Рішення № 41739849, 24.11.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа № 911/4117/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", м.Київ

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", с.Мархалівка Васильківського району

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Постолівська", с. Постолівка Гусятинського району Тернопільської області

про стягнення 15484,40 грн.

за участю представників згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (надалі позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (надалі відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Постолівська" (надалі відповідач-2) про стягнення 15484,40 грн., з яких: 7079,78 грн. - 3% річних та 8404,62 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК090310/8 від 09.03.2010 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.09.2014 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 22.10.2014 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.10.2014 р. у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін розгляд справи відкладено на 11.11.2014 р.

04.11.2014 р. на адресу господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.11.2014 р. клопотання відповідача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

10.11.2014 р. на адресу господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву у якому останній просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.11.2014 р. розгляд справи відкладено на 24.11.2014 р.

В судове засідання представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки представника відповідач-1 суд не повідомив, хоча про день, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином ухвалами господарського суду від 26.09.2014 р., 11.10.2014 р. та 11.11.2014 р.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача-1 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача-1, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

09 березня 2010 року між ТОВ «Корпорація Агросинтез» та ТОВ «Агрофірма Постолівська» був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК090310/8, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби рослин, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору.

У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ«Агрофірма Постолівська» взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК090310/8 від 09 березня 2010року, 11 січня 2011 року ТОВ «Корпорація Агросинтез» звернулося до господарського суду Тернопільської області із позовною заявою про стягнення із «Агрофірма Постолівська» суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 10.07.2010 року по 31.01.2011 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК090310/8 від 09 березня 2010 року.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11 березня 2011 року у справі №16/3/5022-43/2011 позов ТОВ «Корпорація Агросинтез» задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Постолівська" на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" 94077 грн. 17 коп. основного боргу, 6687 грн. 48 коп. пені за порушення відповідачем терміну оплати платежів, 28223 грн. 15 коп. штрафу за порушення відповідачем терміну оплати платежів , 4215 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 65397 грн. 58 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами , 1986 грн. 40 коп. державного мита та 235 грн. 10 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повернення сплачених судових витрат.

Станом на 01 вересня 2014 року зобов'язання ТОВ «Агрофірма Постолівська» перед ТОВ «Корпорація Агросинтез» згідно договору поставки на умовах товарного кредиту ТК090310/8 від 09 березня 2010 року у повному обсязі та належним чином не виконано, про що позивач зазначає у позові та вказані твердження відповідачем-2 не спростовано.

Відповідно до змісту ст.115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Згідно із частиною другою ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 694 ЦК України встановлює особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з рішення господарського суду Тернопільської області, предметом її розгляду було стягнення суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 10.07.2010 року по 31.01.2011 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК090310/8 від 09 березня 2010 року.

Виходячи із цього, як зазначає позивач, у ТОВ „Корпорація Агросинтез" виникло право вимоги щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрати на суму боргу у розмірі 71834,33 грн. (з яких: 65397,58 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами, 1986,40 грн. державне мито, 235,10 грн. витрати на ІТЗ судового процесу та 4215,25 грн. інфляційні втрати) за період з 27.05.2014 р. (дата набрання рішенням у справі №16/3/5022-43/2011 законної сили) по 10.09.2014 р., яку відповідачем-2 не сплачено на виконання зазначеного вище рішення господарського суду Тернопільської області, щодо чого останній не заперечує у поданому відзиві на позовну заяву.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

За розрахунком позивача, сума інфляційних втрат складає 8404,62 грн., а сума 3% річних - 7079,78 грн.

Згідно з частиною першою ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Згідно з частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 515 ЦК України).

30 квітня 2014 року між ТОВ „Корпорація Агросинтез" та ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» було укладено угоду №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України).

Розділом 1 даної угоди встановлено, що первісний кредитор (ТОВ „Корпорація Агросинтез") відступає новому кредитору (ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс») право вимоги виконання ТОВ «Агрофірма Постолівська» зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних та інфляційних витрат, набутих ТОВ „Корпорація Агросинтез " на підставі рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 р. у справі №16/3/5022-43/2011, що набрало законної сили, у зв'язку з неналежним та/або несвоєчасним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 р. у справі №16/3/5022-43/2011, що набрало законної сили.

На виконання умов даної угоди (п. 4.1.), ТОВ «Корпорація Агросинтез» було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання відповідачем-2 обумовленого зобов'язання.

Відповідно до пункту 4.3. угоди, ТОВ „Корпорація Агросинтез" повідомленням від про зміну кредитора у зобов'язані, належним чином повідомило ТОВ «Агрофірма Постолівська» про зазначені вище обставини, про що свідчить повідомлення, направлене на адресу відповідача-2 15.08.2014р.

Згідно з п. 2.1. угоди вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою становить, проте не обмежується, сумою у розмірі 30000,00 грн.

Таким чином, позивачу передано вищезазначені вимоги до відповідача-2 відповідно до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 ЦК України.

Як зазначено вище, позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу у розмірі 71834,33 грн. (з яких: 65397,58 грн. відсотки за користування чужими грошовими коштами, 1986,40 грн. державне мито, 235,10 грн. витрати на ІТЗ судового процесу та 4215,25 грн. інфляційні втрати) за період з 27.05.2011 р. (дата набрання рішенням у справі №16/3/5022-43/2011 законної сили) по 10.09.2014 р., яку відповідачем-2 не сплачено на виконання зазначеного вище рішення господарського суду Тернопільської області, щодо наявності якої останній не заперечує у поданому відзиві на позовну заяву.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

У п. 3.1. роз'яснень Вищого господарського суду України, наданих у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 вказано, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

У п. 6.1. роз'яснень Вищого господарського суду України, наданих у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 вказано, що проценти за користування чужими коштами - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Таким чином, зобов'язання щодо сплати суми інфляційних втрат та відсотків за користування чужими коштами після їх стягнення судовим рішенням, яке набрало законної сили, є грошовими, оскільки підставою виникнення вказаних зобов'язань є норми ЦК України (ст. 625 та ст. 1214).

