Рішення № 41738071, 24.11.2014, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/8638/14-ц

Провадження № 2/161/2773/14

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Пахолюка А.М.

при секретарі - Ковальчук А.В.,

з участю:

представника позивачів - ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім?єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, орган опіки та піклування Луцької міської ради,-

в с т а н о в и в:

В травні 2015 року ОСОБА_5 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_7 (яка в ході розгляду справи досягла повноліття), ОСОБА_6, звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім?єю, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, орган опіки та піклування Луцької міської ради.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 перебувала із відповідачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, у листопаді 1999 року шлюб між ними було розірвано, однак, до травня 2007 року вони разом з дітьми продовжували проживати однією сім'єю. 03.09.2002 року ними була продана належна на праві власності квартира АДРЕСА_1. Того ж дня була придбана квартира АДРЕСА_2, яка була оформлена на відповідача ОСОБА_3 В подальшому ОСОБА_3 04.06.2009 року відчужив квартиру АДРЕСА_2 відповідачу ОСОБА_8

Посилаються на те, що спірна квартира №128 є їхньою спільною сумісною власністю, яку ОСОБА_3 без їх відома та згоди продав ОСОБА_8 Крім того, при укладенні вказаного правочину не було отримано дозвіл органу опіки та піклування, так як у вказаному житлі проживала неповнолітня дитина ОСОБА_7

На підставі наведеного, позивачі просять суд, встановити факт проживання однією сім?єю ОСОБА_5 з відповідачем ОСОБА_3 без укладення шлюбу в період з 05 листопада 1999 року по 28 травня 2007 року; визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 та визнати за позивачами право власності на вказане майно, по 1/4 частині за кожним; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений від 04.06.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8

Представник позивачів ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та в додаткових письмових поясненнях. Просив суд позов задовольнити.

Представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав із підстав, викладених в письмових поясненнях, в тому числі у зв?язку із пропуском позивачами строку позовної давності. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з?вився з невідомих суду причин, хоча вчасно та належним чином повідомлявся судом про час та місце слухання справи. Подав суду письмові заперечення проти позову, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог із підстав, викладених в письмових поясненнях.

Представник третьої особи ОСОБА_9 в минулому судовому засіданні позов підтримала, суду пояснила, що при укладенні оспорюваного правочину була необхідна згода органі опіки та піклування. В дане судове засідання не з?вилася з невідомих суду причин, хоча вчасно та належним чином повідомлялася судом про час та місце слухання справи.

Суд вважає за можливим слухати справу по наявним доказам у відсутності учасників процесу, що не з'явилися.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з 19.02.1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний 04.11.1999 року (а.с.13, 16).

Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14, 15).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та членам його сім?ї ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 (а.с.19).

За змістом ст.1, 2 Кодекс про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) (що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) до членів сім?ї відносяться чоловік, дружина, їхні діти та інші члени сім?ї.

Згідно з правової позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі № 6-135цс13, що в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов?язковою при застосуванні, майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов?язки.

Таким чином, основними ознаками проживання однією сім?єю чоловіка та жінки є наявність усталених відносин, що притаманні подружжю, зокрема, наявність спільних дітей, спільне проживання та наявність шлюбних стосунків, ведененя спільного господарства та спільного сімейного бюджету, а також наявність цілої системи прав та обов?язків між чоловіком та жінокою, як членами сім?ї.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу, відповідач ОСОБА_3 продовжував спільно проживати із своєю колишньою дружиною ОСОБА_5 та їх спільними дітьми ОСОБА_6, ОСОБА_7, підтримував з останніми сімейні стосунки, вів спільне господарство, мав спільний бюджет.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні визнав факт спільного проживання ОСОБА_3 з позивачами в період з 5.11.1999 року по 28.05.2008 року.

Вказана обставина також підтверджується письмовими пояснення ОСОБА_3 в іншій цивільній справі (а.с.18), а також показаннями свідків ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13ОСОБА_14, які підтвердили проживання ОСОБА_3 однією сім?ю з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ведення ними спільного господарства, побуту, бюджету.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5, як чоловіка і жінки однією сім?єю без шлюбу разом із їхніми неповнолітніми дітьми ОСОБА_6, ОСОБА_7 мав місце з 05.11.1999 року по 28.05.2007 року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

За змістом ст..17 Закону України «Про власність» (що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_5, діючи від свого імені та від імені своїх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, 03.09.2002 року відчужили належну їм квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира №122) на користь ОСОБА_15 (а.с.21).

