Ухвала суду № 41739460, 26.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 року м. Київ К/800/50306/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,

представників позивача Калашнікова А.Б., Басанец Ж.В.,

представника відповідача Харка Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року

у справі № 805/6855/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства «Костянтинівський металургійний завод» (далі - позивач, ПрАТ «КМЗ»)

до Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - відповідач, Костянтинівська ОДПІ)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПрАТ «КМЗ» звернулось у травні 2013 року до суду з позовом до Костянтинівської ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 08.02.2013 року № 0000142241-802 та № 0000132241-800.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року, позов задоволено .

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 138.8.1 п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 140.3 ст. 140, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції було замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на Костянтинівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 05.10.2012 року по 01.11.2012 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 08.11.2012 року № 964/22.1-33467279, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог пп. 138.8.1 п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 140.3 ст. 140, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення», п. 150.1 ст. 150 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року в сумі 424 748,00 гривень та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності за півріччя 2012 року на 5 026 649,00 гривень.

Не погоджуючись з висновками зазначеного акту, 14.11.2012 року позивач подав заперечення на акт до Костянтинівської ОДПІ, на які 21.11.2012 року відповідачем надано відповідь, за змістом якої висновок акту перевірки викладено в наступній редакції: «…встановлені порушення пп. 138.8.1 п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 140.3 ст. 140, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення», п. 150.1 ст. 150 ПК України», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2-4 квартали 2011 року в сумі 424 748,00 гривень, у тому числі за 2-3 квартали 2011 року на суму 397 950,00 гривень та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності за півріччя 2012 року на 4 965 265,00 гривень, у тому числі у І кварталі на 1 425 326,00 гривень ...».

На підставі акту перевірки від 08.11.2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 року: № 0000992241-5380, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 424 748,00 гривень; № 0000982241-5381, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 965 265,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень до ДПС у Донецькій області, відповідачем призначено та проведено позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб та іншого законодавства з оподаткування у сфері зовнішньоекономічної діяльності за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено від 31.01.2013 року № 112/22-1-33467279, яким зафіксовано встановлені порушення позивачем вимог пп. 138.8.1 п. 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 140.3 ст. 140, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення», п. 150.1 ст. 150 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2-4 квартали 2011 року в сумі 312 446,00 гривень та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування від усіх видів діяльності за півріччя 2012 року на 4 816 719,00 гривень.

Рішенням ДПС у Донецькій області від 01.02.2013 року податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 року частково скасовані, на підставі чого 08.02.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000142241-802, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 312 446,00 гривень; № 0000132241-800, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 816 719,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Щодо доводів відповідача про завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на вартість наднормативних витрат сировини та на вартість частини сировини, яка не використана на виготовлення готової продукції, з огляду на те, що частина сировини, яка залишилась після виготовлення готової продукції не використана в господарській діяльності підприємства, а по рахунку 209 не відображено господарську операцію з оприбуткування брухту, який утворився в процесі виробництва, то суди попередніх інстанцій вірно зазначили наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в процесі виробництва залишається технічна обрізь, тобто відходи, які підприємство в подальшому реалізує як металобрухт, оприбуткування на склад та подальша реалізація якого за бухгалтерським обліком проводиться як операції зі зворотними відходами.

Так, зворотні відходи по своїй суті є залишками сировини, матеріалів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів що утворилися в процесі виробництва робіт (послуг) і втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або використовуються не за прямим призначенням, а також реалізується на сторону.

Разом з тим, відповідно до рахунку 20 «Виробничі запаси» на субрахунку 209 «Інші матеріали» обліковуються, зокрема, відходи виробництва (обрубка, обрізка, стружка тощо) які не можуть бути використані як матеріали, паливо або запасні частини на цьому підприємстві (металобрухт, утіль) зношені шини тощо. (Наказ Міністерства фінансів України від 30.10.1999 року № 291).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідно до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку зворотні відходи відображаються в обліку як виробничі запаси.

