Постанова № 41732194, 13.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2014 року 12:38 № 826/3835/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засіданні Непомнящій О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 січня 2013 року № 00000081702 та № 0000071702.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0000081702, № 0000071702 від 25 січня 2013 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2014 року касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року у справі № 826/3835/14 скасовано. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року адміністративну справу № 826/3835/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 13 листопада 2014 року.

У судовому засіданні 13 листопада 2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити їх. Представник відповідача заперечив проти позову.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, посадовими особами ДПІ у Солом'янському р-ні м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт від 13 грудня 2012 року № 8877/17-2-2118539556.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 1, п. 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98, пп. "а" п. 19.1 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV, внаслідок чого позивачем, на думку відповідача, перевищено обсяги виручки за 2009 рік та не задекларовано валовий дохід за 2009 та 2010 рік в сумі 75 638,21 грн.

Також відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 2.1, пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.3, п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, внаслідок чого позивачем, на думку відповідача, не проведено реєстрацію платником ПДВ та не задекларовано податкові зобов'язання за 2010 рік в сумі 70 247,00 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято ППР № 0000071702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб - СГД на суму 75 638,21 грн. та прийнято ППР № 0000081702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 87 808,75 грн. (за основним платежем - 70 247,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 561,75 грн.).

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, згідно з визначенням, що міститься у пункті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин, далі - Указ), виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Наведеним приписом не передбачено можливості кваліфікації фактично отриманих платником коштів від реалізації товарів як його виручку в залежності від виду правочину, на підставі якого отримані такі кошти, та від їх подальшого спрямування.

Таким чином, сума виручки платника єдиного податку-експедитора від поставки експедиторських послуг, у повному обсязі зараховується до складу виручки такого платника. Відтак, ця сума враховується при визначенні граничного обсягу виручки, при перевищенні якого суб'єкт малого підприємництва втрачає право перебувати на спрощеній системі оподаткування.

В даному випадку невірним є ототожнення поняття "виручки" у розумінні пункту 1 Указу з поняттям оподатковуваного доходу приватного підприємця, який являє собою різницю між виручкою платника та документально підтвердженими витратами.

Згідно зі статтею 5 Указу в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Наведене обумовлює правильність висновків ДПІ щодо необхідності оподаткування доходів СПД ОСОБА_2, отримані починаючи з жовтня 2009 року, із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

У той же час відповідно до підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який визначав порядок застосування строків давності у податкових правовідносинах на час виникнення розглядуваних правовідносин) за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що декларацію з податку на доходи фізичних осіб за 2009 рік було подано СПД ОСОБА_2 до контролюючого органу 20 січня 2010 року, у зв'язку з чим незаконним є визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за 2009 рік.

У той же час, як вбачається зі змісту акта перевірки та з поданих ДПІ розрахунків оспорюваних грошових зобов'язань, до останніх були включені нарахування й за 2010 рік, тобто у межах 1095-денного строку.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року, колегія суддів Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 15 жовтня 2014 року, зазначила, що для правильного вирішення даного спору судам необхідно було виокремити суми донарахувань, проведених ДПІ у межах законодавчо встановленого строку давності, від визначених грошових зобов'язань поза межами цього строку, і на підставі цього надати належну правову оцінку оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

За таких обставин, враховуючи вказаний висновок Вищого адміністративного суду України, суду, в межах даного спору, з метою правильного вирішення даного спору, слід виокремити суми донарахувань, проведених ДПІ у межах законодавчо встановленого строку давності, від визначених грошових зобов'язань поза межами цього строку, і на підставі цього надати належну правову оцінку оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 був зареєстрований як підприємець з 18 січня 2005 року, підтвердженням чого є копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця

З початку своєї діяльності позивач перебував на єдиному податку, сплачував фіксовану суму податку та подавав звітність.

За видом діяльності ФОП ОСОБА_2 здійснював посередницьку експедиційну діяльність, підтвердженням чого є копія свідоцтва про сплату єдиного податку

В даному випадку операції ФОП ОСОБА_2 у 2009 році були експедиційними. Кошти, які отримував позивач на рахунок, мали транзитний характер.

Так, за результатами трьох кварталів 2009 року позивач отримав на рахунок 653 021,92 грн., однак відповідач дійшов помилкового висновку, що весь дохід позивача є його виручкою.

Крім цього, на підтвердження того, що виручка позивача у 2009 році не перевищувала 500 000 гривень, представником позивача було надано копію договору № 190 від 10.03.2006 на організацію перевезень вантажів в міжнародному сполученні, укладеного позивачем з ТОВ "ГТС"; копії договорів транспортного перевезення; копії заявок на транспортне обслуговування для позивача; копії заявок від позивача до транспортних компаній; копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR); копії актів виконаних робіт; копії рахунків-фактур; копії платіжних доручень та банківських виписок.

З аналізу вищевказаних первинних документів вбачається, що ФОП ОСОБА_2 займався міжнародною експедиційною діяльністю та у 2009 році мав єдиного замовника експедиційних послуг - ТОВ "ГТС".

Судом встановлено, що загальний порядок роботи позивача, як експедитора, здійснювався наступним чином:

1) позивач отримував замовлення від ТОВ "ГТС";

2) позивач робив заявку на транспортне обслуговування (транспортні послуги надавали виключно ті компанії, що мали дозволи на міжнародні перевезення: ТОВ "Фрегат Стар", ТОВ "Альфа Транс Лайн", ТОВ "Транспортна компанія на честь Олександра Нєвського", ПП "СВ Транс");

3) замовлений автомобіль компанії-перевізника завантажувався у ТОВ "ГТС" (компанії-замовника) та проводилося митне оформлення вантажу;

4) перевізник здійснював перевезення товару за кордон, після чого надавав позивачеві акт виконаних робіт та віддавав CMR з відмітками про перетин кордону та розвантаження товару, виставляв рахунок-фактуру на оплату своїх послуг;

5) позивач виставляв рахунок своєму замовнику ТОВ "ГТС";

6) отримані позивачем від ТОВ "ГТС" кошти за здійснення експедиційної діяльності частково залишалися на рахунку позивача як виручка, а інша їх частина (біля 90%) перераховувалася перевізнику за надану послугу з міжнародного перевезення товару замовника (транзитні кошти).

Відтак, виручка позивача з вищевказаних господарських операцій становила "Дохід" мінус "Витрати транспортній компанії". Натомість, відповідач, не проаналізувавши належним чином вищевказані первинні документи, помилково визнав всі кошти, які надійшли на рахунок позивача, його виручкою, помилково дійшов висновку, що позивач за результатами трьох кварталів 2009 року перевищив ліміт в 500 000 гривень, встановлений для платників єдиного податку, та, як наслідок, помилково вважав позивача з IV кварталу 2009 року платником податку на додану вартість і нарахував йому несплату вказаного податку.

Однак, з огляду на вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_2 не перевищував ліміту виручки платника єдиного податку в розмірі 500 000 гривень у 2009 році.

Так, судом встановлено, що дохід позивача з експедиційної діяльності за період з 01.01.2009 по 30.09.2009 становив 651 180,00 грн. З цього доходу були здійснені витрати на оплату договорів міжнародного перевезення, які були необхідні для виконання отриманих замовлень в загальній сумі 572 638,63 грн. Отже, виручка позивача за цей період склала 651 180,00 грн. - 572 638,63 грн. = 78 541,37 грн.

Крім цього, з наявних в матеріалах справи копій банківських виписок вбачається, що за три квартали 2009 року позивачем отримано дохід в сумі 693 180,49 грн. та списано з рахунку 683 246,26 грн.

Загальна виручка позивача з усіх видів діяльності за три квартали 2009 року становить 119 754,72 грн., а за рік - 178 606,81 грн.

Відтак, загальна виручка позивача за три квартали 2009 року не перевищувала 500 000 гривень, а тому відсутні підстави вважати, що позивач порушив п. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98 та, як наслідок, у відповідача були відсутні підстави для донарахування позивачеві податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість

Згідно п. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Відповідно до п. 5 вказаного Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 був зареєстрований як підприємець з 18.01.2005, підтвердженням чого є копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (Т. 1, арк. 27 - 28).

З початку своєї діяльності позивач перебував на єдиному податку, сплачував фіксовану суму податку та подавав звітність.

За видом діяльності ФОП ОСОБА_2 здійснював посередницьку експедиційну діяльність, підтвердженням чого є копія свідоцтва про сплату єдиного податку (Т. 1, арк. 23).

Пунктом 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98 передбачено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суд звертає увагу, що специфіка експедиційної діяльності полягає в тому, що більша частина коштів, які потрапляють на рахунок експедитору (в даному випадку позивачу), мають транзитний характер і не є його виручкою, тому такі кошти не підлягають оподаткуванню у фізичної особи - підприємця.

