Рішення № 4170954, 09.06.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.09 Справа№ 25/150

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи :

за позовом:

Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області (м.Тернопіль)

до відповідача:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Софі” (м.Львів)

про :

стягнення заборгованості в сумі 557,00 грн.

суддя: Пазичев В.М.

секретар: Башак І.Є.

Представники:

позивача:

Шевченко В.М.-представник, довіреність від 28.01.2009 року №153

відповідача:

не з’явився

Сторонам, які беруть участь у справі, роз’яснено зміст ст.ст. 20, 22 ГПК України, а саме їх процесуальні права та обов’язки, зокрема, права заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області (м.Тернопіль) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Софі” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 557,00 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 29.05.2009 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 09.06.2009 року.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 29.05.2009 року в повному обсязі не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Представник позивача позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 29.05.2009 року не виконав, відзив на позов не представив, проти позовних вимог у встановленому чинним законодавством України порядку не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, відповідно до ст.64 ГПК України, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення №4373954 від 04.06.2009 року.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, за відсутності представника відповідача.

Рішення виготовлено, підписано та оголошено 09.06.2009 року.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, які були присутніми в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

09.11.2006 року між Відділом Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області (надалі – ВДСО при УМВС України в Тернопільській області, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Софі” (надалі –відповідач) укладено договір №022013 на централізовану охорону майна на об”єкті підрозділом Державної служби охорони при МВС України, згідно якого замовник доручає, а охорона зобов”язується здійснювати охорону майна замовника на об”єкті та обслуговування сигналізації на цьому об”єкті. Охорона майна, що знаходиться на об”єкті, здійснюється охороною у дні і години, вказані у дислокації.

Вказівки охорони по виконанню встановленого режиму охорони, впровадженню та утриманню сигналізації у відповідності з діючими нормативними актами МВС України є обов”язковими для замовника.

Відповідно до п.3.1 розділу 3 договору “Сума договору та порядок розрахунків договору”, ціна охоронних послуг за цим договором є договірною і визначається сторонами в розрахунку та протоколі узгодження договірної ціни, які є невід”ємною частиною цього договору. У разі зміни витрат на здійснення охорони у тому числі при проведенні державою індексації доходів населення, інших заходів, що викликають зміну витрат на утримання ДСО, сума договору змінюється на підставі наданого охороною обгрунтованого розрахунку з оформленням відповідної дислокації-розрахунку без переоформлення договору.

Крім того, згідно п.3.2 даного договору, вартість послуг по договору на кожний окремий місяць розраховується сторонами на підставі дислокації та розрахунку відповідно до кількості годин надання цих послуг в кожному окремому місяці та їх вартості. Оплата за послуги охорони здійснюється замовником на умовах попередньої оплати шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок охорони.

10.02.2009 року ВДСО при УМВС України в Тернопільській області за №258 направлено претензію Товариству з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Софі” з вимогою погашення допущеної заборгованості по оплаті послуг охорони, проте відповіді на час розгляду справи, за твердженням позивача, не отримано.

Враховуючи те, що ВДСО при УМВС України в Тернопільській області належним чином та в повному обсязі виконує умови договору №022013 від 09.11.2006 року на централізовану охорону майна на об”єкті підрозділом Державної служби охорони при МВС України, а відповідач, за свідченням позивача, в порушення умов договору станом на 12.05.2009 року допустив заборгованість за послуги охорони на загальну суму 557,00 грн. Як стверджує позивач, відповідач свої зобов”язання належним чином не виконав, докази, що підтверджують погашення боргу не подав.

При винесені рішення суд керувався наступним:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами –юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов”язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і хоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об”єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно розрахунків, поданих позивачем та не спростованих відповідачем, сума боргу становить 557,00 грн.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову у встановленому чинним законодавством України порядку не заперечив, суд прийшов до висновку, що позов Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області (м.Тернопіль) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Софі” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 557,00 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.з Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжні доручення №655 від 21.05.2009 року на суму 102 (сто дві) грн. 00 коп. та №635 від 21.05.2009 року на суму 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Софі” (м.Львів, вул.Городоцька,359; код ЄДРПОУ 30994948, р/р 26000301003353 в Львівській ФАКБ “Мрія”, МФО 385316) на користь Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Тернопільській області (46002, м.Тернопіль, вул.Петрушевича,5; р/р 26002034189110 у АКІБ “УкрСиббанк” м.Харків, МФО 351005, код ЄДРПОУ - 085597014) - борг у розмірі 557 (п”ятсот п”ятдесят сім) грн. 00 коп., а також судові витрати, пов”язані із сплатою державного мита у розмірі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп.

3. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.