З огляду на вищевказане, інфляційні нарахування та нарахування трьох процентів річних на заборгованість по інфляційних втратах, відсотках за користування чужими коштами та судових витратах можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 27.05.2011 р. по 10.09.2014 р. (вказаний у розрахунку позивача), судом встановлено, що відповідний розрахунок виконано позивачем арифметично вірно.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 01.06.2011 р. по 31.08.2014 р. (вказаний у розрахунку позивача), судом встановлено, що відповідний розрахунок виконано позивачем арифметично вірно.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 30 квітня 2014 року між ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» (кредитор) та ТОВ «ПК Трейдсервісгруп» (поручитель) було укладено договір поруки №07-08-2014-1, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТОВ «Агрофірма Постолівська» щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно рішення суду, передбаченим п.2 цього договору (надалі іменується «основний договір»).

Відповідно до п. 2.1. договору поруки, під основним договором в цьому договорі розуміють угоду №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 30 квітня 2014 року, укладену на підставі та у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 р. у справі №16/3/5022-43/2011, котре вступило у законну силу.

У п. 3.1 договору поруки, поручителем та кредитором погоджено обсяг відповідальності поручителя та розмір поруки, яка обмежується сплатою розміру 3% річних у сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Пунктом 4.1 договору поруки, у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позивач додатково звернувся до відповідача-1 із вимогою вих. №18-1/08 від 18 серпня 2014, котра була одержана відповідачем-1 22 серпня 2014 року, проте станом на день розгляду справи, не виконана.

Відповідно до змісту ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Враховуючи те, що ані відповідач-2 в повному обсязі, ані відповідач-1 в сумі 1000,00 грн., не сплатили заборгованість, що виникла за Угодою №30-04/14-5 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 30 квітня 2014 року, укладену на підставі та у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 р. у справі №16/3/5022-43/2011, котре вступило у законну силу, позивач звернувся за захистом свого права до господарського суду Київської області з даним позовом.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з усього зазначеного вище, позивачем дотримано вимог даних норм процесуального законодавства і подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачами не спростовано існування заборгованості перед ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» у розмірі 15484,40 грн.

Оскільки заборгованість відповідачів перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідачів 15484,40 грн. боргу підлягає задоволенню.

До тверджень відповідача-2 вказаних у відзиві на позовну заяву щодо того, на суму інфляційних втрат та відсотків за користування чужими коштами не можна нараховувати інфляційних втрат та 3% річних суд ставиться критично, оскільки зазначені твердження спростовуються вказаною вище правовою позицією суду.

Судові витрати, відповідно до частини четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на відповідачів.

Крім того, позивач просить покласти солідарно на відповідачів витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 1000,00 грн.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до частини першої ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» (замовник) та адвокатом Грищенком Олександром Миколайовичем (виконавець) 29.08.2014 р. було укладено договір №29-1/08-14 про надання адвокатських послуг (правової допомоги), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та ТОВ «Агрофірма Постолівська», та ТОВ «ПК Трейдсервісгруп», які виникли на підставі рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 р. у справі №16/3/5022-43/2011, котре вступило у законну силу.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що розмір оплати послуг виконавця за даним договором становить 1000,00 грн.

Як вбачається з платіжного доручення від 22.09.2014 р .№669 грошові кошти у розмірі 1000,00 грн., у якості оплати за правову допомогу згідно договору № 29-1/08-14 від 29.08.2014 р.

У матеріалах справи наявні копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009 р., виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на ім'я гр. Грищенка О.М.

Пунктом 6.3 роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N7, визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування коштів останньому на підставі договору, господарський суд дійшов висновку що витрати понесені ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» відповідають судовим витратам на оплату послуг адвоката в розумінні ст.44 ГПК України.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 6.3 роз'яснень наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 визначено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги складність справи, суд вирішив, вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 1000,00 грн. витрат на правову допомогу адвоката задовольнити у повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Постолівська" (48236, Тернопільська область, Гусятинський район, с. Постолівка; код ЄДРПО України - 30787770) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, Голосіївський район, вул. Академіка Заболотного, буд. 38, кв. 23; код ЄДРПО України - 38039872) - 6079 (шість тисяч сімдесят дев'ять) гривень 78 коп. 3% річних, 8404 (вісім тисяч чотириста чотири) гривні 62 коп. інфляційних втрат, 1709 (одну тисячу сімсот дев'ять) гривень 01 коп. судового збору та 935 (дев'ятсот тридцять п'ять) гривень 42 коп. витрат на правову допомогу.

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" (08633, Київська область, Васильківський район, с. Мархалівка, вул.Комсомольська, буд. 22; код ЄДРПО України - 38267861) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Постолівська" (48236, Тернопільська область, Гусятинський район, с. Постолівка; код ЄДРПО України - 30787770) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, Голосіївський район, вул.Академіка Заболотного, буд. 38, кв.23; код ЄДРПО України - 38039872) - 1000 (одну тисячу) гривень 00 коп. 3% річних, 117 (сто сімнадцять) гривень 99 коп. судового збору та 64 (шістдесят чотири) гривні 58 коп. витрат на правову допомогу.

Повне рішення складено 03.12.2014 року.

Суддя А.В. Лопатін