Постанова № 41741728, 02.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2014 р. Справа№ 910/12559/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Войченко С.В. - представник за дог. № 01-2014/юо від 05.02.2014;

від відповідача: Іорданова Н.М. - представник за дов. № ЦХП-15/71 від 11.06.2014;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014

у справі № 910/12559/14 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвестстрой"

до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

про стягнення 748 410,80 грн.,

У судовому засіданні 02.12.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвестстрой" (далі - ТОВ "Євроінвестстрой", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (далі - відповідач) про стягнення 748410,80 грн., з яких розмір основної заборгованості становить 736525,80 грн., розмір пені складає 11885,30 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав вимоги укладеного між сторонами договору в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 736525,80 грн. основного боргу, 11885,30 грн. пені та 14968,22 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не врахував тяжкий фінансовий стан та скрутне становище відповідача, через що не зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 50%, чим порушив права відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.12.2014.

Представник позивача у судовому засіданні 02.12.2014 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначив, що тривале невиконання відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати поставленого товару, негативно впливає на фінансовий стан позивача, а також на його здатність повноцінно здійснювати підприємницьку діяльність. При цьому наголосив, що сума штрафних санкцій не є значною у порівнянні з розміром заборгованості, оскільки окрім пені позивачем не було заявлено до стягнення інших санкцій, зокрема, передбачених ст. 625 ЦК України. Крім того зазначив, що відповідач продовжує акцептувати значну кількість господарських договорів з різними контрагентами, що, на його думку, підтверджує фінансову спроможність підприємства відповідати за невиконання грошових зобов'язань в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.12.2014 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати. Зазначив, що підприємство фінансується з Державного бюджету України, а відтак усі кошти мають цільове призначення, яким не передбачено сплата штрафних санкцій контрагентам.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.11.2013 року між ТОВ "Євроінвестстрой" (постачальник) та ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту "Укразалізничпостач" (замовник) був укладений договір поставки № ЦХП-06-02413-01 (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у договорі.

Згідно п. 5.1 договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним транспортом на умовах СРТ, пункт призначення - згідно рознарядки замовника (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС" (ред. 2010 pоку). Вантажовідправником продукції може бути третя особа, зазначена постачальником.

Відповідно до пункту 5.2 договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії Договору, тільки після письмової рознарядки замовника (відповідача), яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник.

Рознарядка надається постачальнику (позивачу) в оригіналі та із застосуванням факсимільного зв'язку. Після отримання рознарядки по факсу постачальник повинен протягом доби направити замовнику (відповідачу) копію отриманої рознарядки з відміткою, що підтверджує її отримання, або іншим чином підтвердити її отримання.

Кожна партія продукції постачається протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, зазначеним в рознарядці замовника (відповідача), що підтверджується належно оформленим Актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику (пункт 5.3 договору).

Пунктом 5.4 договору сторони погодили, що після готовності продукції до відвантаження постачальник направляє замовнику факсом наступні документи: рахунок-фактуру, податкову накладну, документи, що підтверджують якість продукції, зазначені у пункті 2.2. договору.

Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником (відповідачем) протягом 75 (сімдесят п'ять) банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з пунктом 5.2 договору.

Згідно з пунктом 6.2 договору датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач на виконання умов договору відвантажив продукцію на загальну суму 736525,50 грн., а саме: світильники та прожектора в асортименті у кількості 235 штук, що підтверджується видатковою накладною № 1055 від 30.12.2013, підписаною та скріпленою печаткою обох сторін. Крім того, позивач надав відповідачу рахунок на оплату № ЕИ000000935 від 30.12.2013. Вищезазначене не заперечується сторонами.

Також правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що наявність заборгованості відповідача на суму 736525,50 грн., яка виникла на підставі договору підтверджується актом № 4 звірки поставок та розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 31.03.2014 (а/с 28), який підписаний уповноваженими представниками і засвідчений печатками сторін без жодних зауважень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, яким було встановлено, що за своєю правовою природою договір № ЦХП-06-02413-01 від 08.11.2013 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 Господарського Кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Враховуючи, що строк оплати поставленого товару, передбачений п. 6.1. договору, настав, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 736525,50 грн. документально підтверджується матеріалами справи, беручи до уваги, що доказів повного або часткового погашення вказаної заборгованості відповідачем надано не було, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку в частині того, що вимога про стягнення суми основної заборгованості підлягає задоволенню.

Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача 11885,30 грн. пені, нарахованої за період з 19.04.2014 по 19.06.2014.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 10.6 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок ціни позову, який було взято до уваги судом першої інстанції, та дійшов висновку, що даний розрахунок в частині обчислення пені у розмірі 11885,30 грн., за заявлені позивачем періоди - є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак позовні вимоги в частині стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання правомірно задоволені судом першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначав, що судом першої інстанції неправомірно було відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 50%. Необхідність такого зменшення відповідач обґрунтовував власним скрутним фінансовим становищем, недостатнім фінансуванням підприємства державою та надмірно великою сумою нарахованої пені в порівнянні з сумою основної заборгованості.

З приводу наведених доводів відповідача суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тобто, застосування вказаної норми є правом суду.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В частині 1 статті 233 ГК України також вказано, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до частини 2 вказаної статті, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім цього, Київський апеляційний господарський суд враховує доводи позивача про те, що відповідач на даний момент так і не розрахувався за поставлений товар (навіть частково), що, в свою чергу (враховуючи значну суму заборгованості) суттєво впливає на фінансове становище позивача та його можливість повноцінно здійснювати підприємницьку діяльність. Крім того, позивачем не було заявлено до стягнення з відповідача інші, передбачені законом види санкцій, такі як інфляційні втрати та 3% річних. При цьому, розмір пені, згідно п. 10.6. договору обчислюється з урахуванням лише однієї облікової ставки НБУ, тоді як Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачена можливість нарахування даного виду штрафних санкцій у двічі більшому розмірі за кожен день прострочення платежу. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що сума нарахованих позивачем штрафних санкцій у порівнянні з загальним розміром заборгованості становить менше ніж два відсотки, що спростовує доводи апелянта про надмірно велику суму пені у порівнянні зі збитками кредитора.

Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до ст. 617 ЦК України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарський суд України від 11.12.2013 року по справі № 5011-47/17820-2012, прийнятої за результатами розгляду касаційної скарги ДП матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач").

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати штрафних санкцій, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Таким чином, вищенаведеними нормами передбачено право господарського суду за наявності обставин, які мають істотне значення, зменшити розмір заявлених до стягнення санкцій (в тому числі пені). При цьому наявність таких обставин повинна бути документально підтверджена (статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що підстав для зменшення розміру пені, які є винятковими в розумінні пункту 3 статті 83 ГПК України, відповідачем надано не було. При цьому, посилання відповідача на особливості бюджетного фінансування підприємства - не є винятковою обставиною в розумінні пункту 3 ст. 83 ГПК України (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 06.06.2013 року по справі № 5023/4891/12).

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/12559/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/12559/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/12559/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 03.12.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім