Постанова № 41725479, 08.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року № 810/4384/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Світлотехніка” до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Торговий дім «Світлотехніка» звернулось до суду з позовом до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.02.2014 №0002442203 та №0002432203.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач про причини неявки свого представника не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Торговий Дім Світлотехніка» зареєстроване як юридична особа 21.08.1998, як платник податків перебуває на обліку в Броварській ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Броварської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий Дім Світлотехніка» з питань дотримання вимого податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Валагро».

За результатами перевірки складено Акт від 10.02.2014 № 97/10-06-22-03/30082606 згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.02.2014: №0002442203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств на 327 545,00 грн., з яких 315 742,00 грн. – за основним платежем, та 11 803,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями, та №0002432203, яким позивачу збільшено грошові зобов’язання з податку на додану вартість на 348 086,00 грн., з яких 278 468,00 грн. – за основним платежем, та 69 618,00грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог закону пов'язані з наявністю відомостей щодо діяльності ПП «Валагро», які свідчать про неспроможність здійснення господарської діяльності даним підприємством.

До таких підстав податковий орган відніс інформацію про відсутність ПП «Валагро» за місцезнаходженням станом на 22.11.2013 та інформацію щодо наявності досудового слідства по кримінальній справі, порушеній за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами.

Так, на думку податкового органу контрагент позивача має ознаки фіктивності у зв’язку з тим, що ПП «Валагро» не знаходиться за податковою адресою і згідно висновку оперативного управління ГУ Міндоходів у Херсонській області від 21.11.2013 № 773/21-03-07-05-07 при проведенні обстеження податкової адреси даного підприємства не встановлено жодних ознак його фінансово-господарської діяльності. Також не встановлено осіб, які здійснили державну реєстрацію ПП «Валагро». Станом на 22.11.2013 згідно АІС «Податковий блок» підприємство має стан 8 – до ЄДР внесено запис про відсутність його за місцезнаходженням.

Крім того, до Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області надійшов лист від Слов’янської ОДПІ Донецької області, у якому зазначено, що СУ ДПС у Донецькій області проводиться досудове слідство по кримінальній справі №75-11 202/4, порушеної 24.10.2012 за ч. 2 ст. 205 КК України за фактом фіктивного підприємництва.

Досудовим слідством встановлено, що невстановлені особи, з корисних мотивів, продовжуючи злочинну діяльність, діючи навмисно, повторно з метою прикриття не законної діяльності та отримання не контрольованого державою прибутку, не маючи наміру здійснювати легальну підприємницьку діяльність використовуючи в своїх злочинних цілях підставних (фіктивних) засновників та директорів, які фактично не вели фінансово-господарську діяльність підприємств, на території, зокрема, м. Херсону, організували та зареєстрували, а також придбали та перереєстрували в органах державної реєстрації та органах ДПІ ряд суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), у т.ч. ПП Валагро».

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що господарські взаємовідносини між позивачем і ПП «Валагро» мають ознаки нереальності здійснення та не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов’язані з їх недійсністю (т. 1, а.с. 20, 21).

Вказане, на думку відповідача, свідчить про не доведення ТОВ «Торговий Дім Світлотехніка» правомірності формування податкових зобов’язань та податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносини з ПП «Валагро».

Такі висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Господарські взаємовідносини позивача з ПП «Валагро» здійснювались на підставі договору поставки від 01.09.2011, згідно яких Постачальник (ПП «Валагро») зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю (ТОВ «Торговий Дім Світлотехніка») світлотехнічну продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти його і оплатити за ціною та на умовах, визначених у Договорі.

Реальність зазначених господарських операцій, а також сплата позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані контрагентом товари та послуги підтверджується наявними в матеріалах справи фотокопіями первинних документів, а саме: прибуткових накладних, видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей на отримання товару, посвідчень про відрядження, звітів про використання коштів на відрядження, актів приймання-передачі, ТТН.

Як встановлено судом, оплата товарів здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується відповідними банківськими виписками та платіжними дорученнями, копії яких також містяться в матеріалах справи.

На час укладання зазначеного договору і додатків до нього та здійснення господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача і його контрагента не були визнані у судовому порядку недійсними та відсутні вироки судів, що набрали законної сили, щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, у т.ч. щодо укладання нікчемних правочинів чи здійснення нереальних господарських операцій.

При цьому суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з ПП «Валагро».

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ПП «Валагро» підтверджені належними первинними документами, які були надані податковому органу під час проведення перевірки.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України законодавством передбачено, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, та можуть бути застосовані до іншої особи.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 у справі №К/9991/13332/12 в якій зазначено про те, що визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Як зазначено вище, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ПП «Валагро» за придбаний товар.

Факт виконання договорів підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності.

Крім цього, відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Спеціальним законом, що регулює цивільно-правові відносини зі страхування, є Закон України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996, ч. 3 ст. 29 якого визначено, що договір страхування (перестрахування) визнається недійним виключно у судовому порядку. Названа норма спеціального закону повністю кореспондується зазначеним положенням ЦК України.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та ПП «Валагро», недійсними у судовому порядку.

Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Валагро», а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та ПП «Валагро», недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій вказаним правочином, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ПП «Валагро», про відсутність використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Така ж позиція висловлена в постановах Вищого Адміністративного Суду України у справах К-15247/07, К-55094/09.

Відповідно до ст. 149 ПК України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно ст.ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно пп. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до абз. 1 п. 44.2. ст. 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням цього Кодексу.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі – підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарських договорів ПП «Валагро» було належним чином зареєстроване юридичною особою, мало право укладати правочини та право здійснювати страхову діяльність.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 487,20 грн. (платіжне доручення від 15.07.2014 № 189), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, –

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 27.02.2014 №0002442203 та №0002432203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Світлотехніка” сплачений згідно платіжного доручення від 15.07.2014 № 189 судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.