Того ж дня між ОСОБА_16 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (далі - квартира №128), за умовами якого ОСОБА_3 набув право власності на вказане майно (а.с. 22).

Судом встановлено, що в даному випадку сторони вказаних правочинів мали намір здійснити обмін вищезазначеними квартирами, однак, не змогли цього зробити у зв?зку із неможливістю відповідного юридичного оформлення такого правочину. Крім того, квартира №128, що була оформлена на ім?я лише ОСОБА_3 фактично купувалася за рахунок вартості спільної з позивачами квартири №122, а також за спільні з ОСОБА_5 кошти для покращення житлових умов сім?ї.

Вказана обставина повністю підтверджується дослідженими судом доказами.

Зокрема, із довідки КП «Волинське БТІ» від 23.08.2002 року щодо квартири №122 вбачається, що довідка видана для її використання при обміні квартири (а.с.20).

Крім того, свідки ОСОБА_11, ОСОБА_14 суду показали, що перед укладенням вищевказаних правочинів, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 особисто їм в розмові повідомляли, що мають намір здійснити обмін наявного в них житла на більшу за площею квартиру.

Свідки ОСОБА_15, ОСОБА_17 суду показали, що їхньому батьку ОСОБА_16 належала квартира №128, яку вони мали намір обміняти на квартиру №122, що належала сім?ї ОСОБА_5, для подальшого проживання в ній ОСОБА_15, однак, формально було укладено два договори купівлі продажу у зв?язку із неможливістю здійснення обміну напряму між ОСОБА_15 та сім?єю ОСОБА_5. Свідок ОСОБА_15 додатково суду показала, що за наслідками укладення договорів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в той же день доплатили їй різницю коштів у вартості квартир.

За таких обставин, суд вважає, що квартира №128, яка згідно договору купівлі-продажу була придбана лише ОСОБА_3, фактично була обміняна на квартиру №122, співвласниками якої були також усі позивачі, а доплата відбувалася за рахунок спільних коштів ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Тому суд вважає, що квартира №128 фактично була придбана за рахунок спільного майна та коштів ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а отже в силу вимог ст..17 Закону України «Про власність» являється спільною сумісною власністю сторін, а тому доводи позивачів про визнання вказаної квартири спільною сумісної власністю усіх членів сім?ї - ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 є підставними.

На підставі вимог ч.2 ст.372 Цивільного кодексу України, суд вважає, що в даному випадку кожному із співвласників належить рівна частка у майні, по 1/4 частини квартири №128 кожному.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 без погодження з позивачами, як співвласниками, 04.06.2009 року продав квартиру №128 відповідачу ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу (а.с.25).

Пунктом 5.7. вказаного правочину передбачено, що сторони договору свідчать одна одній, що малолітні, неповнолітні особи за цією адресою не зареєстровані та не проживають, не користуються квартирою (а.с.25 зворот).

Однак, як було зазначено судом, позивачі після купівлі спірної квартири №128 постійно в ній проживали, що підтверджується довідкою ЖЕК №8 від 19.02.2013 року (а.с.23) та показаннями свідків ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які також підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_3 разом з позивачами у спірній квартирі.

Згідно ч.1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст..12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» в їх системному зв?язку (в редакції що були чинними на момент укладення договору), батьки, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, здійснювати відчуження житла право власності на яке або право користування яким мають діти.

Відповідно до ч. 2, 4 ст.369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Як було зазначено судом, в момент вчинення договору купівлі-продажу від 04.06.2009 року ОСОБА_3 не являвся повноправним власником предмету договору - квартири №128, оскільки, 3/4 частини зазначеної квартири належала позивачам. Крім того, при укладенні зазначеного правочину не було з?ясовано усіх співвласників майна та не визначено їх часток у майні, що є порушенням вимог ч.2 ст. 369 ЦК України.

Отеж, в даному випадку при укладенні між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 договору купівлі продажу квартири №128, вищевказані вимоги закону не були дотримані ОСОБА_3, так як ним не було отримано дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житла, в якому проживала його неповнолітня дитина, а також не було отримано згоду позивачів, як співвласників майна на його відчуження.

Тому, оспорюваний позивачами договір купівлі-продажу квартири №128 від 04.06.2009 року слід визнати недійсним згідно ч. 1 ст. 215, ч.1 ст.203 ЦК України, ч.4 ст.369 ЦК України, як такий, що укладений із порушенням вимог закону.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, із змісту зазначених правових норм вбачається, що позов про визнання права власності подається власником майна тоді, коли інші особи ставлять під сумнів належність йому цього майна, що спричиняє неможливість протягом тривалого часу використання власником зазначеного майна на власний розсуд.

Оскільки, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в силу вимог закону являються співвласниками спірної квартири №128, однак, відповідач ОСОБА_3 без їх відома відчужив квартиру ОСОБА_8, який на даний час намагається виселити позивачів із спірного житла (а.с.82), що призвело до порушення їх права власності, та створює останнім перешкоди у користуванні та розпорядженні цією власністю, то, на думку суду, наявні усі передбачені ст.392 ЦК України підстави для визнання за позивачами в рівних частинах права власності на спірну квартиру №128.

Посилання відповідачів на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.05.2012 року у справі №6-36цс12, в даному випадку не спростовує вищевказаних висновків суду, так як вказана правова позиція стосується правовідносин, що виникли між сторонами на підставі ст.74 СК України, ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку», однак, у даній цивільній справі вказані норми закону не регулюють спірні правовідносини.

При цьому, суд вважає, що позивачами не пропущено передбачений ст. 257 ЦК України строк звернення до суду, на що вказували відповідачі у своїх письмових запереченнях.

Зокрема, із матеріалів справи вбачається, що за позивачем ОСОБА_5 було визнано право власності на 1/2 частину спірної квартири згідно рішення Луцького міськрайонного суду від 22.12.2010 року, на підставі якого ОСОБА_5 зареєструвала право власності на спірне майно 03.03.2011 року (а.с.79, 79 зворот). В подальшому вказане рішення було скасоване рішенням апеляційного суду Волинської області лише 28.02.2012 року (а.с.80). А тому суд вважає, що саме з 28.02.2012 року ОСОБА_5, як законний представник своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_7, дізналася про порушення своїх прав та прав неповнолітньої дитини. Крім того, у відповідності до ч.4 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності щодо вимог ОСОБА_7 почався з моменту її повноліття, тобто з 25.09.2014 року.

Позивач ОСОБА_6 до 21.02.2007 року був неповнолітнім, із змісту наданих сторонами судових рішень (а.с.17, 51-57, 78-81) вбачається, що він не брав участі у вказаних справах, а отже, на думку суду, не міг раніше дізнатися про порушення свого права.

Оскільки, з даним позовом позивачі звернулися до суду 30.05.2014 року (а.с.2), то строк позовної давності в даному випадку не пропущено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених вимог щодо кожного з відповідачів, зокрема, з ОСОБА_3 в користь позивачів в рівних частинах підлягає стягненню 2847,90 грн. судового збору, а з ОСОБА_8 - 121,80 грн. сплаченого позивачами судового збору.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 14, 15, 30, 60, 61, 62, 88, 174, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.1, 2, 22, 28 Кодекс про шлюб та сім'ю України, ст.ст. 3, 70, 71, 74, 177 Сімейного кодексу України, ст.ст. 41, 48, 153, 224 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 15, 16 Закону України «Про власність», ст.ст. 203 - 210, 215, 216, 370, 391, 655, 659 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст..12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3, як чоловіка та жінки однією сім?єю без шлюбу в період з 05 листопада 1999 року по 28 травня 2007 року.

Визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 право власності за кожним по ? частині квартири АДРЕСА_2.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений від 04 червня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_18 за реєстровим номером 1090.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, суму в розмірі - 2847 (дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 90 коп. сплаченого судового збору, по 949 (дев?ятсот сорок дев?ять) грн.. 30 коп. на користь кожного.

Стягнути з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, суму в розмірі - 121 (сто двадцять одну) грн. 80 коп. сплаченого судового збору, по 40 (сорок) грн. 60 коп. на користь кожного.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк