Ухвала суду № 41739796, 03.12.2014, Вищий адміністративний суд України

Дата ухвалення
03.12.2014
Номер справи
826/7929/13-а
Номер документу
41739796
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2014 року м. Київ К/800/37330/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Єгоровій І.В.

за участю представників сторін: позивача - Марченко Н.М.,

відповідача - Мороз О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 р.

у справі № 826/7929/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нобл Ресорсіз Україна»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Нобл Ресорсіз Україна» (далі - позивач, ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, Міжрегіональне ГУ Міндоходів - Центральний офіс з ОВП), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.04.2013 р. № 0000262310.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 р., позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.04.2013 р. № 0000262310.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засідання 03.12.2014 р. представник відповідача підтримав клопотання від 13.08.2014 р. за № 2735/9/28-10-10-2-25 про відкликання касаційної скарги на підставі частини 2, 3 статті 218 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача, виконуючи вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.08.2014 р., надав проект рішення від 07.08.2014 р. про прийняття рішення про відкликання касаційної скарги, лист Державної Фіскальної Служби України від 08.08.2014 р. та лист відповідача від 13.08.2014 р. про прийняття рішення про відкликання касаційної скарги по справі № 826/7929/13-а.

Дослідив заявлене клопотання, додатково надані в судовому засіданні документи до клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Дійсно відповідно до частини 2 та 3 статті 218 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи судом касаційної інстанції. При наявності клопотання про відкликання касаційної скарги суддя-доповідач, який здійснював підготовку даної справи до касаційного розгляду, постановляє ухвалу про повернення скарги.

В той же час, відповідно до частини 4 зазначеної статті особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитись від неї до закінчення касаційного провадження. Про прийняття відмови від касаційної скарги та закриття касаційного провадження суд за участі сторін та інших осіб, які беруть участь у справі постановляє ухвалу. Вказана ухвала судом приймається у судовому засідання.

Враховуючи ті обставини, що додатково витребувані судом документи були надані лише 03.12.2014 р. та розглядались саме в судовому засіданні під час розгляду касаційної скарги, клопотання про відкликанні касаційної скарги не підлягає задоволенню, оскільки суперечить нормам статті 218 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи ті обставини, що клопотання про відмову від касаційної скарги від представника відповідача не надходило, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід розглядати по суті.

Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні 03.12.2014 р. проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 29.03.2013 р. по 04.04.2013 р., посадовою особою Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка правомірності нарахування ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у сумі 80 874 486 грн. за січень 2011 року, за результатами якої складено акт від 04.04.2013 р. № 351/40-50/23-20/35919521 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - частин першої, другої статті 215, частин першої, п'ятої статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, що є свідченням, на думку перевіряючого, що правочини укладені між ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» та ПП «Агроресурс-Південь», ТОВ «Прем'єр Агро», ПП «Павлоград-Інвест-Агро», ТОВ «Ватикан», ТОВ «ТД «Проминвестгрупп», ТОВ «Агротехсервіс НК», ПП «Аллюр-2009», ТОВ «Еліт-Клас-Груп», ТОВ «Агро-Донбас», ПП «Діалоджи», ТОВ «Крокус-Агро», ТОВ «Транс-Трейд-Ком», є нікчемними та суперечать інтересам держави і суспільства, та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а саме по операціях які оподатковуються на загальних підставах на суму податку на додану вартість 4 501 539 грн. (податковий період: грудень 2010 року); - підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за січень 2011 року на суму податку на додану вартість 4 501 539 грн. та підлягає зменшенню.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 23.04.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000262310, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 4 501 539 грн. та застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 грн.

Як вбачається з акту перевірки № 351/40-50/23-20/35919521 від 04.04.2013 р. підставами для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Агроресурс-Південь», ТОВ «Прем'єр Агро», ПП «Павлоград-Інвест-Агро», ТОВ «Ватикан», ТОВ «ТД «Проминвестгрупп», ТОВ «Агротехсервіс НК», ПП «Аллюр-2009», ТОВ «Еліт-Клас-Груп», ТОВ «Агро-Донбас», ПП «Діалоджи», ТОВ «Крокус-Агро» та ТОВ «Транс-Трейд-Ком», оскільки за твердженням податкового органу, з посиланням на акти перевірок вказаних контрагентів позивача, фінансово-господарська діяльність останніх здійснювалась ними поза межами правового поля, у контрагентів позивача відсутні умови, необхідні для здійснення господарської діяльності, що, на думку відповідача, підтверджує проведення транзитних фінансових потоків, направлених на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди платникам податків.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно положень статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від'ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України.

При цьому, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами - ПП «Агроресурс-Південь», ТОВ «Прем'єр Агро», ПП «Павлоград-Інвест-Агро», ТОВ «Ватикан», ТОВ «ТД «Проминвестгрупп», ТОВ «Агротехсервіс НК», ПП «Аллюр-2009», ТОВ «Еліт-Клас-Груп», ТОВ «Агро-Донбас», ПП «Діалоджи», ТОВ «Крокус-Агро», ТОВ «Транс-Трейд-Ком».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують, що господарські операції між позивачем та його контрагентом-постачальником мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали.

Крім того, викладені в акті перевірки твердження про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам положень Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Беручи до уваги вищезазначені правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними у акті податкової перевірки контрагентами та завищення суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 23.04.2013 р. № 0000262310, вимоги щодо визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 р. у справі № 826/7929/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко

Попередній документ : 41739795
Наступний документ : 41739797