Ухвала суду № 41739638, 18.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

18 листопада 2014 року м. Київ В/800/4623/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Мойсюка М.І.,

Олексієнка М.М.,

Олендера І.Я.

розглянувши заяву представника позивача представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, тимчасово виконувач обов'язків начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області полковника міліції Бугринець Р.А. про визнання незаконними дій, скасування наказу, поновлення на посаді та виплату заробітної плати,

в с т а н о в и л а:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року, ОСОБА_6 в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення судів попередніх інстанцій відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду касаційної інстанції, представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав заяву про його перегляд Верховним Судом України, з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали судді суду касаційної інстанції представник позивача посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме положення Закону України «Про міліцію» та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ.

Як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, представник позивача послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2014 року (К/800/20979/14), 30 липня 2014 року (К/9991/90352/11), 3 червня 2014 року (К/9991/57875/12), від 3 червня 2014 року (К/9991/1257712), 10 квітня 2014 року (К/9991/39077/12), 20 березня 2014 року (К/9991/81188/12),

29 травня 2014 року (К/9991/15237/12), 5 лютого 2013 року (К/9991/59526/12) та постанову від 8 липня 2014 року (К/800/3579/14), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.

Конкретизуючи зміст цих складових, Пленум Вищого адміністративного суду України у своїй постанові "Про судову практику застосування статей 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України" від 13 грудня 2010 року № 2 роз`яснив, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2014 року, про перегляд якої ставиться питання, суддя суду касаційної інстанції, погодившись з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій. У цій справі суди встановили, що наказом від 20 серпня 2013 року №313 о/с згідно з пунктом 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни) ОСОБА_6 звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил з 20 серпня 2013 року. Підставами для звільнення стали наказ УМВС України в області від 1 серпня 2013 року №1090 «Про порушення службової дисципліни ОСОБА_6 та його покарання», атестаційний лист за результатами проведеної 20 серпня 2013 року атестації про невідповідність займаній посаді та подання про звільнення. При цьому, касаційний суд погодився з висновком судів, що наявність чи відсутність в діяннях особи складу злочину не означає відсутності дисциплінарного проступку та, відповідно, не виключає притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності. Крім того, враховуючи проведення відносно позивача кримінального провадження, яке на час розгляду справи не закінчилося, відповідачами не пропущено строк притягнення ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності, встановлений частиною третьою статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

У той же час, в постанові від 8 липня 2014 року (К/800/3579/14), на яку послався позивач на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України скасовуючи рішення попередніх судів про відмову в задоволенні позову та задовольняючи позовні вимоги, послався на те, що при прийнятті спірних наказів, суб'єкт владних повноважень не звернув увагу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про відсторонення позивача від посади терміном на 60 днів та передчасно застосував крайній захід дисциплінарного впливу в межах дії строку відсторонення позивача від посади.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2014 року (К/9991/57875/12) цей суд, погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив із того, що оскільки вина позивача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди не доведена, то застосування такого виду дисциплінарної відповідальності як звільнення є протиправним.

В іншій своїй ухвалі від 3 червня 2014 року (К/9991/1257712) касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, вказав на протиправність дій відповідача і його наказів щодо звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ за порушення дисципліни, оскільки відповідачем не доведено факт її порушення позивачем.

Іншою ж ухвалою від 10 квітня 2014 року (К/9991/39077/12) суд касаційної інстанції залишив без змін рішення попередніх судів про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що висновок відповідача про скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання працівника міліції є необґрунтованим та передчасним, оскільки вина позивача у скоєнні злочину не встановлена. При цьому, зазначив, що службові особи органів внутрішніх справ не наділені правом надавати оцінку зібраним у ході досудового слідства фактам та відповідно робити висновок про причетність особи до кримінально караних дій, доки вина особи у скоєнні злочину не буде доведена у встановленому законом порядку вироком суду.

В ухвалі від 20 березня 2014 року (К/9991/81188/12) касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, послався на те, що формулювання наказу про накладення на позивача дисциплінарного стягнення не узгоджується із вимогами Закону України «Про міліцію», відповідно до якого працівник міліції у межах повноважень, наданих цим законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року (К/9991/15237/12) цей суд, погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову, виходив із того, що відповідач не використавши весь перелік можливих дисциплінарних стягнень застосував крайній і найсуворіший захід - звільнення з органів внутрішніх справ.

Аналіз вказаних судових рішень, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судом. Відмінність між фактичними обставинами у справі, про перегляд рішення у якій подано заяву, і у справах, рішення в яких надане для порівняння, не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Натомість, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2014 року (К/800/20979/14) та 30 липня 2014 року (К/9991/90352/11), на які також послався позивач на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку, ніж у справі про перегляд якої ставить питання заявник, вказавши, що дисциплінарне стягнення всупереч частини третьої статті 16 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України накладено на позивачів поза межами шестимісячного строку з дня вчинення проступку.

З огляду на різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції дійшов різних висновків при вирішенні спорів, має місце передбачена статтею 237 КАС України підстава для допуску справи до провадження у Верховному Суді України.

Керуючись статтями 235 - 240 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Допустити до провадження Верховного Суду України адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області, тимчасово виконувач обов'язків начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області полковника міліції Бугринець Р.А. про визнання незаконними дій, скасування наказу, поновлення на посаді та виплату заробітної плати, для перегляду ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

В.В. Малинін

М.І. Мойсюк

М.М. Олексієнко

І. Я. Олендер