Оподаткуванню ж підлягає виручка, яка належить такому суб'єкту підприємницької діяльності від реалізації ним своєї продукції (товарів, робіт, послуг).

Суд вважає доцільним зазначити, що експедиторські фірми здійснюють свою діяльність на підставі договорів про надання послуг з перевезення вантажів та послуг з організації перевезень, включаючи оплату за рахунок вантажовласника послуг транспорту, оформлення відповідних документів тощо.

Таким чином, на рахунок експедитора можуть зараховуватися, крім коштів у вигляді виручки від надання експедиторських послуг (комісійної винагороди), ще й кошти, які експедитор отримує від особи - замовника транспортно-експедиційних послуг і, як посередник, зобов'язаний передати їх третій особі - виконавцю транспортних послуг. Зазначені кошти не належать до власної виручки експедиторської фірми.

З урахуванням викладеного, суд вважає доцільним зазначити, що оподаткуванню єдиним податком підлягають кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок суб'єкта підприємницької діяльності за надані ним роботи, послуги, товари тощо, крім коштів, які, згідно з укладеними договорами, передаються експедиторськими організаціями за дорученнями і за рахунок вантажовласника третім особам.

Таким чином, оподаткуванню підлягає виручка, що належить вищезазначеним суб'єктам підприємницької діяльності від реалізації ними своєї продукції (товарів, робіт, послуг). Тому суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи, які здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські, агентські послуги, повинні включати до бази оподаткування єдиним податком лише суми комісійної (агентської) винагороди, отримані від здійснення таких видів діяльності.

З метою визначення права перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи, які здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські та агентські послуги, повинні враховувати надходження коштів у вигляді комісійної (агентської) винагороди, отриманої від здійснення таких видів діяльності, на розрахунковий рахунок та/або в касу без урахування коштів, що є транзитними і на які ці суб'єкти не мають права власності".

Також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.09.2012 № К/9991/51164/12 зазначено наступне: "Згідно з абз. 4 п. 1, п. 5 цього Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг); у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Відповідно до ч. 1 ст. 1000, п. 1 ч. 2 ст. 1007 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії; правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя; довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.

Таким чином, кошти, необхідні для виконання позивачем своїх обов'язків за договором доручення, передавалися йому саме в розпорядження, а не для використання на власний розсуд, а отже не були власністю позивача. Зазначені кошти є саме засобами, необхідними для виконання договорів доручення, тому підстави для включення їх до складу виручки позивача відсутні".

В даному випадку операції ФОП ОСОБА_2 у 2009 році були експедиційними. Кошти, які отримував позивач на рахунок, мали транзитний характер.

Так, судом встановлено, що за результатами трьох кварталів 2009 року позивач отримав на рахунок 653 021,92 грн., однак відповідач дійшов помилкового висновку, що весь дохід позивача є його виручкою.

Крім цього, на підтвердження того, що виручка позивача у 2009 році не перевищувала 500 000 гривень, представником позивача було надано копію договору № 190 від 10.03.2006 на організацію перевезень вантажів в міжнародному сполученні, укладеного позивачем з ТОВ "ГТС"; копії договорів транспортного перевезення; копії заявок на транспортне обслуговування для позивача; копії заявок від позивача до транспортних компаній; копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR); копії актів виконаних робіт; копії рахунків-фактур; копії платіжних доручень та банківських виписок (Т. 1, арк. 29 - 211).

З аналізу вищевказаних первинних документів вбачається, що ФОП ОСОБА_2 займався міжнародною експедиційною діяльністю та у 2009 році мав єдиного замовника експедиційних послуг - ТОВ "ГТС".

Судом встановлено, що загальний порядок роботи позивача, як експедитора, здійснювався наступним чином:

1) позивач отримував замовлення від ТОВ "ГТС";

2) позивач робив заявку на транспортне обслуговування (транспортні послуги надавали виключно ті компанії, що мали дозволи на міжнародні перевезення: ТОВ "Фрегат Стар", ТОВ "Альфа Транс Лайн", ТОВ "Транспортна компанія на честь Олександра Нєвського", ПП "СВ Транс");

3) замовлений автомобіль компанії-перевізника завантажувався у ТОВ "ГТС" (компанії-замовника) та проводилося митне оформлення вантажу;

4) перевізник здійснював перевезення товару за кордон, після чого надавав позивачеві акт виконаних робіт та віддавав CMR з відмітками про перетин кордону та розвантаження товару, виставляв рахунок-фактуру на оплату своїх послуг;

5) позивач виставляв рахунок своєму замовнику ТОВ "ГТС";

6) отримані позивачем від ТОВ "ГТС" кошти за здійснення експедиційної діяльності частково залишалися на рахунку позивача як виручка, а інша їх частина (біля 90%) перераховувалася перевізнику за надану послугу з міжнародного перевезення товару замовника (транзитні кошти).

Відтак, виручка позивача з вищевказаних господарських операцій становила "Дохід" мінус "Витрати транспортній компанії". Натомість, відповідач, не проаналізувавши належним чином вищевказані первинні документи, помилково визнав всі кошти, які надійшли на рахунок позивача, його виручкою, помилково дійшов висновку, що позивач за результатами трьох кварталів 2009 року перевищив ліміт в 500 000 гривень, встановлений для платників єдиного податку, та, як наслідок, помилково вважав позивача з IV кварталу 2009 року платником податку на додану вартість і нарахував йому несплату вказаного податку.

Однак, з огляду на вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_2 не перевищував ліміту виручки платника єдиного податку в розмірі 500 000 гривень у 2009 році.

Так, судом встановлено, що дохід позивача з експедиційної діяльності за період з 01.01.2009 по 30.09.2009 становив 651 180,00 грн. З цього доходу були здійснені витрати на оплату договорів міжнародного перевезення, які були необхідні для виконання отриманих замовлень в загальній сумі 572 638,63 грн. Отже, виручка позивача за цей період склала 651 180,00 грн. - 572 638,63 грн. = 78 541,37 грн.

Крім цього, з наявних в матеріалах справи копій банківських виписок вбачається, що за три квартали 2009 року позивачем отримано дохід в сумі 693 180,49 грн. та списано з рахунку 683 246,26 грн.

Загальна виручка позивача з усіх видів діяльності за три квартали 2009 року становить 119 754,72 грн., а за рік - 178 606,81 грн.

Враховуючи позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 13.06.2013 року №21-176а13, готівкові гроші, отримані позивачем на виконання умов договорів для виконання доручень клієнтів, не є виручкою останнього від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у розумінні положень Указу № 727/98. Обсяг виручки ФОП, що є платником єдиного податку і здійснює свою діяльність за договором доручення, складається лише із сум винагороди, яка у періоді, що перевірявся, не перевищила визначеного цим Указом граничного розміру.

Відтак, загальна виручка позивача за три квартали 2009 року не перевищувала 500 000 гривень, а тому відсутні підстави вважати, що позивач порушив п. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98 та, як наслідок, у відповідача були відсутні підстави для донарахування позивачеві податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість.

Судом встановлено, що відповідачем було порушено строки давності при визначенні позивачеві грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.

Так, пунктом 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Як вже зазначалось вище, позивач у 2009 році перебував на єдиному податку та подавав, як платник податку, декларацію з податку на доходи фізичних осіб щоквартально.

Абзацом 9 пункту 4 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98 передбачено, що за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.

Виходячи зі змісту вищевказаних норм податкового законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем було пропущено строк давності для стягнення з позивача сум грошових зобов'язань в період з січня по вересень 2009 року, оскільки судом встановлено, що податкову декларацію з податку на доходи фізичних осіб за три квартали 2009 року позивачем було подано до 20.10.2009, а декларацію з податку на доходи фізичних осіб за 2009 рік позивачем було подано до 20.01.2010, з чого вбачається, що відповідач повинен був визначити позивачеві суму грошових зобов'язань за вказаний період до 20.10.2012 та 20.01.2013 відповідно.

При цьому на вимогу суду відповідачем не надано розрахунку сум донарахувань, проведених ДПІ у межах законодавчо встановленого строку давності, від визначених грошових зобов'язань поза межами цього строку.

Разом з тим, відповідач нарахував позивачеві суми грошових зобов'язань згідно оскаржуваних ППР 25.01.2013, внаслідок чого відповідачем було пропущено 462 дні з дня, що настав за останнім днем граничного строку подання податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб за три квартали 2009 року та було пропущено 5 днів з дня, що настав за останнім днем граничного строку подання податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб за 2009 рік.

Відтак, суд дійшов висновку, що сума зобов'язання за 2009 рік була визначена податковим органом поза 1095 денним строком, а позивач є вільним від грошового зобов'язання, яке у нього виникло за 2009 рік.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, контролюючим органом не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києві ДПС від 25 січня 2013 року № 00000081702 та № 0000071702.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник