Ухвала суду № 41739435, 05.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2014 року м. Київ К/800/28706/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районні Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013

у справі № 2а-3292/12/1070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергія»

до Державної податкової інспекції у Обухівському районні Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013, задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Енергія» до Державної податкової інспекції у Обухівському районні Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та cкасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000042301/37.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, Державна податкова інспекція у Обухівському районні Київської області Державної податкової служби звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 30.03.2011, за результатами якої 27.12.2011 позивачем складено акт № 3017/231/13699556 (надалі акт).

На підставі акта контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000042301/37, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 504 161,25 грн., у тому числі 403 391,00 грн. основний платіж, та 100 770,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Фактичною підставою для прийняття спірного рішення стали порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В акті перевірки контролюючий орган зазначив, що позивач отримав від ТОВ «Розетка.УА» комп'ютерне обладнання (монітор) згідно податкової накладної № 3996 від 03.02.2011 та видаткової накладної № 33 від 03.02.2011 на суму 1 884,78 грн., в т.ч. ПДВ - 314,13 грн., яку відніс до складу податкового кредиту за лютий 2011 року.

З посиланням на висновки ДПІ у Печерському районі м. Києва, викладені в акті № 265/23-9/37001916 від 22.03.2011 документальної невиїзної перевірки ТОВ «КАРІТЕ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 28.02.2012, яким встановлено відсутність факту передачі товару від ТОВ «РОЗЕТКА.УА» до контрагентів-покупців, відсутність трудових ресурсів, технічного персоналу, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання та здійснення діяльності, ДПІ дійшла висновку про заниження позивачем податку на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 314,00 грн.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Судами попередніх інстанцій встановлено реальне отримання позивачем від ТОВ «РОЗЕТКА.УА» комп'ютерного обладнання (монітор), про що свідчать наявні у справі видаткова накладна № 33 від 03.02.2011 та податкова накладна № 3996 від 03.02.2011 на суму 1 884,78 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 314,13 грн.), картки обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів, акт про введення в експлуатацію основних засобів, прибуткова накладна, рахунок-фактура; перевезення товару від ТОВ «Розетка УА» до позивача підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами, факт оплати вартості товару підтверджується платіжними дорученнями.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що вказані документи в повній мірі підтверджують здійснення господарської операції.

За таких обставин, посилання скаржника на акт перевірки контрагентів у ланцюгу поставки не заслуговують на увагу, оскільки обставини викладені в акті не спростовують факту товарності спірної господарської операції, а відтак не свідчать про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за лютий 2011 року у сумі 314,00 грн.

Податковим органом не доведено неможливість виконання вказаної господарської операції в силу відсутності у контрагента позивача трудових ресурсів, технічного персоналу, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання та здійснення діяльності, вказані обставини під час невиїзної перевірки не перевірялись.

Крім того, податковим органом не доведено, що позивач та його контрагент при виконанні спірних операцій мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, тощо.

У зв'язку з чим, висновок контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту у лютому 2011 року за взаємовідносинами з ТОВ «РОЗЕТКА.УА» є необґрунтованим.

Також слід зазначити, що доводи контролюючого органу про заниження ПДВ за вересень 2011 року у сумі 403 077,00 грн. ґрунтуються на тому, що позивач двічі відніс вказану суму ПДВ до податкового кредиту, а саме: перший раз у липні 2011 року без подання скарги на постачальників (ДК «Газ України» та ПАТ АЕС «Київобленерго»), які відмовили у наданні податкової накладної та другий раз у вересні 2011 року шляхом подання декларації за вересень 2011 року разом із скаргою на постачальника і уточнюючих розрахунків за липень 2011 року.

Тобто, за висновками відповідача, позивачем не використане право, надане йому п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

У зв'язку з виявленням позивачем факту відсутності реєстрації контрагентами податкових накладних від 31.07.2011 №1066, від 31.07.2011 №1067 та від 31.07.2011 №5870/017 у Єдиному реєстрі податкових накладних, підприємством в порядку ст. 50 Податкового кодексу України, було подано до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 12.10.2011 № 9008467098, від 13.10.2011 № 9008515372, згідно з якими з податкового кредиту за липень 2011 р. виключено суми податку на додану вартість, визначені у податкових накладних ДК «Газ України» від 31.07.2011 №1066, від 31.07.2011 №1067 та ПАТ АЕС «Київобленерго» від 31.07.2011 №5870/017. Вказані уточнюючі розрахунки були прийняті податковим органом без заперечень.

Разом з тим, зазначені суми ПДВ включено до складу податкового кредиту за вересень 2011 р., визначеного у податковій декларації №9009206194 від 20.10.2011, до якої позивачем додано заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) (вх.№9009206192 від 20.10.2011) зі скаргою про факт не реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, виданих на користь ПАТ «Енергія» постачальниками ДК «Газ України» від 31.07.2011 №1066, від 31.07.2011 №1067 та ПАТ АЕС «Київобленерго» від 31.07.2011 №5870/017.

З урахуванням того, що позивачем виконані усі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги доводи податкового органу про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, а відтак доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись спист. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.20122 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна