Ухвала суду № 41725051, 25.11.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 р.Справа № 816/3465/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Бегунца А.О. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2014р. по справі № 816/3465/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПроК-84"

до Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПроК - 84" (далі - ТОВ "Прок-84"), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Лубенська ОДПІ), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року №0001842201.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2014р. по справі № 816/3465/14 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 25.11.2014 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прок-84" зареєстровано як юридична особа 14 вересня 2005 року, номер запису 1 586 105 0001 000331 (а.с. 72).

ТОВ «Прок-84» взятий на облік в органах державної податкової служби, є платником податку на додану вартість (а.с. 71, 73).

Видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: виробництво взуття, виробництво робочого одягу, виробництво іншого верхнього одягу, неспеціалізована оптова торгівля (а.с. 70).

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Лубенською ОДПІ, у період з 23 липня 2014 року по 29 липня 2014 року, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Прок-84" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Пак Плюс 2012" за період з 01 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року.

Результати перевірки оформлені актом від 01 серпня 2014 року №1972/22-33470496 (а.с. 13-24).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, підпункту "г", підпункту "и" пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у перевіряємому періоді на суму 9788 грн., у тому числі: за лютий 2014 року в сумі 9788 грн.

Позивач не погоджуючись із висновками акту перевірки від 01 серпня 2014 року №1972/22-3347049, 07 серпня 2014 року подав до нього заперечення (а.с. 34-39).

12 серпня 2014 року Лубенською ОДПІ надано відповідь на заперечення від 07 серпня 2014 року №375 (а.с. 26-28), за висновками якої прийнято рішення про відмову у задоволенні заперечень.

На підставі акту перевірки від 01 серпня 2014 року №1972/22-33470496 Лубенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року №0001842201 (а.с. 31), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 14682 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 9788 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 4894 грн.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про те, що позивачем безпідставно включено суму ПДВ, яка включена до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за лютий 2014 року в сумі 9787,50 грн. по взаємовідносинам із ТОВ «Пак плюс 2012».

При цьому, такий висновок податковим органом здійснено виключно з посиланням на висновки акту перевірки від 12.06.2014 року діяльності контрагента позивача.

Позивач, оскаржив податкове повідомлення-рішення від від 14 серпня 2014 року №0001842201 до суду.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

З матеріалів справи слідує, що ТОВ "Прок-84" здійснювало придбання товарно-матеріальних цінностей (колодка взуттєва ф 5АМ з метпластиною) у лютому 2014 року у ТОВ "Пак Плюс 2012" на загальну суму 58725 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 9787,50 грн.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від постачальника до покупця за певну грошову суму

Так, у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "Пак Плюс 2012" податкову накладну від 05 лютого 2014 року № 235 (а.с. 56), виписану контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем.

Надані позивачем копії платіжного доручення та виписки по банківському рахунку з відміткою банківської установи (а.с. 52,53), засвідчують факт виконання ТОВ "Прок-84" зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

На підтвердження факту отримання товару, позивачем надано копію видаткової накладної № 249 від 05 лютого 2014 року (а.с. 54), в якій перелік, найменування та кількість товарно-матеріальних цінностей, їх вартість відповідає наведеним показникам, вказаним у податковій накладній та платіжному дорученні.

З письмових пояснень завідуючої складом на ТОВ "Прок 84" Німич О.Г. (а.с. 57, 146) судом встановлено, що в лютому 2014 року остання отримала колодку взуттєву, фасону 5-А з металопластиною, відобразивши в картці складського обліку (а.с. 131).

На даний час колодки взуттєві знаходяться на виробництві, в приміщенні цеху.

З письмових пояснень головного інженера-технолога ТОВ "Прок 84" Буцьківської Н.Г. (а.с. 58, 145) для забезпечення виконання процесу виробництва взуття використовуються колодки фасону 5-А з металопластиною в кількості 375 пар, які знаходяться в приміщенні цеху.

На підтвердження наявності у позивача основних засобів та наявності кваліфікованого персоналу для ведення господарської діяльності останнім надано - договір купівлі - продажу № 195, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно та штатний розпис станом на 01 лютого 2014 року (а.с. 147-152).

Необхідність придбання у ТОВ "Пак плюс 2012" колодок взуттєвих ф 5АМ з метпластиною позивач обгрунтовував необхідністю виготовлення взуття чоловічого захисного (а.с. 82).

Стосовно тверджень відповідача, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні на підтвердження факту транспортування придбаного у ТОВ "Пак плюс 2012" товару, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Так з аналізу наведених норм випливає, що товарно-транспортна накладна не є єдиним документом, яким може підтверджуватися факт здійснення господарської операції.

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ "Пак плюс 2012" - товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Отже, суд вважає, що відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, адже зазначене включення здійснено на підставі відповідних видаткових та податкових накладних, які є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають її вимогам.

Таким чином, позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість.

Суд враховує, що відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Стосовно контрагента позивача - ТОВ "Пак плюс 2012", слід зазначити, що фактів визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію на момент здійснення господарських операцій судом не встановлено; підрядник знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

При цьому, суд зауважує, що подальше припинення юридичної особи та анулювання свідоцтва платника ПДВ не робить виписані ним первинні документи та податкові накладні недійсними та не позбавляють позивача права на формування на їх підставі податкового кредиту.

Таким чином, в ході судового розгляду доведено, що позивачем правомірно на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, включено суми податку на додану вартість до складу свого податкового кредиту за відповідний період та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи податковим накладним, платіжним дорученням, іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складеного ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагента позивача акту.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2014р. по справі № 816/3465/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Бегунц А.О. Подобайло З.Г.