Постанова № 41732208, 27.11.2014, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2014 року Чернігів Справа № 825/2928/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заяць О.В.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника відповідача Тарасенка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування рішення та постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України та просить суд скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України ОСОБА_2 від 08.03.2014; скасувати постанову про заборону в'їзду на територію України ОСОБА_2 строком на 3 роки з 08.03.2014 від 08.03.2014.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що він ІНФОРМАЦІЯ_1, має російське громадянство, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1. 8 березня 2014 року позивачу при проходженні українського прикордонного пункту було відмовлено в перетині кордону України. На думку позивача прийняте рішення про відмову у перетині державного кордону України і про заборону в'їзду на територію України на термін 3 роки є протиправним, безпідставним та таким, що порушує його права, передбачені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Позивач в судове засідання не з'явився. Про час, місце розгляду повідомленний належним чином. Подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що під час проведення перевірки в'їзних документів громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 відповідач діяв відповідно до покладених на нього посадових обов'язків щодо запобігання та недопущення в'їзду на територію України громадян, яким згідно із законодавством не дозволяється перетинати державний кордон України. На думку відповідача спірне рішення є правомірним та таким, що винесене відповідно до вимог чинного законодавства України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, свідка, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації (а.с. 9).

8 березня 2014 року позивач з товаришем громадянином Російської Федерації ОСОБА_4, рухались на автомобілі марки Honda, модель Civic, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 в напрямку м. Києва через прикордонний пункт «Добрянка», при проходженні українського прикордонного пункту позивачу було відмовлено в перетині кордону України.

ОСОБА_2 було повідомлено, про винесення рішення про відмову в перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 08.03.2014 (а.с. 47) за підписом начальника відділу прикордонної служби «Добрянка» капітана ОСОБА_5. Підставою для відмови у перетині кордону України, було те, що він не зміг підтвердити мету запланованого перебування на території України. Також, ОСОБА_6 повідомила, що йому заборонений в'їзд на територію України протягом 3-х років, починаючи з 08.03.2014.

Не погоджуючись із вищевказаним рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Закон України «Про Державну прикордонну службу України» (надалі - Закон № 661) визначає правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження.

Стаття 1 Закону № 661 визначає завдання Державної прикордонної служби, а саме щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Згідно статті 2 Закону № 661 основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України "Про розвідувальні органи України" та "Про оперативно-розшукову діяльність"; участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України; участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб"; охорона закордонних дипломатичних установ України; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в'їзду - виїзду.

Таким чином в посадових осіб ДПСУ наявні обов'язок та відповідне право, закріплені Законом, щодо не пропуску осіб через державний кордон.

Статтею 1 Закону України «Про прикордонний контроль» (надалі - Закону № 1710) визначено, що підтверджуючі документи - документи, що підтверджують факт туристичного обслуговування, навчання, стажування, працевлаштування, лікування в Україні, бронювання або оплату житла, харчування в Україні та повернення до держави свого громадянства або постійного місця проживання, або до третьої держави (у разі необхідності - інші документи, що підтверджують мету та умови перебування в Україні).

Згідно статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон. Прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон. Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Відповідно до статті 8 Закону № 1710 уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну за умови: 1) наявності в нього дійсного паспортного документа; 2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в'їзду в Україну; 3) наявності в нього в'їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; 4) підтвердження мети запланованого перебування; 5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку. Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в'їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 14 Закону № 1710 іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Тобто чинне законодавство України чітко регламентує порядок здійснення прикордонного контролю, визначено підстави для відмови в наданні дозволу на перетинання державного кордону у разі в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства.

Статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.

Як встановлено в судовому засіданні, за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії 08.03.2014 в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Нові Яриловичі», відносно громадян Російської Федерації, а саме: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, була проведена процедура контролю другої лінії, під час якої по суті заданих запитань вищевказані громадяни Російської Федерації надали неправдиві дані про мету запланованого перебування в Україні, їхні версії про мету поїздки відрізнялись. Також дані громадяни не тільки чітко не змогли пояснити їх мету в'їзду в Україну, а також не змогли представити підтверджуючи документи щодо підтвердження мети запланованого перебування (документи, що підтверджують факт туристичного обслуговування, навчання, стажування, працевлаштування, лікування в Україні, бронювання або оплату житла, харчування в Україні та повернення до держави свого громадянства або постійного місця проживання, або до третьої держави (у разі необхідності - інші документи, що підтверджують мету та умови перебування в Україні).

Суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_7, який зокрема зазначив, що ОСОБА_2 їхав до Києва на його запрошення, оскільки офіційних запрошень ним не надавалось.

Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова про заборону в'їзду в Україну від 08.03.2014 року та рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 08.03.2014 року є правомірними та скасуванню не підлягають.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З огляду на викладене, вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя підпис О.В. Заяць

З оригіналом згідно

Суддя О.В. Заяць