Ухвала суду № 41736998, 04.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 р. Справа № 876/1348/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Затолочного В. С., Гулида Р. М.,

за участю секретаря Коцур В. К.

представника позивача Зборівського А. Є.

представника відповідача Мотиль А. С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕО-Компанія" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі № 813/7694/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕО-Компанія" до Державної екологічної інспекції в Львівській області про визнання протиправними дій і скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

11 жовтня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АВЕО-Компанія" звернулося з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції в Львівській області, яким просило визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та складання акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних іземельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами №1628/06/1346 та визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції у Львівській області №1628/06 від 29 серпня 2013 року.

Позов мотивує тим, що дії Інспекції по проведенню перевірки позивача є протиправними, оскільки Законом України "Про охорону навколишнього середовища" не визначено способу контролю, ні порядку проведення перевірки, а отже, Інспекція та її посадові особи не мають встановлених законом повноважень та способів здійснення контролю у сфері державного нагляду, що є порушенням частини 4 статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності". Стосовно зобов'язання позивача отримати дозвіл на розміщення відходів та ліміт на утворення та розміщення відходів (пункт 2 припису) зазначив, що всі відходи, що утворюються від виробничої діяльності підприємства передаються на підставі відповідних договорів для утилізації чи переробки спеціалізованим підприємствам. Також зазначив, що позивач не здійснює діяльності з розміщення відходів, а отже отримання позивачем дозволу на розміщення відходів, ведення їх обліку та паспортизації не є обов'язковим.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

З таким рішенням суду не погодився позивач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задоволити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що законами України не передбачено повноваження відповідача на проведення будь-яких перевірок на підприємствах, не передбачено способу контролю відповідачем за дотриманням законодавства про екологічну та радіаційну безпеку, про охорону атмосферного повітря і т. д., також не передбачено способів контролю за таким дотриманням чи порядку проведення такого контролю.

Також вказує, що позивач не здійснює діяльності з розміщення відходів самостійно, таке розміщення здійснюється за укладеними договорами, а відтак саме контрагенти по таких договорах повинні мати дозвіл на розміщення відходів.

Зазначає, що відповідачем неправомірно вказано в акті перевірки 8 стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, хоч на підприємстві наявні лише 2 такі джерела.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, в період з 15 серпня 2013 року до 29 серпня 2013 року відповідачем було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами позивачем.

За результатами проведеної перевірки складено акт №1628/06/1346 відповідно до якого в ході перевірки виявлено порушення статей 10, 11, 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», статей 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», постанови КМУ від 26 липня 2001 року №915.

За результатами перевірки також винесено припис №1628 від 29 серпня 2013 року, яким зобов'язано позивача розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків, копії наказу та плану заходів надати Державній екологічній інспекції у Львівській області в 10-денний строк з дня отримання припису, отримати дозвіл на розміщення та ліміти на утворення і розміщення відходів по підприємству в строк до 29 листопада 2013 року, розробити паспорти на всі відходи підприємства в строк до 29 листопада 2013 року, вести журнал первинного обліку відходів, отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, укласти угоду на збір та утилізацію використаної тари та упаковки до 29 листопада 2013 року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду контролю у сфері господарської діяльності» в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Цією ж статтею визначено заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Пунктом "а" частини 1 статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього середовища" передбачено, що, до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства. Зокрема законодавства про охорону атмосферного повітря та про поводження з відходами.

Пунктом «е» цієї статті передбачено право відповідача надавати обов'язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, та здійснення контролю за їх виконанням.

Проаналізувавши наведені положення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність тверджень апелянта про відсутність законодавчого регулювання проведення будь-яких перевірок на підприємствах, способу контролю відповідачем за дотриманням законодавства про екологічну та радіаційну безпеку, про охорону атмосферного повітря.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими твердження апелянта, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АВЕО-Компанія" не є суб'єктом господарської діяльності у сфері поводження з відходами в розумінні статті 17 Закону України «Про відходи».

Зокрема цією статтею передбачено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані, зокрема, запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів, забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію, на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких Пзув від 50 до 1000, зобов'язані щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України

З аналізу статті зрозуміло, що під суб'єктом господарської діяльності у сфері поводження з відходами розуміється також суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, а відтак посилання позивача на те, що він не здійснює діяльність пов'язану з переробкою чи вивезенням відходів не спростовує того факту, що його діяльність призводить до утворення відходів.

Щодо зобов'язання позивача відповідно до оскарженого припису укласти угоду на збір та утилізацію використаної тари та упаковки, то посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕО-Компанія" на уже укладений договір про утилізацію №15/1402 від 23 грудня 2010 року є беззмістовним, оскільки даний договір діяв до 31 грудня 2011 року, а суду не було надано доказів наявності діючого договору на момент проведення перевірки. Додаток №1 від 21 січня 2013 року про продовження дії договору відповідачу під час перевірки не надавався, а відтак не міг бути врахованим при винесенні припису.

Обов'язок проводити утилізацію використаної тари та укладати договори на вивіз відходів прямо передбачено статтею 17 Закону України «Про відходи»

Зокрема пунктом «є» частини 1 цієї статті зазначено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації.

Відповідно до пункту 4 цієї статті суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів на певній території, на якій знаходиться об'єкт утворення відходів

Статтею 33 Закону України «Про відходи» також передбачено, що на кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.

А відтак підставною є вимога відповідача розробити та погодити у встановленому порядку паспорти на всі відходи підприємства.

Щодо зобов'язання позивача отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря то такий обов'язок прямо передбачено частиною 5 статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Посилання апелянта на те, що відповідачем неправомірно вказано в акті перевірки 8 стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, хоч на підприємстві наявні лише 2 такі джерела є помилковими.

Зокрема, в акті вказано 2 стаціонарних джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря - труб витяжних. Відповідачем також наведено перелік обладнання, під'єднаного до вказаних труб з зазначенням того чи таке обладнання перебуває в робочому стані.

Водночас слід зазначити, що обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан на отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря не ставиться в залежність від кількості обладнання, яке здійснює такі викиди і є безумовним.

Проаналізувавши матеріали справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем проведено перевірку, складено відповідний акт перевірки та винесено припис про усунення виявлених порушень на виконання обов'язків покладених на нього Законом, а відтак дії відповідача не можуть бути визнаними протиправними, а підстави для скасування припису №1628/06 від 29 серпня 2013 року - відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕО-Компанія" залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі № 813/7694/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Затолочний В. С.

Гулид Р. М.

Повний текст ухвали складено 9 листопада 2014 року