При реалізації зворотних відходів їх собівартість визначається відповідно до Положень (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» Наказу Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 (далі - П(с)БО № 9 «Запаси»).

Підприємство своєю обліковою політикою самостійно обирає мету формування собівартості реалізованої продукції. Собівартість продукції визначається, як виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Собівартість продукту залежить від того, яка управлінська мета обслуговується. Продукція в бухгалтерському обліку до моменту реалізації враховується по фактичній виробничій собівартості: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати і витрати від недостачі продукції (робіт, послуг) по технологічним причинам.

Способи групування витрат обов'язково відображаються в Наказі про облікову політику підприємства з урахуванням бухгалтерського законодавства.

За рахунок собівартості і прибутку відшкодовуються витрати підприємства, що є джерелами витрат.

Судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що склад витрат може змінюватись, бо це обумовлено змінам в процесі виробництва, змінами якості сировини, температурним режимом, потребою застосування додаткових технологічних процесів, а тому такі відхилення від встановлених базових норм повинні включатись у виробничу собівартість продукції.

Собівартість показує мінімальну ціну товару, тому правильне визначення необхідне для встановлення ефективної цінової стратегії на підприємстві.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги позицію відповідача, що розрахунок зворотних відходів треба проводити за ціною прямих матеріальних витрат на виготовлення 1 тн. продукції, з наступних підстав.

Відповідно до П(с)БО № 9 «Запаси», первинна вартість зворотних відходів виробництва, що надійшла на склад, визначається за чистою вартістю реалізації (очікувана ціна за реалізацією запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва і реалізацію). Оцінка за чистою вартістю реалізації відповідає даному визначенню, так як у разі втрати споживчих якостей, ціна таких запасів не може дорівнювати первинній.

Чиста вартість реалізації сировини чи матеріалів, які використовуються для виготовлення продукції, визначаються з ціни реалізації зменшеної на суму витрат на завершення її виробництва.

Так, позивачем долучено до матеріалів справи Наказ від 28.03.2011 року № 3611 та бухгалтерські довідки за 3-4 квартали 2011 року та 1-2 квартали 2012 року, при дослідженні яких судами попередніх інстанцій встановлено, що первина вартість зворотних відходів встановлюється за чистою вартістю реалізації.

Разом з тим, судами досліджено долучені позивачем звіти готової продукції та зворотних відходів, договори продажу металобрухту ТОВ «Мегатекс» та ТОВ «Донспецресурс», видаткові накладні, акти передання та довіреності на отримання товару, з яких встановлено, що вартість відходів така ж як і собівартість продукції, тобто, одне поглинає друге, а тому не виникає додаткового об'єкту оподаткування, та як слідство, ніяких податкових наслідків для підприємства.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача про неправомірність включення вартості наднормативних витрат до складу собівартості реалізованих товарів, з огляду на наступне.

Наднормативними виробничими витратами вважається витрачання (використання) ресурсів на виробництво понад норми, нормативу, розцінки і тому подібне, затверджені повноважним органом.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підприємство забезпечує облік витрат діяльності по статтях і елементами витрат з розділенням їх в межах норм і наднормативні. Наднормативні витрати включаються в собівартість, якщо такі витрати не пов'язані з недостачами, псуванням, нетехнологічним використанням і порушенням правил зберігання, за рішенням уповноваженої особи (керівника) підприємства.

Згідно пункту 16 П(с)БО № 9 «Запаси» статті «Оцінка вибуття запасів» оцінка їх здійснюється за одним із таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньо зваженої собівартості; собівартості перших за часом надходженні запасів (ФІФО). Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. При цьому, встановлено, що позивачем застосовується метод ФІФО.

Метод ФІФО - це метод списання матеріалів, за яким спочатку списуються раніше отримані матеріали. По підсумку на залишку рахуються матеріали за ціною, яка найбільше відповідає поточній ціні на ринку. Даний метод застосовують підприємства різних галузей, коли запаси відпускаються у виробництво, продаж та іншому вибутті.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» Наказу Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 року (далі - П(с)БО №16 «Витрати») передбачає загальні принципи групування витрат діяльності підприємства за статтями калькуляції та елементами витрат з поділом на виробничі витрати передбачені нормами і технологією.

До матеріалів справи позивачем долучено норми видатків основних та допоміжних матеріалів затверджених 30.12.2011 року.

Враховуючи, що ціни на матеріали можуть змінюватись, у процесі виробництва можливе використання більшої кількості матеріалів ніж установлюється нормативами. Тому і виникають різниці між фактичними і нормативними затратами.

На законодавчому рівні зазначене знайшло своє відображення у П(с)БО № 16 «Витрати» де собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судами при дослідженні наявних у матеріалах справи доказів зроблено вірний висновок, що позивачем правомірно включено вартість наднормативних витрат до складу собівартості реалізованих товарів, чим спростовано висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток.

Стосовно висновків податкового органу про віднесення позивачем до складу прямих матеріальних витрат послуг з організації виробництва, науково-технічного супроводження випуску прокату, виготовленого на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», отримані від ТОВ НВП «Термет», які не пов'язані з виробництвом товарів (продукції) підприємства та не пов'язані з господарською діяльністю, то судами попередніх інстанцій вірно зазначено наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ НВП «Термет» на підставі контракту від 20.12.2010 року № 07-11У надає позивачу послуги з організації виробництва і науково-технічного супроводу виробництва прокату на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» для позивача, за умовами якого ТОВ НВП «Термет» виконує аналіз виплавки, розливки та прокатки металу, за результатами яких складає науково-технічні звіти з розробкою відповідних заходів з підвищення якості гарячекатаного прокату виробленого ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» для позивача. При цьому, встановлено, що виробництво продукції ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» для позивача здійснюється на підставі наскрізної Технологічної карти № 11 на виробництво прокату з ресорно-пружинних марок сталі, затвердженою Головою адміністрації по виробництву ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» і узгодженою генеральним директором ПрАТ «КМЗ». Пунктом 2.1.11 наскрізної Технологічної карти № 11 на виробництво прокату з ресорно-пружинних марок сталі встановлено, що виробництво сталі і прокату здійснюється при технологічному супроводі представників ТОВ НВП «Термет». Організація виробництва і науково-технічний супровід виробництва прокату здійснюється ТОВ НВП «Термет» безпосередньо на ПАТ «АрселорМіттал» Кривий Ріг», що забезпечує гарантоване отримання усіх необхідних якісних характеристик металопрокату на різних стадіях його виробництва, який у подальшому використовується позивачем як сировина для виготовлення продукції власного виробництва.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ НПП «Термет» виконує аналіз виплавки, розливки та прокатки металу за результатами яких складає науково-технічні звіти з розробкою відповідних заходів з підвищення якості гарячекатаного прокату виробленого ПАТ «АрселорМітал Кривий Ріг».

Щодо наявність своєї лабораторії технічного контролю, судами вірно зазначено, що відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України «господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, направлена на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи.

Так, судами попередніх інстанцій при дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи належним чином оформлених первинних документів встановлено фактичне надання ТОВ НВП «Термет» послуг позивачу при виготовленні ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» гарячекатаного прокату для ПрАТ «КМЗ», який надалі використовувався останнім, як сировина для виготовлення каліброваної сталі, чим спростовано доводи податкового органу, що витрати позивача за послуги в організації виробництва не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Висновки відповідача про включення позивачем до складу прямих витрат суми 11 871,00 гривня, яка не підтверджена відповідними первинними документами, що ґрунтуються на відсутності придбання товару у ТОВ «Азовбудвентиляція», оскільки поставка товару не відбувалась, суди попередніх інстанцій вірно вважають безпідставними, з огляду на наступне.

Матеріали справи містять, досліджені судами попередніх інстанцій, договори постачання і специфікації до них, податкові накладні та акти прийому-передачі, долучені позивачем на підтвердження фактичного здійснення операцій з постачання позивачем продукції ТОВ «Азовбудвентіляція» і зворотній покупці раніше поставленої ПрАТ «КМЗ» продукції ТОВ «Азовбудвентіляція».

При цьому, судами встановлено, що у зв'язку з тим, що продукція не вивозилась зі складу, позивачем оформлено договір зберігання, на підтвердження чого, позивачем долучено до матеріалів справи відповідні документи, які свідчать про факти передачі продукції на зберігання і передачі продукції зі зберігання у момент її зворотного придбання.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальших періодах, продукція, придбана у ТОВ «Азовбудвентіляція» була частково реалізована третім особам, що підтверджує реальність придбання продукції для її подальшої реалізації третім особам та свідчить про наявність ділової мети здійснення зазначених операцій.

Формування витрат у податковому обліку здійснюється відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, що відсутність довіреності на отримання товару, який знаходився на відповідальному зберіганні у позивача та передавався за актами приймання-передачі продукції не може впливати на формування податкового обліку, оскільки реальність здійснення господарських операцій підтверджується іншими наявними в матеріалах справи бухгалтерськими документами, на підставі яких позивачем правомірно сформовано свої витрати.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновків податкового органу про включення позивачем до складу витрат на збут вартості послуг страхування вантажу у розмірі 1 880 922,00 гривні, який станом на дату страхування не був власністю позивача, а тому такі витрати не пов'язані з реалізацією товарів.

Відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України до витрат платника податку відносяться будь-які витрати із страхування транспортування продукції платника податку. Цей добровільний вид страхування передбачає зобов'язання страховика виплатити страхувальнику відповідну суму страхового відшкодування в разі настання страхової події, що спричинила збитки від пошкодження чи повної втрати всього або частини застрахованого вантажу, завдані з будь-якої причини, за винятком зазначених у договорі страхування.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, що за умовами зовнішньоекономічних контрактів, укладених позивачем з контрагентами, право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту оформлення ВМД (дата вказана у відтиску митного органу України). Судами встановлено, що продукція поставлялася позивачу на умовах DAF, згідно Правилам Інкотермс в редакції 2000 року (далі - Інкотермс 2000), умовами яких не визначено обов'язкового страхування вантажу, однак і будь-яких обмежень щодо страхування не передбачено.

Відповідно до Інкотермс 2000 за умови постачання DAF, всі ризики втрат чи пошкодження товару несе продавець до моменту здійснення його поставки до перетину товаром митної межі України.

Враховуючи, що Інкотермс 2000 не заборонено страхування вантажів і щоб уникнути втрат при втраті товару до перетину кордону, позивач в період, що перевірявся, здійснював страхування вантажу, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Відповідно до базису поставки DAF, позивач вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки товарів, лише тоді, коли товар буде наданий у розпорядження покупця не розвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці та пункті на кордоні.

Разом з тим, Інкотермс 2000 не визначено момент переходу права власності на товар та немає жодних посилань на умови виконання обов'язків продавця щодо умов постачання товару з моменту переходжу права власності.

Однак, згідно з умовам поставки - DAF, позивач повинен розпорядитися товаром, не зважаючи на перехід права власності, а саме доставити товар у погоджене сторонами місце поставки на кордоні України.

Судами вірно зазначено, що об'єктом добровільного страхування транспортування продукції (вантажу) є майнові інтереси страхувальника, який є власником, користувачем чи розпорядником цього вантажу, порушені внаслідок ушкодження, знищення, зникнення безвісти вантажу за будь-якого способу його транспортування.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач поніс витрати по страхуванню товарів які безпосередньо пов'язані з реалізацією цих товарів контрагентами на умовах базису поставки - DAF, а тому мав право включати до витрат суми страхових платежів за договорами страхування продукції.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем витрат суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 1 квартал 2012 року на суму 2 558 204,00 гривні, так як від'ємне значення на зазначену суму відсутнє станом на 01.01.2012 року, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки такі обґрунтовані порушеннями, яким вже надано оцінку вище.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно визначили безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки від 31.01.2013 року та скасували оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Костянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року у справі № 805/6855/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько З оригіналом згідно

Помічник судді Паніотова В.Г.