Ухвала суду № 41721269, 17.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2014 р. м. Київ К/800/33044/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2014 року

у справі № 816/7153/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТКС ПОЛ»,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 09.12.2013 №0001032312.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2014 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Завод Укрбудмаш» з питань взаємовідносин з ТОВ «ТКС Пол» за жовтень-грудень 2012 року, січень, березень, квітень, травень, червень 2013 року, відповідачем складено акт від 25.11.2013 року №1972/16-01-22-06-1/32174727, яким встановлено порушення п.44.1 ст. 44, п.п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 2 075 246, 00 грн.

На підставі акта перевірки 09.12.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001032312, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2 594 057, 50 грн., в тому числі 2 075 246, 00 грн. за основним платежем та 518 811, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що угоди, укладені позивачем з його контрагентом, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом правомірно.

Колегія суддів, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «ТКС ПОЛ» на підставі договорів поставки.

На підтвердження реальності даних операцій в матеріалах справи наявні накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, бухгалтерські проводки оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, платіжні доручення, витяги з Книги обліку довіреностей та Журналу реєстрації доручень.

Судом першої інстанції встановлено, що транспортування товару здійснювалось силами та за рахунок позивача, що підтверджується, зокрема, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, подорожніми листами службового легкового автомобіля, наказами про прийняття на посаду водіїв та наказом про звільнення з посади водія, свідоцтвом про реєстрацію транспортних засобів та наказами про закріплення автомобілів.

З приводу висновку суду апеляційної інстанції щодо непідтвердження факту перевезення та отримання товару через зазначення у товарно-транспортних накладних пунктом навантаження юридичної адреси контрагента, а не адреси складських приміщень ТОВ «ТКС ПОЛ», з якої здійснювалось транспортування, а також відсутність посилання на номери подорожніх листів, слід зазначити, що сама по собі наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, а так само недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Використання придбаних у ТОВ «ТКС ПОЛ» товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, вантажними митними деклараціями, проводками документа.

Судом першої інстанції вірно відхилено доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на підставі висновків актів про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТКС ПОЛ».

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, реалізовані на користь позивача ТОВ «ТКС ПОЛ» товари, в свою чергу, придбані останнім у ПП «Буковина Сонячна», що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме: договором поставки, видатковими накладними, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.

За встановлених обставин, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог є вірним.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в позові підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2014 року у справі № 816/7153/13-а скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року у справі № 816/7153/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук