Постанова № 41740908, 26.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 листопада 2014 року № 826/17533/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України про визнання дій неправомірними, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної виконавчої служби України (надалі також - відповідач), в якому просив:

- визнати дії Державної виконавчої служби України щодо закінчення виконавчого провадження від 24.10.2014року №40881425 неправомірними;

- постанову про закінчення виконавчого провадження від 24.10.2014року №40881425 скасувати;

- встановити строк для подання Державною виконавчою службою України до суду звіту про виконання судового рішення по даній справі.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 24.10.2014року №40881425 є невмотивованою, незаконною а дії відповідача по закінченню виконавчого провадження неправомірними.

21.11.2014р. через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про судовий розгляд за його відсутності.

Відповідач щодо заявленого позову позиції не виклав, у судове засідання явку належного представника не забезпечив, про причини неприбуття суд не повідомив, про час, дату і місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що згідно рішення Європейського суду з прав людини №72631/10 від 24.10.2013 року зобов'язано державу відповідача Україну сплатити на користь ОСОБА_1 2000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди за курсом національного банку України на день здійснення платежу.

24.10.2014року відповідачем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №40881425, якою закінчено виконавче провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №72631/10 від 24.10.2013 року з підстав його виконання фактично у повному обсязі.

Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю дій відповідача по закінченню виконавчого провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №72631/10 та постанови про закінчення виконавчого провадження №40881425 звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606 зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606).

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено як ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно з п. 4 ч. 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи, як рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

При цьому, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав закінчення виконавчого провадження, до яких зокрема належать: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Як зазначається в оскаржуваній постанові, грошові кошти перераховані позивачу Міністерством юстиції України платіжним дорученням №1027 від 21.01.2014року у розмірі 21686 грн.61коп. (еквівалент 2000євро згідно курсу Національного банку України (НБУ) що станом на 21.01.2014року становив 10, 843304грн.), що не відповідає дійсності.

Так, Міністерством юстиції України було подано до Державного казначейства України вищевказане платіжне доручення і відповідно до діючого законодавства (до п.4 ст.8 Закону України від 23.02.2006року №3477-ІV) Державне казначейство України повинно було на протязі десяти днів з дня отримання вищевказаного платіжного доручення провести списання (перерахування) грошових коштів з рахунку Міністерства юстиції України на рахунок позивача.

Разом з тим встановлено, що фактично списання (перерахування) грошових коштів з рахунку Міністерства юстиції України на рахунок позивача, Державне казначейство України було проведено 10.02.2014 року (тобто через 20днів).

При цьому, курс НБУ на цей день становив 11, 576179грн., то сума яку позивач мав би отримати на день здійснення платежу становила б 23152, 36грн. (2000x11.576179). на суму 1465,75грн. (23152,36-21686,61).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку проте, що рішення Європейського суду з прав людини №72631/10 від 24.10.2013р. фактично не виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом на суму 1465, 75грн.

Окрім того, про обізнаність відповідача щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини по виконавчому провадженні від 24.10.2014року №40881425 не в повному обсязі, свідчить лист Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби від 10.10.2014р. на №Ш-13191-2-632/16, надісланий позивачу за наслідками розгляду його звернення від 09.09.2014р.

Таким чином, оскільки рішення Європейського суду з прав людини №72631/10 від 24.10.2013р. фактично не виконано в повному обсязі, згідно з виконавчим документом , у відповідача не було підстав для закінчення виконавчого провадження від 24.10.2014року №40881425 відповідно до п.8 ч.1 ст.49 Закону, відтак дії державного виконавця щодо закінчення оскаржуваного виконавчого провадження є неправомірними, а спірна постанова, такою, що підлягає скасуванню.

Частиною першою ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем докази, приймаючи до уваги факт не виконання відповідачем обов'язку доказування правомірності своїх дій як суб'єктом владних повноважень, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати дії Державної виконавчої служби України щодо закінчення виконавчого провадження від 24.10.2014 року №40881425 неправомірними.

Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 24.10.2014року №40881425.

Зобов'язати Державну виконавчу службу України протягом місяця з дня набрання рішенням у даній справі законної сили подати до суду звіт про виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2014р. в адміністративній справі №826/17533/14.

Попередити Державну виконавчу службу України, що у разі неподання такого звіту судом буде накладено на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.А. Качур

Судді В.І. Келеберда

В.М. Данилишин