Рішення № 41732281, 25.11.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/112/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2014 Справа № 908/3717/14

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Коцар А.О.

За участю представників сторін:

Від прокуратури - Домбровський Я.В., наказ.

Від 1-го позивача - не з'явився

Від 2-го позивача: Лупанова Н.В., довіреність №595 від 25.02.2014р.

Від відповідача - Залозний Ю.В., дов. № 1267/01 від 19.11.2014р.

Розглядає справу:

За позовом Заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Запоріжжя в інтересах держави

в особі 1:Міністерства оборони України, м. Київ

в особі 2:Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя, м. Запоріжжя

до Бердянської районної державної адміністрації, м. Бердянськ, Запорізька область

про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

30.09.2014р. до господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернувся Заступник Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Запоріжжя в інтересах держави в особі 1: Міністерства оборони України; в особі 2: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя до Бердянської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення.

Заступник прокурора, обґрунтовуючи свій позов, посилається на те, що проведеною прокуратурою перевіркою встановлено відсутність правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою, розташованою у с. Луначарське, Бердянського району, Запорізької області, площею 9,88 га Міністерства оборони України та права власності на неї держави. Приймаючи розпорядження № 543 від 12.09.2006р. на підставі листа командира військової частини А1451 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № 9 № 867 від 28.07.2006 Бердянська РДА перевищила межі наданих їй повноважень та прийняла документ, всупереч вимогам законодавства, що є підставою для його скасування, у зв'язку з чим заступник прокурора звернувся до суду та просить визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області №543 від 12.09.2006р. "Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою" повністю.

30.09.2014р. автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою від 30.09.2014р. судом порушено провадження у справі № 908/3717/14 та присвоєно вищевказаній справі номер провадження 35/112/14. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 06.11.2014р. о/об 11 год. 30 хв.

04.11.2014р. на адресу господарського суду Запорізької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що Бердянська районна державна адміністрація не згодна з позовною заявою заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання незаконним та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації Запорізької області від 12.09.2006р. №543 "Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою", у зв'язку з тим, що після отримання постанови (розпорядження) від Кабінету Міністрів України щодо надання права постійного користування земельною ділянкою Запорізькій квартирно-експлуатаційній частині, потрібно було оформити акт постійного користування земельною ділянкою на Запорізьку квартирно - експлуатаційну частину та зареєструвати право постійного користування у відділі Держкомзему у Бердянському районі. Цих дій не було вчинено представниками Міністерства оборони України, тому за відсутності правонаступництва у земельних відносинах, враховуючи, що відповідно до статті 125 Земельного кодексу України (в редакції на 01.01.2003р.) право власності або користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації вважають, що коли не має правовстановлюючих документів на земельну ділянку, зареєстрованих як землі оборони на окрему юридичну особу - Запорізьку квартирно - експлуатаційну частину відповідно до статті 77 ЗКУ та ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони", немає і категорії земель оборони ще з 2003 року. Також відповідач зазначає, що на даний час будь яке військове майно на земельній ділянці площею 9,88 га відсутнє, а сформовані на цій землі на підставі розроблено проекту землеустрою земельні ділянки, за погодженням з відділом Держкомзему у Бердянському районі та представникам інших державних установ, були передані визначеним у додатках до розпоряджень голови районної державної адміністрації від 12.09.2006р. №543, та від 02.08.2007р. №532 громадянам у приватну власність. Просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі та у зв'язку з обмеженим фінансуванням на відрядження справу №908/3717/14 просить розглядати без участі представника Бердянської районної державної адміністрації.

06.11.2014р. через канцелярію господарського суду Запорізької області представником 1-го позивача надано до суду пояснення, в яких останній зазначає, що порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил України, затверджений поставною КМУ від 28.12.2000 року №1919 визначає, що рішення про відчуження військового майна приймає КМУ із затвердженням, за пропозицією Міністерства оборони України, погодженого з Міністерством економіки України, проте Бердянська районна адміністрація приймаючи рішення від 12.09.2006р. №543 "Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою", порушила порядок вилучення та передачі земель оборони, у зв'язку з чим 1-й позивач просить суд задовольнити позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в повному обсязі.

У судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги викладені у позовній заяві, просить суд задовольнити позов.

Представник 1-го позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора у повному обсязі на підставі наданих до суду пояснень, просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора.

Представник 2-го позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора у повному обсязі, просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора.

Ухвалою суду від 06.11.2014р. розгляд справи відкладено на 25.11.2014р.

25.11.2014р. через канцелярію господарського суду від представника 1-го позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, в зв'язку з відпусткою їхнього представника.

Суд, розглянувши вказану заяву, відхиляє її, як процесуально необґрунтовану, оскільки згідно статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представляти юридичну особу у суді може її керівник та інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Кількість осіб, які можуть бути представниками підприємства (установи), діючим законодавством не обмежено.

1-ий позивач є юридичною особою і не був позбавлений можливості уповноважити для участі у судовому засіданні іншого представника.

Від представника 2-го позивача 25.11.2014р. через канцелярію господарського суду надійшли пояснення, в яких зазначено, що земельна ділянка площею 12.,4 га, що розташована у с. Луначарське, Бердянського району, Запорізької області знаходиться на обліку КЕВ м. Запоріжжя, в підтвердження чого надав довідку № 4392 від 25.11.2014р. Про факт передачі вказаної земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою 2-му позивачу стало відомо лише в момент подачі позову до господарського суду. Просить задовольнити вимоги заявника.

В судовому засіданні 25.11.2014р. прокурор та представник 2- го позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі. Просять визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області №543 від 12.09.2006р. "Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою" повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, викладених в відзиві.

Справа розглянута за заявою представників сторін та прокурора - без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 25.11.2014 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, документи, надані сторонами додатково, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з п.2 ст. 121 Конституції України на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Зазначене конституційне положення знайшло своє відображення в ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що прокуратура виконує функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Пред'являючи позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя прокурор мотивував позовну заяву посиланням на те, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, а Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя здійснює облік земель оборони, а тому прокурор обґрунтовано визначив у позові про захист інтересів держави Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя в якості позивачів як орган, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 204-0029 від 19.02.1962р. Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (далі - Мелітопольська КЕЧ) було надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 20 га, розташовану у с. Луначарське, Бердянського району, Запорізької області для будівництва військового містечка № 9.

На підставі вищезазначеного розпорядження 04.05.1979р. старшим інженером Запорізького філіалу «Укрземпроект» в присутності повноважених представників був складений акт про встановлення меж Мелітопольського КЕЧ в натурі та зазначено, що вказана земельна ділянка може бути використана лише по прямому призначенню.

Мелітопольському КЕЧ виданий акт на право користування земельною ділянкою із доданим до нього схематичним зображенням земельної ділянки.

В травні 1995 року, відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів № 84 від 27.10.1994р. Бердянському заводу "Южгідромаш" відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства "Гідравлик".

Таким чином, у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № 9 площею 12,4 га (20 га-7,6 га).

Наказом Командувача військами ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування № 55 від 27 січня 2003 року "Про організацію розформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування", Мелітопольську квартирно-експлуатаційної частину (району) розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району), у зв'язку із чим останньою прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № 9 площею 12,4 га. На виконання вимог Директиви Міністра оборони України від 30.03.2003р. № Д-115/1/03, згідно з витягом з наказу начальника КЕЧ Запорізького району від 06.05.2003р. № 46 з 06.05.2003р. Квартирно-експлуатаційна частина Запорізького району була переформована у Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.02.2006р. між дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним підприємством "Укроборонсервіс", з одного боку (продавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Будресурси" (далі - ТОВ "Будресурси"), з іншого боку (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № 9.

Листом № 867 від 28.07.2006р. командир військової частини А1451 повідомив голову Бердянської РДА, що в зв'язку з відчуженням будівель військового містечка № 9, командування військової частини не заперечує проти передачі встановленим порядком до земель запасу території військового містечка № 9.

Як наслідок, головою Бердянської РДА 12.09.2006р. прийнято розпорядження № 543 "Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою", яким:

передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: с. Луначарське, вул. Морська, 45;

погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель;

надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільради.

Положення Глави III Земельного кодексу УРСР 1922р., які діяли на час, коли Мелітопольській КЕЧ було надано у постійне користування земельна ділянка, не містили правових норм про необхідність видачі державних актів та реєстрації прав землекористування. Таким чином, оскільки чинне на той час законодавство не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування у зв'язку із прийняттям розпорядження про надання земель у користування, право постійного користування земельною ділянкою площею 20 га виникло згідно з постановою розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 204-0029 від 19.02.1962р.

Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970р., 1990р.) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Крім того, прямої вказівки у законі, відповідно до якої всі землекористувачі були зобов'язані оформити право землекористування, яке вони набули на підставі раніше діючого законодавства УРСР, а у випадку нездійснення цього позбавлялися наданого раніше права, чинне законодавство на той час не містило.

Відповідно до п.6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 5 63-XII громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані до введення в дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15.03.1994р. оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі №1-17/2005) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), визнано неконституційними положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

При цьому, у мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України зазначив, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Слід зазначити, що на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: с. Луначарське, Бердянського району Запорізької області розташовувалось військове містечко № 9.

Згідно з «Положенням про квартирно-експлуатаційну службу та квартирне забезпечення радянської армії та військово-морського флоту», затвердженим наказом Міністра оборони СРСР від 22 лютого 1977 року №75 (яке регулювало відповідні правовідносини на час їх виникнення), «Порядком вилучення і передачі військового майна Збройних Сил», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1282 від 29.08.2002 року, військове містечко - це майновий комплекс будівель, споруд, іншого нерухомого військового майна разом із житловим фондом, об'єктами соціальної та інженерної інфраструктури, які використовуються для його використовування, розміщений на відокремленій земельній ділянці, яка належить до категорії земель оборони.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Так, Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 406/2011, є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил;

Відповідно до ст. 3 «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Приписами ст. 4 вищенаведеного Закону військові частини ведуть облік закріпленого за майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів податків.

За приписами ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Отже, держава є власником земель оборони за законом. Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.

Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.

Як встановлено судом, згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки до земель запасу не надавалась, також Міністерство оборони України не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою, що знаходиться у с. Луначарське, Бердянського району, Запорізької області, яка станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження перебувала на обліку Квартирно - експлуатаційного відділу м. Запоріжжя та рахувалася як землі оборони.

Виходячи з матеріалів справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Бердянської РДА, прийнято на підставі листа командира військової частини А1451 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № 9 № 867 від 28.07.2006р., листа ТОВ «Будівельна компанія Будресурси» та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки.

Проте, ч. 1 ст. 116 ЗК України закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.

Слід зазначити, що ч. 5 ст. 116 ЗК України (у редакції, що діяла на той час) містила імперативну норму про те, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності чи користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою перераховані у ст. 141 ЗК України, серед яких дійсно є така підстава, як добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою.

Однак, як вже зазначалося, Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував.

Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель комунальної власності, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги Заступник Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимим доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача до державного бюджету України в розмірі 1218 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006р. «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Стягнути з Бердянської районної державної адміністрації, 71100 м. Бердянськ, Запорізька область, пр. Перемоги, буд. 3 код ЄДРПОУ 02140840 в доход Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), банк одержувач УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), МФО 813015,ЄДРПОУ 38025409, рахунок № 31215206783007, код бюджетної класифікації 22030001 символ звітності банку - 206) судовий збір в розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн.

Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 01.12.2014 р.

Суддя О.А.Топчій