Ухвала суду № 41721427, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2014 р. м. Київ К/800/23486/14

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді: Олексієнка М.М.,

суддів: Бутенка В.І.,

Весельської Т.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (далі - ГУ МВС України в Луганській області), Сєвєродонецького міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області (далі - Сєвєродонецький МВ) про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою позивачки на судові рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року та Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, відповідно до якого з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати незаконними та скасувати накази ГУ МВС України в Луганській області від 30 вересня 2013 року № 2075, від 8 листопада 2013 року № 404 о/с в частині звільнення її з органів внутрішніх справ;

поновити на посаді начальника відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Сєвєродонецького МВ.;

стягнути з ГУ МВС України в Луганській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 8 листопада 2013 року по 8 квітня 2014 року в сумі 30990,60 грн.

Посилалась на незаконність наказів, оскільки не допускала порушень Дисциплінарного статуту, які б давали підстави до звільнення її з органів внутрішніх справ.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивачка, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що судами невірно витлумачено норми Дисциплінарного статуту та трудового законодавства.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з наступних підстав.

Як установлено судами попередніх інстанцій, наказами ГУ МВС України в Луганській області від 30 вересня 2013 року № 2075, від 8 листопада 2013 року № 404 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «є» ( порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Підставою для прийняття зазначених рішень стали результати службового розслідування, згідно яких ОСОБА_2, обіймаючи посаду начальника відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Сєверодонецького МВ., ігнорувала вимоги статті 7 Дисциплінарного статуту, безвідповідально ставилася до виконання службових обов'язків в частині виконання вироків суду щодо знищення речових доказів - вогнепальної зброї та боєприпасів, систематично самоусувалася від виконання вимог наказів МВС України від 27.03.2008 року № 141 в частині забезпечення контролю за порядком зберігання та наявністю зброї і боєприпасів, які долучені до кримінальних справ як речові докази, формальне ставлення до проведення, на виконання вимог розширеної наради керівництва МВС України від 06.08.2013 року №32 та доручення СУ ГУМВСУ від 07.08.2013 року №4/10281, позапланової інвентаризації речових доказів у вигляді вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів, а також доручення УМЗ ГУМВСУ зброї і боєприпасів, що приєднані до кримінальних проваджень, свідоме надання керівництву ГУМВСУ викривленої та такої, що не відповідає реальному стану справ інформації про результати виконання у підпорядкованому слідчому підрозділі вищевказаних доручень, що призвело до несвоєчасного встановлення факту викрадення визнаного речовим доказом по кримінальній справі пістолета ТТ, магазину і набоїв до нього та потягло за собою тяжкі наслідки у вигляді скоєння самогубства з використанням вказаної вогнепальної зброї працівником міліції ОСОБА_5

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з правомірності прийнятого рішення про звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ, оскільки остання допустила порушення дисципліни, яке виразилося в ігноруванні вимог статті 7 Дисциплінарного статуту, наказів МВС України щодо забезпечення контролю за зберіганням речових доказів - зброї і боєприпасів та їх використання.

З таким висновком колегія суддів касаційної інстанції погодитися не може, тому що він не відповідає дійсним обставинам справи на нормам матеріального і процесуального права.

Звертаючись до суду, ОСОБА_2 просила визнати накази про її звільнення незаконними, в тому числі, й з тих підстав, що звільнення здійснено без попередньої згоди профспілкового органу, членом якого вона є, та вищого виборного органу цієї професійної спілки.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що правила Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-ХІV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-ХІV) не розповсюджуються на атестованих працівників органів внутрішніх справ, членів виборного профспілкового органу, не відповідає вимогам чинного законодавства та рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до статті 4 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» правовою основою діяльності міліції є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справи України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові акти, ратифіковані в установленому порядку.

Працівники міліції згідно положень частини десятої статті 18 цього Закону (в редакції Закону України від 16.10.2012 р. N 5459-VI) вправі створювати професійні спілки.

Аналогічне положення щодо права кожної людини створювати професійні спілки і входити до них для захисту своїх інтересів закріплене у Загальній декларації прав людини, прийнятій і проголошеній резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом № 1045-ХІV. За приписами частини третьої статті 41 цього Закону звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів) його керівників, профспілкового представника (там де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членом якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілки).

У Галузевій угоді між МВС та Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України і Професійною спілкою працівників державних установ України передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу структурних і територіальних органів, установ, навчальних закладів, що перебувають у сфері діяльності сторін, його керівників, профспілкового представника (там де не обирається виборний орган профспілки) за відсутністю попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також виборного органу профспілки вищого рівня не допускається.

Виходячи з положень зазначених нормативних актів, звільнення атестованих працівників органів внутрішніх справ, членів виборного профспілкового органу, його керівників, крім додержання загального порядку, допускається відповідно до частини третьої статті 41 Закону № 1045 - ХІV за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки.

Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена Верховним Судом України, у постановах від 01.10.2013 року (Справа № 21-319а13), від 25.03.2014 року (Справа № 21-44а14), яка відповідно до частини другої статті 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Як суд першої інстанцій, так і апеляційний суд, при розгляді справи вимоги вище згаданих законодавчих актів не врахували, що призвело до порушення норм процесуального права. Зокрема, судами, в порушення пункту 1 частини першої статті 161 КАС України, належним чином не з'ясовано чи була позивачка членом профспілкового комітету, чи приймалися рішення виборних органів про дачу згоди на її звільнення. В цій частині не досліджувалися й докази, що, виходячи з положень частини першої статті 220 КАС України, позбавляє суд касаційної інстанції встановити фактичні обставини справи, адже суд не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням наведеного, попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляду необхідно, з урахуванням положень законів №.1045-ХІV, № 565-ХІІ, Галузевої угоди між МВС та Професійною спілкою атестованих працівників органів внутрішніх справ України і Професійною спілкою працівників державних установ України та зібраних у справі доказів, вирішити спір. При цьому, належним чином перевірити доводи позивачки про незаконність звільнення, в тому числі дотримання порядку накладення дисциплінарного стягнення, визначення виду стягнення, обставини, за яких вчинено проступок та заподіяна шкода, попередня поведінка особи її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2014 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає

Судді: М.М. Олексієнко

В.І. Бутенко

Т.Ф. Весельська