Ухвала суду № 41721584, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" листопада 2014 р. м. Київ К/800/32766/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «СТІН»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року

у справі № 826/9417/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «СТІН»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «СТІН» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на прибуток та податку на додану вартість ТОВ «НВК «СТІН» при взаємовідносинах з ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ПП «Еліс Транс Сервіс», ПП «Профінвест», ТОВ «Промелектро-75» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 19.02.2013 року №489/22-10/23469691, яким встановлено порушення: - п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп.138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.1, 139.1.9, 139.1.12 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 482 151, 60 грн.; - пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України, п. 4.6.8 Порядку складання та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 року № 41, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 392 914, 26 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 0000 2210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 572 972, 98 грн., в т.ч. 482 151, 60 грн. - основний платіж, 90 821, 38 грн. - штрафні (фінансові) санкції; - № 0000 2210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 480 482, 39 грн., в т.ч. 392 914, 26 грн. - основний платіж, 87 568, 13 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Судами попередніх інстанцій встановлено допущення відповідачем механічних недописок при оформленні цих рішень, а саме поля з реєстраційними номерами та датами на відривних частинах повністю незаповнені та з'ясовано, що вони прийняті 27.03.2013 року за №0001952210 з податку на прибуток та за №0001962210 з податку на додану вартість.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки надані позивачем документи не підтверджують здійснення господарських операцій, а тому не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, що передбачені чинним законодавством.

Однак при цьому суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав правової оцінки доводам апеляційної скарги та доданим до неї документам щодо обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарській відносини з ТОВ «Різано Трейд» на підставі договору купівлі-продажу, ТОВ «Проммаст-Стандарт» на підставі договору поставки, ПП «Еліс Транс Сервіс» на підставі договору транспортного експедирування, ПП «Профінвест» на підставі договору купівлі-продажу, ТОВ «Промелектро-75» на підставі договору поставки.

На підтвердження даних господарських операцій в матеріалах справи наявні договори, накладні, видаткові накладні, податкові накладні, довіреності, платіжні доручення, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспорті накладні, журнали-ордери і відомості по рахунку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, зокрема виходив із відсутності документів, які б підтверджували факти транспортування придбаних товарів, сертифікатів, паспортів та гарантійних документів, а також платіжних документів на підтвердження факту перерахування коштів по рахункам-фактурам на користь ПП «Еліс Транс Сервіс».

Однак додані до апеляційної скарги товарно-транспорті накладні, платіжні доручення та сертифікати відповідності залишилися поза межами уваги суду апеляційної інстанції.

Натомість суд апеляційної інстанції не встановлював обставин щодо зафіксованих в акті перевірки порушень позивачем вимог закону, не з'ясовував правомірності доводів апеляційної скарги щодо реальності господарських операцій та не перевіряв наданих документів.

Крім того, судом не враховано, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, а посилання відповідача на відсутність сертифікатів відповідності товару не є підставою для донарахування податкових зобов'язань.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

При вирішенні даної справи суду слід звернути увагу на те, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Таким чином, порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «СТІН» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 року у справі № 826/9417/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук