Ухвала суду № 41732531, 21.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"21" жовтня 2014 р. справа № 804/12500/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 р. у справі № 804/12500/13-а

за позовом Приватного підприємства «Проместетика»

до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

24.09.2013 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001551500 від 06.09.2013 року, прийняте відповідачем на підставі акту №167/222/34339942 від 12.08.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 51646 грн., з яких 41317 грн. - за основним платежем, 10329 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду вмотивована тим, що відповідальність за не виконання або неналежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, повинен нести саме контрагент, а відповідачем не надано належних доказів нікчемності господарської операції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність товарно-транспортних накладних, шляхових листів або інших документів, які підтверджують факт здійснення перевезення товару від ПП «Ларі-Інвест» до позивача, в зв'язку з чим підтвердити реальність господарської операції не є можливим.

Просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період часу з 30.07.2013 року по 05.08.2013 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача про взаємовідносинам з ПП «Ларі-Інвест» за період з 01.01.2012 року по 30.11.2012 року, за результатами якої складено акту перевірки №167/222/34339942 від 12.08.2013 року.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення з боку позивача п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

06.09.2013 року на підставі даного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001551500, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 51646 грн., з яких 41317 грн. - за основним платежем, 10329 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки, зроблені в акті перевірки, відповідно до яких операції з поставки товарів та послуг по ланцюгу ПП «Ларі-Інвест» - ПП «Проместетика» заключені без мети настання реальних наслідків та суперечать моральним засадам суспільства та направлені виключно на отримання податкової вигоди для третіх осіб.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені в акті перевірки висновки, стосовно порушення ПП «Ларі-Інвест» податкової дисципліни не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит. З таким висновків колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

04.01.2012 року між позивачем та ПП «Ларі-Інвест» укладено договір купівлі-продажу №2, згідно умов якого передбачено, що постачальник (ПП «Ларі-Інвест» зобов'язується передати покупцю (позивачеві) у власність, а покупець - прийняти і оплатити на умовах цього договору наступний товар: матеріали для прибирання по цінам, що обумовлені сторонами і вказані у специфікаціях чи накладних.

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання позивачем товарів та послуг, зазначених у видаткових та податкових накладних та специфікаціях і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірних правочинів. Натомість відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача, щодо відсутності актів прийому-передачі товарів, актів навантаження товарів та товарно-транспортних накладних, шляхових листів які б підтвердили реальність вчинення господарської операції.

Відповідно до вимог п. 135.2 ст. 135 та п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати та доходи, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України;е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак доводів на підтвердження того, що укладений правочин має ознаки такого, що порушує публічний порядок, відповідачем не наведено.

Оскільки податковий орган посилається на відсутність реального характеру угоди, та відсутність наміру створення правових наслідків, такий правочин слід вважати таким, що може бути визнаний судом фіктивним

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено недійсність та нереальність спірних угод, оскільки матеріали справи містять всі законодавчо визначені первинні документи, які були досліджені судом першої інстанції, а саме: податкові накладні та видаткові накладні, документи, які підтверджують постачання товару, згідно яких здійснення перевезення товару від ПП «Ларі-Інвест» до позивача здійснювалось з використанням особистого автомобільного транспорту директора ПП «Ларі-Інвест» ОСОБА_1, оскільки він мав невеликий об'єм.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та постановив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року у справі № 804/12500/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун