Рішення № 41728249, 04.12.2014, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 грудня 2014 р. справа №903/1016/14

за позовом Малого підприємства "Руно", м. Судова Вишня Мостиського району Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТЕРУС", м. Рівне

про стягнення 59 257,85 грн.

Суддя: Войціховський В.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Петролюк А.М. - адвокат, представник (дов. від 08.11.2014р.)

від відповідача: не з'явились

Суть спору: 21 серпня 2014 року Мале підприємство "Руно" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Газ-Інвест" 45 807,11 грн., в тому числі 37 289,40 грн. заборгованості за договором зберігання №3012 від 30.12.2012р., 2 417,17 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 4 981,86 грн. суми інфляційних та 1 118,68 грн. трьох процентів річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.08.2014р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі №910/17623/14.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2014р. матеріали справи №910/17623/14 за позовом Малого підприємства "Руно" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Газ-Інвест" про стягнення 45 807,11 грн. було передано за територіальною підсудністю до господарського суду Волинської області.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 14.10.2014р. зазначену справу було прийнято до розгляду та призначено її розгляд в судовому засіданні на 27.10.2014р.

Ухвалою від 27.10.2014р., з огляду на невиконання сторонами вимог суду та необхідність з'ясування всіх істотних обставин справи, розгляд справи відкладався із зобов'язанням сторін надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного та всебічного розгляду спору.

Ухвалою суду від 10.11.2014р. розгляд справи відкладався з огляду на неподання відповідачем письмових пояснень стосовно пред'явленого позову, надання боржнику можливості ознайомитись із клопотанням позивача про збільшення розміру позовних вимог, підготувати та надати суду відповідні пояснення з цього приводу.

При цьому судом в засіданні 10.11.2014р. було розглянуто клопотання МП "Руно" про збільшення позовних вимог, у зв'язку з чим прийнято рішення стосовно розгляду спору виходячи із нової загальної ціни позову 59 622,08 грн. В даному аспекті судом враховано, що відповідно до клопотання від 09.11.2014р. МП "Руно" просило суд стягнути з ТОВ "Пром-Газ-Інвест" 59 622,08 грн., в тому числі 48 378,12 грн. збільшеної суми основного боргу, 9 633,01 грн. збільшеної суми інфляційних нарахувань та 1 610,95 грн. збільшеної суми трьох процентів річних (за період прострочки платежів з 10.09.2013р. по 10.11.2014р.), підтримувало заяву МП "Руно" від 23.09.2014р. про зменшення позовних вимог в частині стягнення з боржника на користь кредитора нарахованої при поданні позову до суду пені 2 417,17 грн.

Ухвалою суду від 20.11.2014р. розгляд справи було відкладено на 04.12.2014р. із зобов'язанням позивача надати суду ряд додаткових документів та письмових пояснень.

Також судом в засіданні 20.11.2014р. було встановлено, що належним відповідачем у справі повинно виступати Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕТЕРУС", а справу слід продовжувати розглядати господарським судом Волинської області з огляду на положення ч. 3 ст. 17 ГПК України, зокрема, з огляду на ті обставини, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром-Газ-Інвест" змінило свою назву та юридичну адресу (адресу місцезнаходження), відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.11.2014р. №19605432 повним найменуванням колишнього ТОВ "Пром-Газ-Інвест" є Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕТЕРУС" із новою адресою місцезнаходження: 33027 Рівненська область, м. Рівне, вул. Київська, 108а, код ЄДРПОУ товариства при цьому не змінився (37403355).

Присутнім в судовому засіданні 04 грудня 2014 року представником позивача було заявлене клопотання від 02.12.2014р. (а.с. 188-189) про зменшення пред'явлених до відповідача позовних вимог в частині стягнення суми основної заборгованості, а також клопотання про покладення на відповідача обов'язку відшкодування позивачу понесених ним витрат на оплату адвокатських послуг на суму 3 500 грн.

Відповідно до зазначеного клопотання МП "Руно" просить суд стягнути з відповідача 59 257,85 грн., в тому числі 48 013,89 грн. зменшеної суми основного боргу, 9 633,01 грн. суми інфляційних та 1 610,95 грн. трьох процентів річних (за період прострочки платежів з 10.09.2013р. по 10.11.2014р.)

В обґрунтування позову на зменшену суму 59 257,85 грн. представник позивача посилається на укладення між сторонами договорів зберігання від 30.12.2011р. №408 та від 30.12.2012р. №3012, передачу відповідачем позивачу відповідно до угод на зберігання товарно-матеріальних цінностей (пального), надання МП "Руно" послуг по зберіганню товариству "Пром-Газ-Інвест" у період з 16.03.2013р. і по даний час, наявності у відповідача заборгованості по оплаті послуг, нарахування у зв'язку з цим сум інфляційних та процентів річних.

Судом засвідчується, що фактичне посилання позивача на час розгляду справи судом на укладення між сторонами двох договорів зберігання (від 30.12.2011р. №408 та від 30.12.2012р. №3012) на відміну від засвідчення однієї угоди на зберігання від 30.12.2012р. №3012 при зверненні до суду з позовом та подальшому підтриманні позовних вимог в судових засіданнях, не виступає зміною підстав позову, а є фактичним доповненням підстав пред'явлених позовних вимог новими обставинами при збереженні у позові первісних обставин.

В даному аспекті судом враховуються положення пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши клопотання позивача щодо зменшення позовних вимог, суд вважає, що відповідна заява сторони є підставною та підлягає до задоволення, у зв'язку з чим спір слід вирішувати виходячи із нової загальної ціни позову, котра становить 59 257,85 грн.

При цьому судом було враховано, що передбачені ст. 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

У визначений ухвалою суду від 20.11.2014р. день та час відповідач в судове засідання уповноваженого представника не направив. Направлена на адресу ТОВ "СЕТЕРУС" (м. Рівне, вул. Київська, 108а) ухвала від 20.11.2014р. була повернута до суду без вручення адресату з підстав "за терміном зберігання" (конверт поштової кореспонденції із його вмістом - а.с. 185-187).

Відтак, розгляд справи здійснюється господарським судом з врахуванням заперечень, висловлених відповідачем у відзиві від 20.11.2014р. №2011 (а.с. 172-173) на позовну заяву.

У зазначеному відзиві відповідачем засвідчується, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення 59 622,08 грн. боргу позивач посилається на укладений між сторонами договір зберігання №3012 від 30.12.2012р. відповідно до якого до якого Поклажодавець передає, а Зберігач зобов'язується за винагороду прийняти нафтопродукти в асортименті на зберігання, зберігати і повернути їх Поклажодавцю або особі, вказаній Поклажодавцем, в тій же кількості, тієї ж марки, виду і якості, протягом терміну дії даного Договору. Таким чином, як підстава заявленого до відповідача позову, позивачем зазначається договір зберігання №3012 від 30.12.2012р. При цьому в якості первинних бухгалтерських документів, що свідчать про виконання умов договору зберігання №3012 від 30.12.2012р., позивачем надано копії акту приймання-передачі зі зберігання за жовтень 2013 року, акт приймання-передачі майна від 11.10.2013р., зведений акт приймання-передачі майна на зберігання за березень 2013 року, акт приймання-передачі майна від 16.03.2013р., акт приймання-передачі зі зберігання за березень 2013 року, акт приймання-передачі майна від 20.03.2013р., зведений акт приймання-передачі майна зі зберігання за серпень 2013 року, акт приймання-передачі майна від 29.08.2013р., акт приймання-передачі майна від 28.08.2013р.

Як випливає із змісту вказаних вище актів приймання-передачі/повернення майна, останні укладено на виконання умов договору зберігання №408 від 30.12.2011р., а саме: акти приймання-передачі від 11.10.2013р., від 16.03.2013р., від 20.03.2013р., від 29.08.2013р. та від 28.08.2013р.

Зведені акти приймання-передачі майна за березень 2013 року, серпень 2013 року, жовтень 2013 року не містять посилання на договір на підставі якого (на виконання якого) вони укладалися.

Рахунки фактури на оплату наданих послуг, що надані позивачем, містять посилання на наступні документи: основний договір, договір зберігання.

Статтями 32-34 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Враховуючи вищенаведене відповідач засвідчує, що заявлені МП "Руно" позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2011 року та 30 грудня 2012 року між Малим підприємством "Руно" - Зберігач та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром-Газ-Інвест" (на даний час Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕТЕРУС") - Поклажодавець було укладено договори зберігання за №408 та №3012 (а.с. 11-16, 194-200) згідно з умовами котрих (п.п. 1.1, 1.2) Поклажодавець передає, а Зберігач зобов'язується за винагороду прийняти нафтопродукти в асортименті на зберігання, зберігати і повернути їх Поклажодавцю в тій же кількості, тієї ж марки, виду і якості, впродовж терміну дії даного договору. Майно вважається переданим на зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна.

Пунктами 9.13 угод встановлено, що вони набирають чинності з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін і діють до 31 грудня 2012 року та до 31 грудня 2013 року відповідно.

Положеннями розділів 4 договорів від 30.12.2011р. та від 30.12.2012р. визначено обов'язки Зберігача забезпечити схоронність товару, вживати заходів по запобіганню ушкодження, псування чи втрати товару, а також на першу вимогу Поклажодавця або його представника повернути останньому товар. Згідно п.п. 5.3, 5.6 договорів кількість майна, повернутого із зберігання, відображається в акті приймання-передачі, який підписується між сторонами. Майно вважається повернутим із зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Положеннями пунктів 4.2 угод від 30.12.2011р. №408 та від 30.12.2012р. №3012 було визначено обов'язок Поклажодавця щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним, сплачувати винагороду Зберігачу за виконані роботи (надані послуги) по зберіганню майна. Сторони погоджують, що розмір винагороди за зберігання майна становить 50 грн. в т.ч. ПДВ - за одну тонну прийнятого на зберігання нафтопродукту, а також обов'язок (на підставі акту виконаних робіт по транспортуванню та документів, що підтверджують понесені витрати) відшкодовувати Зберігачу понесені ним витрати по подачі, уборці вагонів, відправці порожніх цистерн в пункт їхнього призначення.

Також пунктами 9.12 договорів було визначено, що плата за зберігання майна нараховується Зберігачем починаючи з другого календарного дня з моменту передачі майна на зберігання.

Із наданих в судовому засіданні представником позивача пояснень вбачається, що господарські відносини між сторонами ґрунтуються виключно на договорах зберігання від 30.12.2011р. №408 та від 30.12.2012р. №3012, будь-яких інших угод стосовно зберігання майна між Малим підприємством "Руно" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром-Газ-Інвест" у період 2011-2014 років не укладалось.

Підписаними між сторонами та скріпленими печатками суб'єктів господарювання актом приймання-передачі майна від 16.03.2013р. та зведеним актом приймання-передачі майна за березень 2013 року (а.с. 19-20, 116), актом приймання нафтопродуктів на зберігання підтверджується, що на виконання досягнутих між сторонами домовленостей 16 березня 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром-Газ-Інвест" було передано, а Малим підприємством "Руно" прийнято на зберігання нафтопродукти (дизельне паливо) в загальній кількості 226 232 кг., приймання-передачу нафтопродукту здійснено по терміналу, що розташований за адресою: Львівська область, м. Судова Вишня, вул. Лісозаводська, 2а.

Відповідними долученими до матеріалів справи (а.с. 17-18, 21-28) підписаними між сторонами та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі майна та зведеними актами приймання-передачі майна зі зберігання підтверджується, що впродовж 2013 року Зберігачем здійснювалось повернення, а Поклажодавцем прийняття зі зберігання нафтопродуктів у наступних кількостях: 20.03.2013р. в кількості 3 651 кг. (залишок 222 581 кг.); 29.05.2013р. в кількості 25 130 кг. (залишок 197 451 кг.); 07.06.2013р. в кількості 25 072 кг. (залишок 172 379 кг.); 28.08.2013р. в кількості 24 930 кг. (залишок 147 449 кг.); 29.08.2013р. в кількості 60 019 кг. (залишок 87 430 кг.); 11.10.2013р. в кількості 70 856 кг. (залишок 16 574 кг.); 27.12.2013р. в кількості 14 584 кг. (залишок 1 990 кг.)

Відтак судом встановлено, що у період з 16.03.2013р. по 19.03.2013р. на зберіганні перебувало 226 232 кг. пального, з 20.03.2013р. по 28.05.2013р. 222 581 кг. пального, з 29.05.2013р. по 06.06.2013р. 197 451 кг. пального, з 07.06.2013р. по 27.08.2013р. 172 379 кг. пального, з 28.08.2013р. по 28.08.2013р. 147 449 кг. пального, з 29.08.2013р. по 10.10.2013р. 87 430 кг. пального, з 11.10.2013р. по 26.12.2013р. 16 574 кг. пального.

Беручи до уваги визначені періоди зберігання та кількісний склад нафтопродуктів, котрі перебували на зберіганні, згідно наданих позивачем при поданні позову до суду та при наступних збільшеннях/зменшеннях позовних вимог розрахунків вартості послуг, Поклажодавець у відповідності та з врахуванням положень пунктів 4.2 угод від 30.12.2011р. №408 та від 30.12.2012р. №3012 був зобов'язаний сплатити Зберігачу 59 325,49 грн. загальної суми вартості послуг.

Відповідна визначена сума підтверджена рахунками на оплату послуг, котрі пред'являлись позивачем відповідачу до оплати у ті чи інші періоди (а.с. 26-31, 109-115).

За наслідками вивчення в судовому засіданні наданих позивачем розрахунків судом була встановлена їх арифметична вірність, відповідність фактичним обставинам справи.

Проте ТОВ "Пром-Газ-Інвест" взяті на себе зобов'язання в частині проведення з позивачем повних розрахунків по оплаті наданих послуг (у порядку, строки та розмірах, визначених угодами) не виконало, їх вартість в повному об'ємі не оплатило, у зв'язку з чим, на момент подання позову до суду та на час розгляду справи в суді заборгувало МП "Руно" 48 013,89 грн.

Судом встановлено, що зазначена сума заборгованості включає в себе 59 325,49 грн. загальної вартості наданих послуг за мінусом 11 311,60 грн. проведених платежів у безготівковій формі (докази оплати - платіжні документи а.с. 108).

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладені між останніми договори зберігання №408 від 30.12.2011р. та №3012 від 30.12.2012р. предметами судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавались, сторонами розірвані не були.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на положення зазначених норм законодавства та фактичні обставини справи, беручи до уваги укладення між сторонами у справі договорів зберігання, надання на виконання умов угод відповідачу послуг, їх отримання ТОВ "Пром-Газ-Інвест" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, існування заборгованості в розмірі 48 013,89 грн., суд прийшов до висновку про повну підтвердженість та підставність пред'явлених позовних вимог належними та допустимими доказами та необхідність їх задоволення.

Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем.

При цьому судом засвідчується, що відповідач не спростував як сам факт помилковості нарахування основного боргу, так і документально його відсутність під час розгляду справи в суді, не долучивши до матеріалів справи будь-яких платіжних документів про його повне/часткове погашення.

Судом зауважується, що в господарському процесі долучення доказів до матеріалів справи не пов'язується з особистою явкою представника сторони в судове засідання, вказані процесуальні дії не є взаємозалежними. Кожному представленому стороною доказу судом надається оцінка згідно з ст. 43 ГПК України.

Також при зверненні позивача до суду з відповідним позовом, Малим підприємством "Руно" до розміру позовних вимог (із врахуванням клопотань про збільшення/зменшення позовних вимог) було включено вимоги стосовно стягнення на його користь з боржника 9 633,01 грн. загальної суми інфляційних нарахувань та 1 610,95 грн. загальної суми трьох процентів річних (за період прострочки платежів з 10.09.2013р. по 10.11.2014р.)

Розглянувши відповідні вимоги, перевіривши підстави та методику нарахування сум, судом встановлена обґрунтованість і підставність таких вимог, їх арифметична вірність, відповідність як умовам укладеного між сторонами договору, фактичним обставинам справи, так і положенням чинного законодавства України.

При цьому судом враховано, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Як визначає ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Судом наголошується, що в даному випадку відповідачем належним чином, певними засобами доказування та належними доказами не було підтверджено і обґрунтовано тих обставин, котрі були покладені в основу заперечення ТОВ "СЕТЕРУС" на пред'явлений позов. Викладені відповідачем у відзиві від 20.11.2014р. №2011 на позовну заяву факти спростовуються фактичними обставинами справи та долученими до неї матеріалами, положеннями укладених між сторонами договорів.

Беручи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, витрати, пов'язані з поданням позовної заяви та розглядом справи в суді (сплата судового збору), що поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 49 ГПК України в повному об'ємі за рахунок ТОВ "СЕТЕРУС".

Невиконання зобов'язань ТОВ "Пром-Газ-Інвест" (ТОВ "СЕТЕРУС") спричинило звернення кредитора - МП "Руно" з позовом до суду та понесення нею при цьому витрат на оплату послуг адвоката.

Згідно з п. 1.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із наступними змінами) відповідно до частин п'ятої, шостої статті 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, - ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката, або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної допомоги.

Відповідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Положеннями п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

Судом встановлено, що між Малим підприємством "Руно" та адвокатом Петролюком Андрієм Миколайовичем, діючим на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №286 від 09.01.2003р. (а.с. 193), було укладено договір №1/01-07-14 від 01.07.2014р. про надання правової допомоги із договором від 23.10.2014р. про внесення змін та доповнень (а.с. 190-191) у відповідності до умов котрої адвокат Петролюк А.М. прийняв на себе обов'язок щодо надання позивачу (за винагороду у розмірі 3 500 грн.) юридичної (правової) допомоги з приводу захисту його прав та інтересів у господарських судах з усіх питань з правом здійснення від його імені всіх дій по справі за позовом МП "Руно" до ТОВ "Пром-Газ-Інвест" про стягнення заборгованості та інших вимог, із вивченням матеріалів, виготовленням, правом подання та підписання позовної заяви, письмових обґрунтувань, представництва та захисту інтересів клієнта в судах тощо.

Підтвердженням проведення позивачем оплати наданих адвокатських послуг виступають прибутковий касовий ордер №1/02-10 від 02.10.2014р. на суму 3 500 грн. із квитанцією до нього (а.с. 192).

Оцінивши клопотання МП "Руно" відносно стягнення на його користь з ТОВ "СЕТЕРУС" 3 500 грн. у відшкодування оплати наданих адвокатських послуг суд вважає за можливе задовольнити останнє в повному об'ємі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 144, 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 527, 599, 625, 629, 936, 938, 949, 953 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕТЕРУС" (Рівненська область, м. Рівне, вул. Київська, 108а, код ЄДРПОУ 37403355) на користь Малого підприємства "Руно" (Львівська область, Мостиський район, м. Судова Вишня, вул. Лісозаводська, 2а, код ЄДРПОУ 19323361) 48 013,89 грн. заборгованості, 9 633,01 грн. збитків, завданих інфляцією, та 1 610,95 грн. трьох процентів річних, а всього 59 257,85 грн., 1 827 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору та 3 500 грн. в повернення витрат по оплаті наданих адвокатських послуг.

Суддя В. А. Войціховський

Повне рішення

складено

04.12.2014р.