Ухвала суду № 41739719, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/800/57041/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.04.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013

у справі № 2а/0370/1010/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19.04.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» (надалі - позивач, ТОВ «Вест Ойл Груп») до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 січня 2012 року № 0000072302.

Задовольняючи позов, суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 і відмовити у задоволенні позову.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 09.12.2011 по 15.12.2011 службовими особами Луцької ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Вест Ойл Груп» з питань правових відносин із ПП «Сиріус ІІІ» протягом листопада-грудня 2008 року, січня-жовтня 2009 року, січня, травня, грудня 2010 року, лютого 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.12.2011 № 10069/23-3/34524327, яким встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України та п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 1 174 448,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 1 174 448,00 грн.

На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 06.01.2012 № 0000072302 про збільшення ТОВ «Вест Ойл Груп» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 224 748,16 грн. (в тому числі: за основним платежем - 980 824,78 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 243 923,70 грн.).

За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 06.01.2012 № 0000072302 залишено без змін.

Висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та ПП «Сиріус ІІІ» правочинів, а саме: Інвестиційного договору № 431 від 23.08.2007 та Інвестиційного договору № 431/1 від 23.08.2007, предметом яких є інвестиційна діяльність по проектуванню/будівництву та введенню в експлуатацію ПП «Сиріус ІІІ» - Учасником-Замовником автозаправних комплексів або АЗС на земельних ділянках, розташованих в с.Зоря Комунізму, вул.Молодіжна, і на території Вільненської сільради Дніпропетровської області, та подальшої передачі введених в експлуатацію автозаправних комплексів у власність Інвестору - ТОВ «Вест Ойл Груп», базується на тому, що відповідно до проведеної ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська документальної невиїзної перевірки ПП «Сиріус ІІІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.06.2008 по 31.05.2011 (акт від 15.07.2011 № 1113/231/33275197) встановлено укладення цим підприємством нікчемних правочинів, здійснення діяльності, спрямованої на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, з метою заниження бази оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток підприємств, а також несплати відповідних сум податків.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 даного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення містять норми Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.08.2007 між позивачем, як Інвестором, та ПП «Сиріус ІІІ», як Учасником-Замовником, були укладені Інвестиційні договори № 431 та № 431/1, предметом яких є інвестиційна діяльність по проектуванню, будівництву та введенню в експлуатацію автозаправних комплексів (Об'єктів) та подальшої їх передачі у власність Інвестору. Інвестиційна діяльність здійснюється відповідно до Закону України від 18.09.1991 № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» на основі інвестування Інвестором грошових коштів та/або матеріальних цінностей. Сторони домовились, що Об'єкт для Учасника-Замовника вважається товаром, оскільки будується за рахунок інвестицій Інвестора.

Додатковими угодами від 31.10.2008 до Інвестиційного договору № 431 та від 25.03.2009 до Інвестиційного договору № 431/1 сторонами було погоджено загальні суми інвестицій, що, відповідно, склали 12 300 000 грн. та 9 100 000 грн.

На виконання зазначених Інвестиційних договорів позивач здійснював перерахування коштів на адресу контрагента ПП «Сиріус ІІІ», останній в свою чергу здійснював виписку податкових накладних на адресу ТОВ «Вест Ойл Груп». Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Основними видами діяльності ТОВ «Вест Ойл Груп» є організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, оптова торгівля паливом, здавання в оренду власного нерухомого майна, інші види оптової торгівлі, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, діяльність у сфері інжинірингу.

Отже, інвестування позивачем коштів у будівництво автозаправних комплексів згідно Інвестиційних договорів з подальшим набуттям права власності на збудовані об'єкти повністю відповідає його видам діяльності.

Актами приймання-передачі до інвестиційних договорів від 03.11.2008 та від 30.03.2009 підтверджується факт виконання сторонами своїх господарських зобов'язань за Інвестиційними договорами від 23.08.2007 № 431 та № 431/1.

На момент вчинення господарських операцій контрагент позивача знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та був в установленому порядку зареєстрованим платником податку на додану вартість з правом складання податкових накладних.

Висновки податкового органу про відсутність у контрагента можливості здійснювати господарську діяльність, відсутність його за юридичною адресою не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки це не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання незаконної податкової вигоди позивачем.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Вест Ойл Груп» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Укладені між ТОВ «Вест Ойл Груп» та ПП «Сиріус ІІІ» договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів із зазначеним суб'єктом господарювання ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із спростуванням судами попередніх інстанцій висновків Луцької ОДПІ, викладених в акті перевірки від 22.12.2011 № 10069/23-3/34524327, а тому податкове повідомлення-рішення від 06.01.2012 № 0000072302, винесене на підставі зазначеного акта перевірки, підлягає скасуванню як протиправне.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19.04.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 у справі № 2а/0370/1010/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна