). Однак договори, укладені між позивачем та ТОВ «Сібер», ТОВ «Лоєр», ТОВ «Постпринт» не були предметом судового дослідження в кримінальній справі та не встановлено обставин, що свідчать про нікчемність правочинів.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

В Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02). «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що господарські операції позивача з контрагентом здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування спірних податкових повідомлень - рішень.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 26 листопада 2014 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

.

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.