Постанова № 41738592, 04.12.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 01» грудня 2014 р. Справа №922/2769/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Новіковій Ю.В.,

за участю представників:

позивача - Рябінін С.В., за довіреністю №55 від 16.06.2014 року;

відповідачів - Смуригін О.О., за довіреністю №41-юр від 14.07.2014 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій», м.Харків (вх.№3064Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2014 року по справі №922/2769/14,

за позовом Публічного акціонерного товариства Банк «Меркурій», м.Харків,

до Приватної промислово-торгівельної фірми «Юсі», м.Харків,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство банк «Меркурій» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватної промислово-торговельної фірми «Юсі» в якій просило суд:

- стягнути з відповідача 4200000,00 грн. збитків понесених ПАТ банком «Меркурій»;

- визнати недійсним договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством банком «Меркурій» та Приватною промислово-торгівельною фірмою «Юсі» 11.01.2014 року,

- зобов'язати Приватну промислово-торгівельну фірму «Юсі» (код ЄДРПОУ 21178268) повернути Публічному акціонерному товариству банку «Меркурій» (код ЄДРПОУ 14360386) оригінал договору №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством банком «Меркурій» та Приватним підприємством «Ера».

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2014 року по справі №922/2769/14 (суддя Присяжнюк О.О.) у задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2014 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на письмові пояснення позивача стосовно факту виявлення ним нікчемних договорів, які були укладені, зокрема, договору відступлення права вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті №02/1-25К-84 і факту існування інших договорів, де плата за відступлення відрізняється більш ніж на 20%.

Як вказує апелянт, відповідно до договору відступлення права вимоги по договору №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті, ним було відступлено відповідачу право вимоги до ПП «ЕРА» в розмірі 900788,19 дол. США (еквівалентно 7200300,00 грн.). У результаті укладення договору відступлення права вимоги, позивач отримав плату в сумі 3000000,00 грн. На думку скаржника, сума в розмірі 4200000,00 грн. є збитками в результаті укладення договору відступлення права вимоги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2014 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

07.11.2014 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10149), в якому з урахуванням додаткових пояснень до нього (вх.№11401 від 28.11.2014 року) просить суд відмовити ПАТ банк «Меркурій» у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2014 року залишити без змін.

Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що позивачем не доведено факту того, що метою укладення договору відступлення вимоги було штучне виведення активів банку, а також не доведено наявності зловмисних намірів в діях відповідача. Як вказує відповідач, порівняно з умовами договорів відступлення права вимоги, які укладалися протягом грудня 2013 року, ціна, що була сплачена відповідачем не відрізняється від ціни сплаченої за відчуження права вимоги за подібними договорами більш ніж на 20%. За умовами таких договорів, права вимоги відчужувалися позивачем за вартістю, яка складала від 41 до 52 відсотків від розміру відступленої вимоги.

На думку відповідача, суд першої інстанції дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріалами справи не підтверджується наявність підстав з якими законодавець пов'язує можливість визнання правочину недійсним та стягнення збитків.

У судовому засіданні 12.11.2014 року оголошувалась перерва до 01.12.2014 року.

До початку судового засідання 01.12.2014 року представник позивача надав через канцелярію суду документи, зокрема, копію договору №02/2-08-242 застави товарів в обороті від 31.10.2012 року з додатковими договорами, копію акту перевірки наявності предмета застави, докази в підтвердження перерахування коштів згідно спірного договору відступлення права вимоги, які долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник відповідача проти позиції скаржника заперечував з підстав викладених у відзиві з урахуванням додаткових пояснень до нього.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.01.2014 року між Приватною промислово-торгівельною фірмою «Юсі» та Публічним акціонерним товариством банком «Меркурій» укладено договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті від 29.10.2012 року.

Згідно з пунктом 1.1 договору відступлення права вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті №02/1-25К-84, первісний кредитор відступає на користь нового кредитора часткове право вимоги погашення заборгованості боржника перед первісним кредитором за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті від 29.10.2012 року з урахуванням всіх додаткових угод до нього укладеним між первісним кредитором і боржником, та стає кредитором в зобов'язаннях за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього частково у сумі 900788,19 доларів США в еквіваленті 7200000,00 грн. на умовах, визначених цим договором, а саме право вимоги: повернення заборгованості за кредитом в розмірі 900788,19 доларів США в еквіваленті 7200000,00 грн.

Згідно п.1.2. договору сторонами визначено, що всього сума часткових вимог, які виникли за кредитним договором на день укладання цього договору складає 900788,19 доларів США в еквіваленті 7200000,00 грн.

У пункті п.1.3. договору сторони погодили, що до нового кредитора переходять в частковому обсязі всі права первісного кредитора за кредитним договором на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а також ті права, які виникатимуть із цього договору в майбутньому. До нового кредитора також переходять права на отримання процентів до повного виконання боржником зобов'язань щодо повернення кредиту за кредитним договором, в розмірі, встановленому кредитним договором, та за стягнення неустойки та/або інших санкцій, а також збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань, та витрат, пов'язаних з примусовим виконанням зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до п.1.4., п.1.5., п.1.6. договору первісний кредитор гарантує дійсність переданих новому кредитору прав вимоги за кредитним договором в сумі, що визначена п. 1.2. цього договору. Первісний кредитор гарантує новому кредитору, що право вимоги за Кредитним договором не відступлено третім особам і не обтяжено іншими зобов'язаннями.

Так, право вимоги підтверджується: кредитним договором та додатковими угодами до нього; документами, що підтверджують перерахування та отримання коштів за кредитним договором боржником; документами, що підтверджують перерахування коштів новим кредитором первісному кредитору; довідкою про заборгованість боржника за кредитним договором на дату підписання даного договору.

Згідно п.2.1. договору, за відступлення в частковому обсязі прав вимоги за цим договором новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму в розмірі 3000000,00 грн., ПДВ не передбачено, шляхом перерахування коштів первісному кредитору на рахунок №290949999 в АТ банк «Меркурій» м.Харків, ЄДРПОУ 14360386,код банку 351663, в день укладення цього договору.

Також сторони у п.5.1. погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони визначають зміст договору на основі вільного волевиявлення, сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті було укладено між позивачем та відповідачем у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та скріплено печатками сторін, як цього вимагають приписи ст.ст. 207, 208 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.193 Господарського кодексу України визначають, що зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті, позивач передав відповідачу оригінал договору №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті разом із додатковими угодами до нього. У свою чергу, відповідач в повному обсязі виконав зобов'язання з перерахування позивачеві грошових коштів у розмірі 3000000,00 гривень за відступлення права вимоги, встановлене п.2.1. договору відступлення права вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті №02/1-25К-84, що підтверджується платіжним дорученням №93 від 20.11.2014 року. Факт передачі позивачем документів відповідачу, так само як і факт перерахування грошових коштів відповідачем на рахунок позивача представниками сторін не заперечується.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про визнання договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 не відновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті від 29.10.2012 року недійсним, а також звертаючись до суду з апеляційною скаргою не наводить і не вказує обставин, визначених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, з наявністю яких законодавець пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Так, спірний договір було укладено у письмовій формі. Матеріали справи не містять доказів того, що сторони, які укладали спірний договір не мали відповідного обсягу цивільної дієздатності, а що їх волевиявлення на укладення договору є спірним. Також, позивачем (апелянтом) не обґрунтовано та не підтверджено, що правочин - договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 не відновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті від 29.10.2012 року, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вже зазначалося, відповідачем на виконання умов договору вчинено дії, а саме - перераховано грошові кошти на рахунок позивача згідно платіжного доручення №93 від 11.01.2014 року. У свою чергу, позивачем також вчинено дії на виконання договору відступлення права вимоги, які полягають у переданні документів по договору №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті разом із додатковими угодами до нього.

Отже, укладаючи договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті сторонами було досягнуто згоди по всіх його істотних умовах і вони не заперечували проти їх виконання та вчиняли дії на його виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Позивач - ПАТ банк «Меркурій», звертаючись до господарського суду з позовною заявою про визнання договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті недійсним, обґрунтував свою позицію тим, що зазначений договір є нікчемним у відповідності до ч.1 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Як вказує позивач, зазначений договір укладено зі створенням для позивача значно гірших умов за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій і в його результаті було здійснено відчуження права вимоги, а саме виведено активи позивача внаслідок зловмисних намірів відповідача. Таким чином, на думку позивача, в результаті проведеної операції він зазнав збитків на суму 4200000,00 грн., адже відчуження банком права вимоги за кредитним договором на суму 3000000,00 грн. є вкрай невигідним для позивача, проте вкрай вигідними для відповідача .

Відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції від 10.04.2014 року, нікчемними є договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативного впливу на стабільність банківської системи» від 04.07.2014 року стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції від 10.04.2014 року втратила чинність.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» у чинній редакції, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, крім іншого, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою нікчемності договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті позивач вказує факт, що грошова сума, за яку позивачем відповідачу було відчужене право вимоги до боржника, більше ніж на 20% відрізняється від плати за відступлення по іншим договорам відступлення права вимоги, які укладалися позивачем у цей період. На підтвердження цього факту, позивач у письмових поясненнях від 10.09.2014 року навів дані щодо укладення ним трьох договорів відступлення права вимоги з іншими юридичними особами, вказуючи, що плата за відступлення за ними складає від 98 до 100% від суми відступлених прав.

Відповідно до ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч.2 ст.36 цього Кодексу, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Факт укладення договору може бути підтверджено шляхом подання до суду оригіналу, належним чином завіреної копії договору або засвідченого витягу з нього. Позивачем до матеріалів справи було долучено письмові пояснення від 10.09.2014 року, в яких викладено інформацію щодо укладення позивачем трьох договорів відступлення права вимоги у період з грудня 2013 року по лютий 2014 року (включно) та вартості прав вимоги, що були за ними відчужені. Тим самим, позивач лише стисло відтворив зміст цих правочинів, при цьому не надавши на розгляд суду належних письмових доказів, які б підтвердили факт їх укладення, а також те, що ціна цих договорів дійсно відповідає тому рівню, на який вказує позивач у наданих письмових поясненнях.

Обставини, щодо укладення договорів відступлення права вимоги з іншими юридичними особами, по яким плата за відступлення складає від 98 до 100% від суми відступлених прав, жодним чином не підтверджені. Колегія суддів вважає, що обставини на які посилається позивач у своїх поясненнях не є належним доказом того, що права вимоги відчужувалися позивачем за цінами, вищими, ніж ціна, визначена договором відступлення права вимоги за кредитним договором №02/1-25К-84.

У пункті 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.

Згідно з п.п. 14.1.71 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Об'єктом відчуження за договором відступлення права вимоги договором №02/1-25К-84 є безпосередньо право вимоги. З доказів, які містяться в матеріалах справи, неможливо зробити висновок щодо рівня звичайних цін на подібне майно, що діяли протягом грудня 2013 року - лютого 2014 року, відповідно, неможливо встановити факт відповідності чи невідповідності звичайним цінам вартість права вимоги, визначену позивачем та відповідачем у договорі відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84.

Розглядаючи спір між позивачем та відповідачем, слід відокремити поняття «розмір вимоги» та «вартість права вимоги».

Так, з матеріалів справи вбачається, що вартість права вимоги - це сума грошових коштів, яка є платою за відступлення (передачу новому кредитору) права вимоги, розмір якої, як того вимагає чинне законодавство України, було визначено за домовленістю позивача та відповідача у 3000000,00 грн. під час укладення договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84. У свою чергу, розмір вимоги - це сума у розмірі 900788,19 дол. США (еквівалент 7200000,00 грн.), сплати якої на свою користь має право вимагати відповідач (як новий кредитор за оспорюваним договором) від боржника (ПП «Ера»).

Таким чином, на думку колегії суддів, безпідставним є прирівнювання вартості права вимоги до розміру безпосередньої вимоги до боржника, і визначення вартості права вимоги в розмірі 900788,19 дол. США (еквівалент 7200000,00 грн.).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вимог цієї статті, позивачем не надано до суду доказів і необґрунтовано належним чином того, що спірний договір укладений за цінами вищими від звичайних, тобто на умовах значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

В силу приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено належним чином та не надано доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні таких позовних вимог.

Позивач, також, просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 4200000,00 грн., посилаючись на те, що в результаті укладення договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті на невигідних для позивача умовах, останній зазнав збитків. Отже, грошові кошти в розмірі 4200000,00 грн. позивач вказує як збитки і як на підставу своєї вимоги посилається на ст. 22 Цивільного кодексу України.

Згідно з п.2 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Необхідними умовами для відшкодування збитків є доведення факту спричинення збитків саме тією особою, до якої висунуто вимогу про їх відшкодування.

Крім того, заявлені до стягнення збитки мають бути завданими внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача у справі, а розмір збитків має перебувати у необхідному і безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням відповідачем правопорушення.

Стаття 224 Господарського кодексу України передбачає відшкодування збитків стороною, що припустилася неналежного виконання зобов'язання.

З матеріалів справи встановлено, що договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства України щодо укладення правочинів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України).

Наявні у справі докази не спростовують того факту, що при укладенні цього договору сторони визначили його зміст на основі вільного волевиявлення та погодили на свій розсуд всі його умови, та те, що сторони мали на меті настання певних для них наслідків.

Як було зазначено вище, сторони договору виконали всі його умови належним чином. Відповідач повністю виконав зобов'язання з перерахування позивачеві грошових коштів у розмірі 3000000,00 грн. за відступлення в частковому обсязі прав вимоги, встановлене п.2.1. договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84, що підтверджується копією платіжного доручення від 11.01.2014 року.

За змістом статей 22, 623 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків у вигляді витрат, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника, завданими збитками та вини.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Позивачем не доведено, що оспорюваний договір укладений на умовах значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, оскільки враховуючи добровільність встановлення ціни в договорі відступлення права вимоги, позивач був ознайомлений та згодний з умовами договору відступлення права вимоги та вправі відмовитися від укладення оспорюваного договору або мав запропонувати інші його умови, в тому числі щодо вартості права вимоги, натомість позивач погодився із викладеними умовами спірного договору, виконав передбачені ним господарські зобов'язання.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у діях відповідача, пов'язаних з укладенням та виконанням договору відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84 на умовах, визначених безпосередньо сторонами, відсутні ознаки протиправної поведінки по відношенню до позивача. Крім того, відсутній причинний зв'язок між діями відповідача та понесенням позивачем збитків. Отже, відповідач не є особою, діями або бездіяльністю якої позивачу було спричинено збитки.

Проаналізувавши норми чинного законодавства України щодо підстав стягнення збитків, суд не погоджується з доводами позивача про те, що сума у розмірі 4200000,00 грн., яку просить стягнути позивач з відповідача, за своєю правовою природою є збитками.

Так, позивачем не доведено той факт, що він міг би реально отримати доходи, якби не уклав з відповідачем договір відступлення права вимоги за договором №02/1-25К-84.

Позивач - ПАТ банк «Меркурій» є банківською установою. Поняття доходу банківської установи наведено у п.п. 135.4.2. Податкового кодексу України, відповідно до якої, безпосередньо суми кредитів, виданих банками за кредитними договорами, до доходу не відносяться, вони є лише грошовими коштами, які надані боржникам на поворотній основі.

Позивачем не доведено факту понесення саме збитків та факту понесення їх в результаті дій відповідача. Із встановлених правовідносин сторін та наведених норм права вбачається, що заявлена до стягнення позивачем сума не є збитками у розумінні наведених норм права, оскільки недоотримання позивачем 4200000,00 грн. не тягне за собою виникнення жодних зобов'язань у позивача щодо стягнення цієї суми з відповідача, адже відповідні кошти не є ані матеріальною шкодою, ані упущеною вигодою.

Крім того, колегія суддів вважає вірним відмову в задоволені позовних вимог ПАТ банк «Меркурій» щодо зобов'язання відповідача повернути оригінал договору №02/1-25К-84 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті від 29.10.2012 року, оскільки така вимога не відповідає законодавчо визначеним способам захисту порушеного права. Разом з тим, враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору відступлення права вимоги за договором невідновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті №02/1-25К-84, застосовувати наслідки недійсності правочину у вигляді зобов'язання сторони повернути оригінал договору - відсутні.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2014 року по справі №922/2769/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства банк «Меркурій» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2014 року по справі №922/2769/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.