ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/21431/14 01.12.14За позовом Заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі
Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та
Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про стягнення 214 627,87 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача 1: не з'явився
від позивача 2: Чоботарьова І. Г. - представник за довіреністю
від відповідача: Матвеєва В.П. - представник за довіреністю
від прокуратури: Колбушкова К.В. - посвідчення № 026776
СУТЬ СПОРУ :
Заявлено позов про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" заборгованості за Договором про купівлю-продаж природного газу № 13/3411-БО-41 від 28.12.2012 в розмірі 214 627,87 грн., в тому числі 171998,71 грн. основного боргу, 18140,16 грн. пені, 5952,66 грн. 3% річних, 18536,34 грн. інфляційних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 13/3411-БО-41 купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012, в частині оплати природного газу у порядку та строки, передбачені умовами договору. У зв'язку з простроченням зобов'язання по договору позивач нарахував штрафні санкції в розмірі 18140,16 грн. пені, 5952,66 грн. 3% річних та 18536,34 грн. інфляційних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 порушено провадження по справі № 910/21431/14, розгляд справи призначено на 03.11.2014.
У зв'язку з нез'явленням в судове засідання 03.11.2014 представника позивача 1 розгляд справи відкладено на 01.12.2014.
Представник позивача 2 в судове засідання 01.12.2014 з'явився та підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник прокуратури в судовому засіданні 01.12.2014 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання 01.12.2014 з'явився та через відділ канцелярії суду подав письмовий відзив на позов в якому зазначив, що порушення строків оплати за газ відбулося не з вини відповідача, оскільки розрахунки за природний газ на вироблення теплової енергії здійснювалися відповідно до особливого алгоритму проведення розрахунків, який регулюється державою; своєчасність проведення розрахунків за договором купівлі-продажу природного газу, напряму залежить від своєчасності та повноти виділення з державного бюджету субвенцій, відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», на погашення різниці в тарифах на теплову енергію, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифами; відповідач не може самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, а вина Київенерго у простроченні платежів за газ повністю відсутня, а отже відсутній і склад правопорушення, що згідно із ст. 218 Господарського кодексу України, ст. 617 Цивільного кодексу України позбавляє позивача права застосовувати до відповідача будь-які санкції; відносини з постачання газу регулюються перш за все законодавством України, а договір на постачання газу лише фіксує та конкретизує врегульовані законодавством відносини між стратегічними підприємствами; за відсутності факту користування або утримання відповідачем належних до сплати позивачеві коштів неправомірно застосовувати положення ст. 625 Цивільного кодексу України. Позивач не довів наявність такого користування або утримання;
Також представник відповідача через відділ діловодства суду подав заяву про зменшення розміру штрафних санкцій.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у дасторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 01.12.2014 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача 2 та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
28.12.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та публічним акціонерним товариством "Київенерго" (покупець) укладено договір № 13/3411-БО-41 купівлі-продажу природного газу.
Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві для заводу «Енергія «Київенерго» з 01.01.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 150,00 тис. куб. м., у тому числі по місяцях.
Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.
Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
У відповідності до пункту 5.2 договору сторони погодили, що ціна за 1000 куб.м. газу становить 3 509,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердження тарифу на природний на - 2%, податок на додану вартість з ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральним та розподільними трубопроводами - 305,60 грн., крім того ПДВ - 20% - 61,12 грн., всього з ПДВ 366,72 грн. До сплати за 1000 куб м. природного газу - 3884,78 грн., крім того ПДВ -20% - 776,96 грн., всього з ПДВ - 4661,74 грн.
Загальна вартість цього договору на дату його укладання становить 582717,00 грн., крім того ПДВ - 116544,00 грн., разом з ПДВ - 699261,00 грн. (п. 5.5 договору).
Додатковою угодою № 1 від 18.07.20113 сторони погодили, що з 01.07.2013 викласти пункти 5.2 і 5.5 статті 5 договору в наступній редакції:
«Ціна за 1000 куб.м. газу становить 3 459,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердження тарифу на природний на - 2%, податок на додану вартість з ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральним та розподільними трубопроводами - 295,60 грн., крім того ПДВ - 20% - 59,12 грн., всього з ПДВ 354,72 грн. До сплати за 1000 куб м. природного газу - 3823,78 грн., крім того ПДВ -20% - 764,76 грн., всього з ПДВ - 4588,54 грн.
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу».
Протягом січня-грудня 2013 року позивач поставив, а відповідач прийняв газ обсягом 129,086 тис. м3 на загальну суму 604948,10 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.
Згідно з п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, в порушення умов договору, відповідач за отриманий в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за поставлений газ в розмірі 171998,71 грн.
У зв'язку з чим позивач 2 просить стягнути з відповідача 171998,71 грн. основного боргу, 18140,16 грн. пені, 5952,66 грн. 3% річних, 18536,34 грн. інфляційних.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З наданих позивачем доказів та пояснень вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо поставки газу від відповідача не надходило.
Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2013, від 28.02.2013, від 31.03.2013, від 30.04.2013, від 31.05.2013, від 30.06.2013, від 31.07.2013, від 31.08.2013, від 30.09.2013, від 31.10.2013, від 30.11.2013, від 31.12.2013 на загальну суму 604948,10 грн., які підписані та скріплені печатками сторін.
Разом з тим, відповідач розрахувався за поставлений газ частково на суму 432949,39 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку.
Таким чином, відповідач свого обов'язку по оплаті природного газу в терміни, визначені Договором та в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті передбачених Договором грошових коштів за отриманий природний газ не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за січень-грудень 2013 року становить 171998,71 грн.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки відповідачу природного газу не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 171998,71 грн.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача 18140,16 грн. пені, 5952,66 грн. 3% річних, 18536,34 грн. інфляційних, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 7.2 Договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що позивач при розрахував пеню у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства, а тому суд задовольняє пеню в розмірі 18140,16 грн. за розрахунком позивача.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних та фінансових санкцій, то суд зазначає наступне.
Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено право суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Право на зменшення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) виникає у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора (значно перевищують розмір збитків), та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Однак, у супереч положенням статті 33 ГПК України відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин прострочення відповідачем грошового зобов'язання, а також не довів факту порушення інших інтересів відповідача (крім майнових) внаслідок стягнення штрафних та фінансових санкцій і.
Тому суд не знаходить підстав для зменшення розміру штрафних та фінансових санкцій, що підлягає до стягненню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Що стосується доводів відповідача про відсутність підстав для застосування до нього будь-яких санкцій за порушення строків оплати за природний газ через відсутність його вини у такому простроченні, у зв'язку з особливістю регулювання відносин у сфері постачання та реалізації енергоносіїв, яка передбачає надання субвенцій з Державного бюджету для погашення різниці у тарифах на теплову енергію, то такі доводи не можуть братись судом до уваги та відхиляються судом з огляду на приписи ч.2 статті 617 ЦК України, ч.2 статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 за яким відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення ним зобов'язання.
З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком 5952,66 грн. 3% річних, 18536,34 грн. інфляційних наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.
Згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014, № 719-VII, який опублікований 21.01.2014 року, з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Пунктом 11 статті 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень звільнені від сплати судового збору.
За таких обставин, з відповідача стягується судовий збір в доход Державного бюджету України в сумі 4292,54 грн.
На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 2 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 171998 (сто сімдесят одну тисячу дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 71 коп. основного боргу, 18140 (вісімнадцять тисяч сто сорок) грн. 16 коп. пені, три проценти річних в розмірі 5952 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 66 коп., індекс інфляції в розмірі 18536 (вісімнадцять тисяч п'ятсот тридцять шість) грн. 34 коп.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, код ЄДРПОУ 00131305) в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4292 (чотири тисячі двісті дев'яносто дві) грн. 56 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Повне рішення складено 03.12.2014
Суддя О.А.Грєхова
Судове рішення № 41696578, Господарський суд м. Києва було прийнято 01.12.2014. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 910/21431/14. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: