Ухвала суду № 41721108, 22.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/11850/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.

секретар Мосійчук І.М.,

за участю:

представника позивача - Бернацької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року

у справі № 2а-8864/10/2670

за позовом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про результати розгляду первинної скарги від 04 грудня 2009 року № 14318/10/25-020, визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 02 жовтня 2009 року №0001214120/0, від 23 грудня 2009 року №0001214120/1, від 17 лютого 2010 року №0001214120/2, від 26 квітня 2010 року №0001214120/3.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 02 жовтня 2009 року № 0001214120/0. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 23 грудня 2009 року № 0001214120/1. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 17 лютого 2010 року. № 0001214120/2. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 26 квітня 2010 року № 0001214120/3. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року змінено. В частині задоволених позовних вимог НАК «Нафтогаз України» до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001214120/0 від 02 жовтня 2009 року, № 0001214120/1 від 23 грудня 2009 року, № 0001214120/2 від 17 лютого 2010 року, № 0001214120/3 від 26 квітня 2010 року скасовано та постановлено в цій частині нову, якою у задоволенні позовних вимог НАК «Нафтогаз України»до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001214120/0 від 02 жовтня 2009 року, № 0001214120/1 від 23 грудня 2009 року, № 0001214120/2 від 17 лютого 2010 року, № 0001214120/3 від 26 квітня 2010 року відмовлено. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі НАК «Нафтогаз України», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року.

У запереченні на касаційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, посилаючись на те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП провела невиїзну позапланову документальну перевірку своєчасності сплати рентної плати за транзитне транспортування природного газу через територію України НАК «Нафтогаз України» по розрахункам за квітень-травень 2009 року, за результатами якої був складений акт № 409/41-20/20077720 від 21 вересня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», які полягали у несвоєчасній сплаті узгодженого податкового зобов'язання рентної плати за транзитне транспортування природного газу через територію України із затримкою від 1 до 30 календарних днів на суму 197295976,87 грн.

02 жовтня 2009 року СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення - рішення № 0001214120/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за затримку від 1 до 30 календарних дні граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 197295976,87 грн. застосувала до позивача суму штрафних санкцій в розмірі 10 % в сумі 197291597,69 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги буди залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 грудня 2009 року № 0001214120/1, від 17 лютого 2010 року № 0001214120/2, від 26 квітня 2010 року № 0001214120/3 на аналогічні суми штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що норма пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не встановлює право чи обов'язок саме органу державної податкової служби якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти, з урахуванням того, що рентна плата за транзитне транспортування природного газу через територію України за квітень - травень 2009 року була сплачена позивачем у визначений законодавством строк, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції, оскільки положення статей 3, 7, 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не надають позивачу права погашати податкові зобов'язання, що мають більш пізніші граничні терміни, за наявності в нього непогашених сум податкової заборгованості з більш ранніми термінами сплати та накопичувати такий борг за період, що минув.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у відповідних розмірах згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про сплату узгоджених сум податкових зобов'язань з рентної плати за транзитне транспортування природного газу територією України за квітень-травень 2009 року із затримкою.

Разом з цим, згідно графи «призначення платежу» платіжних доручень: №1800 від 30 березня 2009 року на суму 32361104,41 грн., №1872 від 31 березня 2009 року на суму 6600000,00 грн., №1840 від 01 січня 2009 року на суму 64213530,08 грн., №3283 від 20 травня 2009 року на суму 5926092,66 грн. вбачається, що грошові кошти згідно вказаних платіжних документів були скеровані позивачем в рахунок авансової сплати рентної плати за транзитне транспортування природного газу за квітень 2009 року. Згідно графи «призначення платежу» платіжних доручень: № 1842 від 01 квітня 2009 року на суму 60000000,00 грн., № 1843 від 01 квітня 2009 року на суму 60000000,00 грн., №4365 від 23 червня 2009 року на суму 29890027,56 грн. вбачається, що грошові кошти згідно вказаних платіжних документів були скеровані позивачем в рахунок авансової сплати рентної плати за транзитне транспортування природного газу за травень 2009 року (арк. справи 27-33).

Згідно пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до положень підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже, для застосування штрафу у відповідному розмірі необхідна наявність двох підстав: 1) наявність узгодженої суми податкового зобов'язання; 2) несплата цієї узгодженої суми податкового зобов'язання із затримкою до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Ці факти мають бути належним чином встановлені податковим органом. Інших підстав для застосування штрафу не передбачено.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга НАК «Нафтогаз України» підлягає задоволенню, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна