Постанова № 41735719, 03.12.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2014 року 15 год. 49 хв. № 826/15121/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Папірленд - Плюс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпро визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 травня 2014 року № 0004502203 і № 0004512203, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Папірленд - Плюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Папірленд - Плюс») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 травня 2014 року № 0004502203 і № 0004512203.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення положень податкового законодавства за результатами проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Папірленд - Плюс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків: ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» (податковий номер 37696574), ТОВ «Рувента» (податковий номер 38232949), ТОВ «Золотек» (податковий номер 37425075), ТОВ «Рекламно-Поліграфічне об'єднання «План Б» (податковий номер 36010296), ТОВ «Тривіта» (податковий номер 33494831), ТОВ «Кімосбуд» (податковий номер 37292394), ПАТ «Київоблгаз» (податковий номер 20578072), ПП «Промкомплект» (податковий номер 32072830), ТОВ «Дилмет» (податковий номер 36530683), ТОВ «Аквілон КСД» (податковий номер 36088430), ПАТ «КДМЗ» (податковий номер 5802810), ТОВ «Баяр» (податковий номер 30462697), ОСОБА_1 (інд НОМЕР_3) за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р. ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві склала та направила на адресу позивача два Акти від 17.04.2014 року за №140/1-26-50-22-03-25271875 та за №140/3-26-50-22-03-25271875.

Крім того, 07.05.2014р. податковим органом винесено податкові повідомлення - рішення № 0004502203 і № 0004512203, якими платнику податків визначено грошові зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток, посилаючись на Акт перевірки від 17.04.2014р. №140/1-26-50-22-03-25271875, в якому встановлено порушення позивачем лише п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.

Також ТОВ «Папірленд - Плюс» наполягає, що висновки, викладені в обох актах перевірки документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, що існували між ТОВ «Папірленд - Плюс» і його контрагентами - ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» та ТОВ «Кімосбуд» фактично ґрунтується на неналежних доказах - актах інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок відносно контрагентів позивача. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, та безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «Папірленд - Плюс» (а саме: виробництво реалізація продукції (товарів) з полістиролу). Крім того, в періоди існування договірних відносин всі їх сторони (тобто Продавець і Покупець, а також виконавець та замовник) були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість. Що ж до віднесення відповідачем зазначеного вище договорів до правочинів, що порушують публічний порядок, а тому й до нікчемних правочинів, напряму суперечить змісту норми ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення б/н від 26.11.2014р. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена перевірка ТОВ «Папірленд - Плюс», за результатами якої встановлено, що позивачем задекларовано витрати за послуги ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» всього у сумі 268333,33 грн., що відображено у декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2012 року. Крім того, позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість за послуги ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» у квітні 2012 року віднесено 53667,00 грн., а також 21818,75 грн., сплачену ТОВ «Кімосбуд» у листопада 2011 року. Однак, у зв'язку з отриманням відповідачем акта Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 11.07.2013р.№246/22-4/37696574 з питань підтвердження господарських відносин із контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період з 23.09.2011р. по 30.04.2913р., а також акта ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 11.10.2012р. №3449/22-222-37292394 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кімосбуд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями та продавцями за січень - березень 2011р, червень - грудень 2011р., березень 2012р., в яких зазначено про неможливість проведення перевірок контрагентів позивача, відсутність їх за місцезнаходження, що свідчить про відсутність реального характеру здійснення господарської діяльності.

В судових засіданнях по справі представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

27 листопада 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 04.04.2014р. по 10.04.2014р. згідно з нормами пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України на підставі наказу від 04.04.2014р. №888 працівником відповідача проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Папірленд - Плюс» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків: ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» (податковий номер 37696574), ТОВ «Рувента» (податковий номер 38232949), ТОВ «Золотек» (податковий номер 37425075), ТОВ «Рекламно-Поліграфічне об'єднання «План Б» (податковий номер 36010296), ТОВ «Тривіта» (податковий номер 33494831), ТОВ «Кімосбуд» (податковий номер 37292394), ПАТ «Київоблгаз» (податковий номер 20578072), ПП «Промкомплект» (податковий номер 32072830), ТОВ «Дилмет» (податковий номер 36530683), ТОВ «Аквілон КСД» (податковий номер 36088430), ПАТ «КДМЗ» (податковий номер 5802810), ТОВ «Баяр» (податковий номер 30462697), ОСОБА_1 (інд НОМЕР_3) за період з 01.04.2011р. по 31.12.2013р.

За результатами названої перевірки позивачем отримано Акт від 17.04.2014р. №140/1-26-50-22-03-25271875 (далі - Акт перевірки №140/1), в якому перевіряючим встановлені взаємовідносини ТОВ «Папірленд - Плюс», зокрема, з таким суб'єктом господарської діяльності як ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» щодо надання рекламних послуг. Як наслідок названих фінансово-господарських відносин позивач до складу податкового кредиту відніс суму податку на додану вартість в розмірі 53667 грн. При цьому, відповідачем отримано акт Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 11.07.2013р. №246/22-4/37696574 з питань підтвердження господарських відносин із контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період з 23.09.2011р. по 30.04.2913р., в якому встановлено незнаходження ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» за юридичною адресою, а за результатами аналізу даних АІС Податковий блок не підтверджено реальності здійснення операцій з придбання товарів (послуг) у контрагентів - постачальників та з продажу товарів контрагентам - покупцям за період з 23.09.2011р. по 30.04.2013р. Наведене стало підставою для висновку, що первинні документи, отримані ТОВ «Папірленд - Плюс» від ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» оформлені з порушенням а саме: податкові накладні підписані невідомими особами, операції по ланцюгу постачання ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» - ТОВ «Папірленд - Плюс» не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків та порушення позивачем п. 198.3, 198.6, ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 53667 грн. у квітні 2012 року.

Крім того, позивачем за результатами зазначеної перевірки отримано Акт від 17.04.2014р. №140/3-26-50-22-03-25271875 (далі - Акт перевірки №140/3), в якому перевіряючим встановлені взаємовідносини ТОВ «Папірленд - Плюс», зокрема, з такими суб'єктом господарської діяльності як ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» щодо надання рекламних послуг та ТОВ «Кімосбуд щодо поставки товару. Як наслідок названих фінансово-господарських відносин позивач до складу податкового кредиту відніс суми податку на додану вартість у листопаді 2011 року в розмірі 21819 грн. та у квітні 2012 року в розмірі 53667 грн., а також до складу валових витрат суму коштів, сплачених ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» за надані рекламні послуги у розмірі 268333,33 грн. При цьому, відповідачем отримано акт Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 11.07.2013р.№246/22-4/37696574 з питань підтвердження господарських відносин із контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період з 23.09.2011р. по 30.04.2913р., в якому встановлено незнаходження ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» за юридичною адресою, а за результатами аналізу даних АІС Податковий блок не підтверджено реальності здійснення операцій з придбання товарів (послуг) у контрагентів - постачальників та з продажу товарів контрагентам - покупцям за період з 23.09.2011р. по 30.04.2013р. Також, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві використано акт ДПІ у Дніпровському району м. Києва від 11.10.2012р. №3449/22-222-37292394 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Кімосбуд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями та продавцями за січень - березень 2011р, червень - грудень 2011р., березень 2012р., в якому встановлено про відсутність у ТОВ «Кімосбуд» будь-яких технічних, трудових та інших можливостей здійснювати будь-які поставки товарів чи надавати послуги, незнаходження ТОВ «Кімосбуд». Наведене стало підставою для висновку, що первинні документи, отримані ТОВ «Папірленд - Плюс» від ТОВ «Агенція реклами «Лоцман», ТОВ «Кімосбуд» оформлені з порушенням, а саме: податкові накладні підписані невідомими особами, операції по ланцюгу постачання ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» - ТОВ «Папірленд - Плюс» та ТОВ «Кімосбуд» - ТОВ «Папірленд - Плюс» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

В розділі «Висновок» Акта перевірки 17.04.2014р. №140/3 перевіряючий встановив порушення ТОВ «Папірленд - Плюс» наступних норм законодавства України:

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим Товариством податку на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 56350,00 грн., що підлягає сплаті до бюджету та до заниження суми податку на додану вартість у відповідний період у розмірі 75486,00 грн., у тому числі по періодам за березень 2012 року на суму 21268,00 грн. та квітень 2012 року на суму 54218,00 грн.

Під час розгляду справи по суті, представником відповідача суду було надано Акт від 17.04.2014р. №140/1, який за своїм змістом є ідентичним Акту №140/3, який наданий представником позивача.

Згідно пояснень представника відповідача, саме висновки, викладені в Акті №140/1, примірник якого наданий ним суду, стали підставою для складення податковим органом 07.05.2014р. спірних податкових повідомлень - рішень (форми «Р»):

- за № 0004502203, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, на підставі Актів перевірки №140/1 за порушення вимог п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, ТОВ «Папірленд - Плюс» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 94358,00 грн., в т.ч. 75486,00 грн. - основний платіж, 18872,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0004512203, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, на підставі Актів перевірки №140/1 за порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ТОВ «Папірленд - Плюс» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 70438,00 грн., в т.ч. 56350,00 грн. - основний платіж та 14088,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, ТОВ «Папірленд - Плюс» звернулось з відповідним позовом до суду.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право: проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до п. 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно з п. 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. Строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, встановленого цим Кодексом (з урахуванням його продовження). У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до п. 86.3 ст. 86 названого кодексу акт (довідка) документальної виїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів). У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику.

Відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях. У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено, що результати документальної позапланової виїзної перевірки оформлюються лише одним Актом (Довідкою) у двох примірниках.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, в порушення наведених норм податкового законодавства України відповідачем за наслідками перевірки позивача оформлено два різні акти.

При цьому позивач скористався своїм право на оскарження таких дій відповідача до Окружного адміністративного суду м. Києва (справа № 826/11777/14).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2014 року були визнані протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві щодо оформлення результатів однієї документальної позапланової перевірки двома актами.

На момент розгляду справи вказане судове рішення не набрало законної сили.

У той же час, відповідно до приписів частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

З огляду на те, що в рамках даної справи предметом оскарження є правомірність податкових повідомлень - рішень, складених за результатами проведення позапланової перевірки ТОВ «Папірленд - Плюс», а також враховуючи те, що висновки податкового органу, викладені в Акті №140/3, отриманому позивачем та Акті №140/1, наданому відповідачем суду, є ідентичними, та саме вони стали підставою для складення оскаржуваних позивачем податкових повідомлень - рішень, суд приходить до висновку про необхідність дослідження їх правомірності та обґрунтованості, у зв'язку з чим звертає увагу на таке.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за №1401/18696, який набрав чинності 10 січня 2011 року та був чинний до 16 грудня 2011 року (далі - Порядок №969) та пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року) (далі - Порядок №1379) податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку №969 та пунктом 5 Порядку №1379 встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункти 6.2. названих Порядків).

Одночасно відповідно до положень пунктів 6.3 Порядку №969 та Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що 02.04.2012р. між ТОВ «Папірленд - Плюс» (замовник) і ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» (виконавець) було укладено договір №2/04-12/253 про надання рекламних послуг, відповідно до якого виконавець за дорученням замовника зобов'язується проводити рекламні компанії в інтересах замовника (його клієнтів) на рекламних площинах, визначених у додаткових угодах, що є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується приймати й оплачувати такі послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених договором.

Перелік послуг, строк їх надання, їх вартість та порядок оплати та інші умови проведення рекламної компанії погоджуються сторонами в кожному окремому випадку та визначаються шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору ціна складається із сукупності цін (вартості) кожної рекламної компанії та становить 268333,33 грн. та ПДВ - 53666,67 грн.

На виконання наведених положень договору сторонами підписано додаток №1 - розрахункова калькуляція №1 про надання рекламних площин та надання послуг, а 28.04.2012р. підписано акт №1 здачі - прийняття робіт (надання послуг) на суму, зазначену у договорі.

Також 28.04.2012р. ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» виписано податкову накладну №27 на суму 322000,00 грн. в т.ч. ПДВ 53666,67 грн., а ТОВ «Папірленд - Плюс» здійснено перерахування грошових коштів згідно платіжних доручень №693 від 10.05.2012р. на суму 54000,00 грн., №701 від 16.05.2012р. на суму 69000,00 грн. та №702 від 16.05.2012р. на суму 199000,00 грн.

Також у листопаді 2011 року між позивачем (покупцем) та ТОВ «Кімосбуд» (постачальником) мали місце договірні відносини щодо постачання товарів: щитів фрамакс та зажимів швидкодіючих дока.

На підтвердження факту виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (поставки товару та відповідно оплати його вартості) позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- видаткових накладних №140411 від 14.11.2011р. на суму 122512,50 грн. (в т.ч. ПДВ 20418,75 грн.), №160211 від 16.11.2011р. на суму 8400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1400,00 грн.);

- податкових накладних від 14.11.2011р. № 72 на суму 122512,50 грн. (в т.ч. ПДВ 20418,75 грн.), від 16.11.2011р. №81 на суму 8400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1400,00 грн.), виписаних вказаним контрагентом на користь ТОВ «Папірленд - Плюс»;

- товарно-транспортних накладних №140411 від 14.11.2011р. та №160211 від 16.11.2011р. на підтвердження здійснення позивачем транспортування придбаного ним товару;

- платіжних доручень позивача від 14.11.2011р. №433 на суму 122512,50 грн., від 16.11.2011р. №8400,00 на суму 8400,00 грн. на товар на користь ТОВ «Кімосбуд».

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані ТОВ «Рекламна агенція «Лоцман» та ТОВ «Кімосбуд» на адресу позивача за результатами поставки товару, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Крім того, позивачем надані документи на підтвердження економічної необхідності в названих договірних відносинах, оскільки ТОВ «Папірленд - Плюс» здійснює виробництво власної продукції, яка з метою збільшення обсягів реалізації потребує реклами, а проведення будівництва промислових об'єктів на території власної земельної ділянки зумовило необхідність у придбанні комплектуючих.

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних договірних відносин, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Також відповідачем не доведено облік контрагентами позивача операцій, які мають на меті отримання економічної вигоди за рахунок уникнення податкового навантаження. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у листопаді 2011 року та квітні 2012 року, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названих підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця, замовника) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податку - контрагентами (продавцем, виконавцем) шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, у своїй іншій ухвалі від 22.08.2012р. по справі № К/9991/14668/11, Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, що існували між ТОВ «Папірленд - Плюс» та ТОВ «Агенція реклами «Лоцман», ТОВ «Кімосбуд», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів, під час їх виконання не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки також відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» та ТОВ «Кімосбуд» за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду, по-перше, будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам ТОВ «Папірленд - Плюс» або його контрагентам - ТОВ «Агенція реклами «Лоцман» та ТОВ «Кімосбуд», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направленням матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправними та скасування спірних у справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 329,59 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Папірленд - Плюс» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 07 травня 2014 року № 0004502203 і № 0004512203.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Папірленд - Плюс» (місцезнаходження: 01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 18, кв. 2, ідентифікаційний код 25271875) 329 (триста двадцять дев'ять) грн. 59 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова