Рішення № 41732411, 01.12.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.12.2014 Справа № 920/1398/14Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульської В.Ю. розглянув матеріали справи № 920/1398/14

за позовом - Концерну «Військторгсервіс», м. Київ,

до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, м. Суми

2) Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава Міністерства оборони України, м. Суми

про стягнення 20906,52 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1,

третіх осіб - 1) не з'явився,

2) не з'явився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 20906,52 грн., в тому числі 18032,87 грн. заборгованості відповідно до укладеного між сторонами договору надання робочого місця № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року, 959,33 грн. пені відповідно до пункту 5.2. зазначеного договору, 88,89 грн. 3 % річних та 1825,43 грн. інфляційних нарахувань. «Робоче місце», згідно договору № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року, це нежитлове приміщення площею 93,0 кв.м. у будинку АДРЕСА_2

Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на незаконність договору надання робочого місця № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року, укладеного між сторонами, на підставі якого позивач просить стягнути з відповідача 20906,52 грн., оскільки позивач не має права розпоряджатися приміщеннями, в яких він надав відповідачеві так зване «робоче місце» для зберігання і торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, а також для побутового обслуговування.

На підтвердження своїх заперечень відповідач 13.10.2014 року подав суду копію Директиви Міністра оборони України від 28.06.2006 року № Д-29 «Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради» з додатком, в якому зазначено Перелік військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради (військове містечко № 1), а також копію рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 13.01.2011 року «Про затвердження актів прийняття-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми об'єктів житлового фонду, об'єктів соціальної інфраструктури та військового майна військового містечка № 1 по АДРЕСА_2» разом з копією акта приймання-передачі військового майна.

Представник позивача подав письмові пояснення № 10/2447 від 31.10.2014 року, в яких підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується із запереченнями відповідача, оскільки згідно витягу з програми 2-БД Фонду державного майна, станом на 30.06.2014 року, нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Суми, АДРЕСА_2/34 (військове містечко) перебувають на балансі позивача, а в акті приймання-передачі № 51 від 13.01.2011 року, на який посилається відповідач, відсутні підписи представників Концерну «Військторгсервіс».

Крім наведеного, представник позивача судовому засіданні 03.11.2014 року заявив усне клопотання про залучення до участі у даній справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, оскільки нежитлове приміщення будинку АДРЕСА_2, згідно наданих відповідачем документів знаходиться на балансі Управління майна комунальної власності Сумської міської ради.

Ухвалою від 03.11.2014 року у даній справі Господарський суд залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління майна комунальної власності Сумської міської ради та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава Міністерства оборони України, оскільки рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки останніх.

Третя особа 2 подала суду письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що згідно акту приймання-передачі військового майна, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради № 51 від 13.01.2011 року, будинок АДРЕСА_2, який належав до сфери управління Міністерства оборони України, був переданий до комунальної власності територіальної громади м. Суми.

Крім того, третя особа 2 звертає увагу суду на те, що позивач на час передачі ніякого відношення до вказаного житлового будинку не мав, ніяких договірних відносин щодо оренди нежитлових приміщень в цьому будинку між третьою особою 2 та позивачем на дату передачі будівлі до комунальної власності територіальної громади м. Суми не було.

На підтвердження обставин, зазначених у даному поясненні, третьою особою 2 надано суду копію довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 95/12, копію акту приймання-передачі військового майна, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради № 51 від 13.01.2011 року; копію рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради «Про затвердження актів прийняття-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми об'єктів житлового фонду, об'єктів соціальної інфраструктури та військового майна військового містечка № 1 по АДРЕСА_2» № 51 від 13.01.2011 року; копію рішення шостої сесії шостого скликання Сумської міської ради «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 24.09.2003 року % 551-МР «Про надання згоди на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Суми житлових будинків військового містечка № 1 по АДРЕСА_2» № 351-МР від 24.03.2011 року.

Представник Управління майна комунальної власності 01.12.2014 року до суду подав письмові пояснення № 176/14юр від 01.12.2014 року, в яких зазначає, що рішенням Сумської міської ради від 24.09.2003 року № 551-МР зі змінами згідно рішення Сумської міської ради від 26.10.2005 року № 1413-МР, було надано згоду на прийняття до комунальної власності житлових будинків військового містечка № 1. Міністерством оборони України була прийнята директива від 28.04.2006 року № Д-29 про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради.

На підставі зазначених документів житловий будинок АДРЕСА_2 за актом приймання-передачі № 51 від 13.01.2011 року був прийнятий до комунальної власності разом з вбудовано - прибудованими приміщеннями. До пояснень додані копії вищезгаданих рішень, директиви та акту прийняття-передачі військового майна, а саме: будинку АДРЕСА_2.

Враховуючи викладене, третя особа 1 вважає позовні вимоги позивача безпідставними, оскільки з січня 2011 року позивач втратив право розпорядження нежитловими приміщеннями військового містечка № 1 в м. Суми за адресою: АДРЕСА_2 (165/34).

Розглянувши матеріали справ, заслухавши пояснення представника відповідача та оцінивши наявні докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості та пені за договором надання робочого місця № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року, укладеного між сторонами, предметом якого є зобов'язання позивача передати, а відповідача прийняти за плату в тимчасове користування робоче місце для зберігання і торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, а також для побутового обслуговування, оснащене необхідними засобами, в приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Перелік обладнання, яким оснащене наймане робоче місце, зазначений у додатку № 1 до даного договору, який є невід'ємною його частиною. Загальна площа об'єкту становить 93 кв.м.

Відповідно до розділу 3 даного договору, розмір оплати за користування об'єктом становить 16,13 грн. за 1 кв.м. на місяць, з урахуванням ПДВ та перераховується користувачем (відповідачем) до 15 числа кожного місяця на розрахунковий рахунок балансоутримувача (позивача).

Згідно з пунктом 6.1 договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року.

За приписами пункту 6.3 договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, укладеним на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання умов вищезгаданого договору, який позивач у своїй позовній заяві називає договором зберігання, з боку відповідача в частині проведення розрахунків за послуги надання робочого місця за період з квітня 2013 року по червень 2014 року в розмірі 18032,87 грн.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не має права розпоряджатися приміщеннями, в яких він надав відповідачеві так зване «робоче місце» для зберігання і торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, а також для побутового обслуговування.

Господарський суд, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги є неправомірними та задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Предметом договору надання робочого місця № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року, на який як на підставу своїх позовних вимог посилається позивач, є зобов'язання позивача (балансоутримувача) передати, а відповідача (користувача) прийняти за плату в тимчасове користування робоче місце для зберігання і торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, а також для побутового обслуговування, оснащене необхідними засобами, в приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

«Робоче місце», згідно договору № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року, це нежитлове приміщення площею 93,0 кв.м. у будинку АДРЕСА_2

У пункті 1.3 договору зазначено, що перелік обладнання, яким оснащене наймане робоче місце, зазначений в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Позивач не надав суду жодного додатку до договору. В судовому засіданні представники сторін пояснили суду, що ніяких додатків до договору не складалося і не підписувалося сторонами.

Розділ 2 договору надання робочого місця має назву: «Передання майна користувачеві. Повернення майна».

Пунктом 2.1 договору визначено, що передання предмета договору здійснюється балансоутримувачем не пізніше наступного дня після підписання цього договору за відповідним актом, скріпленим підписами сторін. З моменту підписання акту приймання-передачі починається обчислення строку договору.

Позивач не надав суду доказів складання та підписання сторонами акту приймання-передачі предмета договору (об'єкта найму), що унеможливлює встановлення у порядку, визначеному пунктом 2.1 договору, з якого моменту (з якого дня) починається обчислення строку договору.

Згідно пункту 2.2 договору, об'єкт найму вважається поверненим балансоутримувачу з часу підписання сторонами акта приймання-передачі про фактичне повернення об'єкту найму.

Пунктом 3.1 розділу 3 договору сторони визначили розмір плати за користування об'єктом - 16,13 грн. за 1 кв.м. на місяць з врахуванням ПДВ.

Зміст розділів 2 і 3 договору надання робочого місця № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року свідчить про те, що цей правочин про надання робочого місця є удаваним правочином (стаття 235 Цивільного кодексу України), оскільки його вчинено для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а саме: для приховування договору найму (оренди) нежитлового приміщення (об'єкту найму) площею 93 кв.м. по АДРЕСА_2.

Згідно частини першої статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частиною другою статті 235 Цивільного кодексу України визначено, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки у даному випадку сторони насправді уклали договір найму (оренди) майна (нежитлового приміщення площею 93 кв.м.), відносини сторін цього договору найму (оренди) № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року регулюються, зокрема, статтями 759, 761, 793 - 765 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування на певний строк.

Згідно статті 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Позивач не надав суду доказів того, що йому на момент укладення договору належали права на вищезгадане нежитлове приміщення, а також не надав доказів того, що він був на той час особою, уповноваженою на укладення договору найму того приміщення.

Рішенням Сумської міської ради «Про надання згоди на прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Суми житлових будинків військового містечка № 1 по АДРЕСА_2» № 551-МР від 24.09.2003 року із змінами та доповненнями, органом міцного самоврядування в м. Суми надано згоду на прийняття до комунальної власності житлових будинків військового містечка № 1.

Міністерством оборони України прийнято директиву від 28.06.2006 року № Д-29 «Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради» з додатком, в якому зазначено Перелік військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради (військове містечко № 1), в тому числі і спірне приміщення.

На підставі вищезазначених документів 13.01.2011 року за актом приймання-передачі військового майна, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради «Про затвердження актів прийняття-передачі до комунальної власності територіальної громади міста Суми об'єктів житлового фонду, об'єктів соціальної інфраструктури та військового майна військового містечка № 1 по АДРЕСА_2» № 51 від 13.01.2011 року, до комунальної власності територіальної громади міста Суми прийнято будинок АДРЕСА_2 (військове містечко № 1).

У відповідності до вимог чинного законодавства України, житлові будинки передаються до комунальної власності разом з вбудованими (прибудованими) приміщеннями, об'єктами соціальної інфраструктури та технічними приміщеннями.

Факт передачі вищезгаданого будинку разом з вбудовано-прибудованими приміщеннями (у тому числі приміщенням, яке є предметом договору № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року) третьою особою 2 до комунальної власності м. Суми на виконання директиви Міністерства оборони України від 28.06.2006 року № Д-29 підтверджується матеріалами справи, зокрема, відповідними актами приймання-передачі військового містечка (а.с. 98-99, 118-121, 169-172).

Таким чином, вищезазначений житловий будинок був прийнятий до комунальної власності разом з спірним приміщенням, за користування яким позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти (орендну плату та штрафні санкції) на загальну суму 20906,52 грн.

Відтак, позивач не мав права (повноваження) на укладення з відповідачем у 2013 році договору надання робочого місця № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року, який насправді є договором найму (оренди), і, таким чином, наявні підстави для визнання його недійсним згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України, згідно частини першої статті 215, частини другої статті 235, частини першої статті 759, частини другої статті 761 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статті 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

У відповідності з пунктом 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 Цивільного кодексу України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК України).

З огляду на все вищевикладене, вирішуючи спір, предметом якого було стягнення заборгованості за договором про надання робочого місця № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року, суд встановив, що позивач не мав належних повноважень на укладення зазначеного договору, пов'язаного з предметом спору, а тому, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає недійсним згаданий договір у зв`язку з недодержанням сторонами вимог, які встановлені частинами першою, другою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України, згідно частини першої статті 215 цього ж Кодексу, що тягне за собою відмову в задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в задоволенні його позову.

Тому, керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82, пунктом 1 частини першої статті 83 та статтями 84-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним договір надання робочого місця № 13-26-77-ВМ від 01.04.2013 року між Концерном «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-а, Ідентифікаційний код 33689922) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (40001, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з моменту його укладення.

2. В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 04.12.2014 року.

Суддя П.І. Левченко