Постанова № 41739837, 26.11.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року о/об 15 год. 32 хв.Справа № 808/6538/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., при секретарі судового засідання Білоусі А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №00015408262200 від 02 червня 2014 року, -

за участю:

Представника позивача - Демченко Ірина Володимирівна

(дов. №б/н від 28.10.2014)

Представник відповідача - Сергієнко Тамара Сергіївна

(дов. №72 від 14.1.2014)

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-Сервіс» (далі по тексту - позивач або ТзДВ «Славута-Сервіс») до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту відповідач або ДПІ у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №00015408262200 від 02 червня 2014 року у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 червня 2014 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області винесла податкове повідомлення-рішення № 00015408262200, яким визначила зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 39360,00 грн. за основним платежем і 9840,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач зазначає, що в Акті перевірки податковим органом щодо операцій з ТОВ «Компанія «Укрпромторг» зроблено висновок на підставі Акту 336/26-58-07-17/38354571 від 27 березня 2014 року відповідно до якого неможливо провести зустрічну звірку ТОВ «Компанія «Укрпромторг» у зв'язку з тим, що воно не знаходиться за податковою адресою. Також в акті зазначено, що за результатами відпрацювання цього підприємства складено висновок, що на даний час підтвердити факти здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Компанія «Укрпромторг» протягом січня 2014 року не представляється можливим.

Позивач зазначає, що вищевикладене є причиною невизнання податковим органом права позивача на податковий кредит за операціями з цим контрагентом. Вважає, що це є грубим порушенням законодавства з боку податкового органу, а податкове повідомлення-рішення № 00015408262200 від 02 червня 2014 року, є таки, що винесено безпідставно.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позовні вимоги задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00015408262200 від 02 червня 2014 року.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених в Акті перевірки №32/08-26-22-11/13632486 від 18 квітня 2014 року, крім того відомості акту перевірки відобразив у запереченнях, які подав до суду 29 жовтня 2014 року.

В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) сторонам проголошено вступну та резолютивну частину постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Відповідно до статті 41 КАС України, у судовому засіданні здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши наявні матеріали та фактичні обставини справи, перевіривши їх наявними у справі доказами, суд з'ясував наступне.

Відповідно до копії Довідки Серія АА №810562 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Товариство з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» 22 травня 2009 року, зареєстроване як юридична особа за адресою: 69002, Жовтневий район, м. Запоріжжя, вул. 67, кв. 9, ідентифікаційний код 13632486.

В період з 07 квітня 2014 року по 11 квітня 2014 року головним державним ревізором-інспектором сектору проведення камеральних перевірок відділу податкового аудиту ДПП у Жовтневому районі м. Запоріжжя Балак Ігорем Олександровичем на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України, проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» (код за ЄДРПОУ 13632486) з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з покупцями та постачальниками за січень 2014 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки №32/08-26-22-11/13632486 від 18 квітня 2014 року «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» (код за ЄДРПОУ 13632486) з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з покупцями та постачальниками за січень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення пункту 198.1 пункту 198.3 пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України та заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 39360,00 грн. за січень 2014 року.

21 травня 2014 року Товариство з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» надало до податкового органу заперечення (вих.№ 21/05/14) на Акт перевірки №32/08-26-22-11/13632486 від 18 квітня 2014 року.

28 травня 2014 року ДПІ у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області позивачу надано відповідь відповідно до якої податковий орган зазначає, що висновки Акту перевірки №32/08-26-22-11/13632486 від 18 квітня 2014 року не суперечать діючому законодавству.

02 червня 2014 року ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області винесено податкове повідомлення-рішення № 00015408262200, яким позивачу визначила зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 39360,00 грн. за основним платежем та 9840,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

12 червня 2014 року позивачем на адресу Головного управління Міндоходів у Запорізькій області та ДПІ у Жовтневому районі Головного управління Міндоходів у Запорізькій області подано скаргу на податкове повідомлення-рішення № 00015408262200 від 02 червня 2014 року.

06 серпня 2014 року податковим органом позивачу надано відповідь про розгляд скарги відповідно до якої податкове повідомлення-рішення № 00015408262200 від 02 червня 2014 року залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

27 серпня 2014 року Товариство з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» подало скаргу на податкове повідомлення-рішення № 00015408262200 від 02 червня 2014 року до Державної фіскальної служби України.

12 вересня 2014 року позивачу надано рішення про результати розгляду скарги, відповідно до якого податкове повідомлення-рішення № 00015408262200 від 02 червня 2014 року залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Не погоджуючись з такими діями Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області Товариство з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» звернулося до суду.

Як встановлено матеріалами справи, а саме з Акту перевірки №32/08-26-22-11/13632486 від 18 квітня 2014 року позивач мав спірні правовідносини з ТОВ «Укрпромторг» та ТОВ «Еккоплюс».

На підтвердження господарських операцій позивача з ТОВ «Укрпромторг» позивачем надані, а судом досліджені:

- копія договору оренди № 1/29-11/13 від 29 листопада 2013 року;

- копія договору № 2/02-12/13 від 02 грудня 2013 року;

- копія договору № 1/04-12/13 від 04 грудня 2013 року;

- копія акту приймання-передачі майна від 29 листопада 2013 року;

- копії актів здачі-прийняття робіт від 31 січня 2014 року, 06 січня 2014 року, 15 січня 2014 року;

- копії податкових накладних від 31 січня 2014 року, 06 січня 2014 року, 15 січня 2014 року, 10 січня 2014 року, 03 січня 2014 року, №7049 від 15 січня 2014 року;

- копії товарно-транспортних накладних від 06 січня 2014 року, 15 січня 2014 року, 03 січня 2014 року, 15 січня 2014 року, 10 січня 2014 року, 09 січня 2014 року, 13 січня 2014 року, 14 січня 2014 року, 16 січня 2014 року, 20 січня 2014 року, 22 січня 2014 року, 27 січня 2014 року, 18 лютого 2014 року;

- копія листа про розірвання договору від 03 січня 2014 року;

- копії видаткових накладних від 03 січня 2014 року, 15 січня 2014 року, 10 січня 2014 року, 09 січня 2014 року, 13 січня 2014 року, 14 січня 2014 року, 16 січня 2014 року, 20 січня 2014 року, 22 січня 2014 року, 27 січня 2014 року, 18 лютого 2014 року;

- копії документів, що підтверджують сплату;

- договір про перевезення вантажу №1-04/01/12 від 04 січня 2012 року.

Що стосується ТОВ «Еккоплюс», то позивачем до суду не надані документи на підтвердження господарських операцій Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» та ТОВ «Еккоплюс».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

1. Що стосується обставин викладених в Акті перевірки №32/08-26-22-11/13632486 від 18 квітня 2014 року стосовно правочинів вчинених між ТОВ «Компанія «Укрпромторг» та позивачем, які не створюють юридичних насідків, слід зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16 липня 1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до частини 2 статті 9 вказаного Закону та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пункту 2.15 та пункту 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що позивач надав документи, які підтверджують факт придбання/користування товару/послуг у контрагента, тобто позивачем доведено додержання вимог пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товару у контрагенту.

Щодо реальності вчинених операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромторг» та його контрагентом суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №32/08-26-22-11/13632486 від 18 квітня 2014 року податковий орган посилається на висновки Акту №336/26-58-07-17/38354571 від 27 березня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромторг» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року.

Звіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (робіт/послуг) за січень 2014 року.

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромторг» правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

ДПІ у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того суд зазначає, що відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні/оренді товару/послуг покупець/орендар зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю/орендодавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що саме по собі порушення податкового законодавства - продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Також така обставина не може бути підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган дійшов до висновку, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним оформленим з ТОВ «Компанія Укрпромторг».

Однак, позивачем до суду надано: договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання та передачі майна, банківські виписки, а також докази руху грошових коштів на розрахункових рахунках позивача.

Те твердження представника відповідача з приводу відсутності у контрагента перевізника транспортних засобів на перевезення таких вантажів, суд не приймає до уваги, оскільки відповідачем не доведено, що такі транспортні засоби в загалі не існують, а отже вони могли використовуватись як за договором оренди, чи в інший спосіб договірних відносин.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В пункті 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У пункту 201.1 статті 201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами пункту 201.4 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до підпункту 201.6 та 201.8 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість (зворотне відповідачем не доведено). Господарські правовідносини з ТОВ «Компанія «Укрпромпостач» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ТОВ «Компанія «Укрпромпостач» в акті перевірки відсутні.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача договорів, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів приймання та передачі майна, банківських виписок, а також доказів про рух грошових коштів на розрахункових рахунках позивача, що підтверджують факт поставки товару/послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромпостач», на підставі чого Товариство з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам/послугам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

2. Що стосується обставин викладених в Акті перевірки №32/08-26-22-11/13632486 від 18 квітня 2014 року стосовно завищення податкового кредиту за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних ТОВ «Еккоплюс», слід зазначити наступне.

Позивачем в судове засідання не надано жодного первинного документа з приводу господарських правовідносин з ТОВ «Еккоплюс». Суд погоджується з тим твердженням відповідача, що Товариством з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» завищено податковий кредиту за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних ТОВ «Еккоплюс», оскільки таких накладних на вимогу суду позивачем не надано. Позивач законодавством України позбавлений права, при відсутності первинних документів визначених Податковим кодексом України, як обов'язковими, формувати податковий кредит.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями в частині господарських правовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромпостач», та не доведеними належними засобами доказування, а податкове повідомлення-рішення №0001441500 від 19 серпня 2014 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 39360,00 грн., та нараховано штрафні санкції у сумі 9840,00 грн., прийняте Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відносно Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» підлягає скасуванню в частині 49003,02грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині 49003,02 грн., докази позивача не спростовані в частині взаємовідносин з ТОВ «Компанія «Укрпромторг», тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в його частині.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №00015408262200 від 02 червня 2014 року в частині 49003,02грн. (сорок дев'ять тисяч три гривні 02 копійки).

В решті позову відмовити.

Судові витрати у розмірі 181,97 грн. (сто вісімдесят одна гривня 97 копійок) повернути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Славута-сервіс» (ЄДРПОУ 13632486) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини 1 статті 254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами встановленими статтями 185-186 КАС України.

Суддя Д.В. Татаринов