Рішення № 41689648, 26.11.2014, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/472/14

Справа №754/14313/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

26.11.2014 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

при секретарях Самойловій М.М., Малинці А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

- за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", 3-особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ "Дельта Банк" звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно кредитного договору від 16.07.2008 року, укладеному між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, останній було надано кредит у розмірі 82.600 дол. США на строк до 18.07.2016 року зі сплатою 14,5% річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором 16.07.2008 року між останніми було укладено договір іпотеки №90239. 08.11.2011 року ПАТ "УкрСиббанк" передав своє право вимоги ПАТ "Дельта банк", які, враховуючи, що умови зазначеного кредитного договору належним чином не виконуються, змушені звертатись до суду з вказаним позовом та просять суд в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності відповідачці.

В ході розгляду справи судом представник відповідача - ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву до ПАТ "Дельта Банк" 3-особа: Приватний нотаріус КМНО ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору та договору іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що через настання фінансово-економічної кризи, що є надзвичайною та об'єктивно невідворотною обставиною, позивач за зустрічним позовом опинилася у скрутному матеріальному становищі, а девальвація гривні, взагалі зробила неможливим для неї виконання покладених зобов'язань за кредитним договором у доларах США, курс якого зріс. Оскільки, всупереч вимогам ст.652 ЦК України, яка гласить, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, сторони не змогли досягнути згоди щодо приведення договору у відповідність з фінансовою кризою, про що свідчить пред'явлення банком позову, зазначений договір має бути розірваний, а тому вони змушені звертатись до суду з вказаними зустрічними вимогами. Так як, позивачем за зустрічним позовом ставиться вимога про розірвання договору про споживчий кредит, зобов'язання сторін за яким повинні припинитися, а тому й укладений договір іпотеки має бути розірвано.

В судовому засіданні представник позивача - Бузурна А.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві та просила суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №11372581000 від 16.07.2008 року в загальному розмірі 1.064.489 грн. 68 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1, а саме квартиру НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: 02097 АДРЕСА_1, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, проти зустрічних позовних вимог заперечувала у повному обсязі з підстав, що вони є необґрунтованими та безпідставними.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала з тих підстав, що квартира, на яку банк вимагає звернути стягнення, підпадає під критерії майна, на яке згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути звернуто стягнення, а тому вимоги банку про звернення стягнення на квартиру є передчасними. Крім того, представник відповідача подала суду заяву про застосування строків позовної давності, оскільки відповідно до умов укладеного договору про надання споживчого кредиту №11372581000, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСибанк", відповідачка повинна погашати заборгованість за цим договором шляхом сплати щомісячних платежів. Оскільки, враховуючи зроблений правовий висновок Верховного Суду України, перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення, а тому, як вважає представник відповідача, позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Третя особа за зустрічним позовом - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у судове засіданні не з'явилась, однак направила на адресу суду листа, відповідно до якого, просила суд проводити розгляд справи у її відсутність (а.с.234, т.1).

За таких обставин суд вважав за можливе проводити розгляд справи у відсутності Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" є обґрунтованими у повному обсязі та такими, що підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню судом, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.07.2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений Договір про надання споживчого кредиту №11372581000, згідно умов якого остання отримала кредитні кошту у іноземній валюті в сумі 82.600,00 дол. США зі сплатою 14,5% річних із строком повернення не пізніше 18.07.2016 року (а.с.151-154 т.1).

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Кредитним договором 16.07.2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки № 90239, відповідно до умов якого відповідачка передала в іпотеку Банку предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11-13, т.1).

08.12.2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно умов якого до позивача перейшли права вимоги за кредитами, в тому числі і за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки, що підтверджується актом прийому-передачі документації за зазначеним договором від 04.04.2012 року та витягом з Додатку №1 за вищевказаним договором (а.с.35, 36-39, 157-175 т.1, а.с.30, 31 т.2).

Відповідно до вимог ч.3 ст.10, ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є право відношення в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданого представником позивача розрахунку заборгованості за договором кредиту вбачається, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором і в терміни, що встановлені договором, належним чином не виконує внаслідок чого утворилась заборгованість: з тіла кредиту у розмірі 79.246,98 дол.США, що згідно курсу НБУ складає 633.421,11 грн. та з нарахованих відсотків в сумі 53.930,76 дол.США, що згідно курсу НБУ складає 431.068,57 грн., а разом розмір загальної заборгованості станом на 19.03.2013 року складає 1.064.489,68 грн.(а.с.32 т.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Законом України "Про іпотеку" встановлено, що майновий поручитель відповідає своїм майном, яке ним заставлене та на яке може бути звернене стягнення кредитора.

Відповідно до положень ст.572 ЦК України, ч.1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" в силу застави (іпотеки) кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою (іпотекою), одержати задоволення за рахунок заставленого майна.

За умовами п.4.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов договору та Закону України "Про іпотеку"; з інших, передбачених законодавством України, підстав.

Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотеко-держателю (п.4.3).

Частиною 1 ст.37 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до положень ст.35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

З матеріалів справи вбачається що 28.02.2013 року позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення, яке містило вимогу погасити заборгованість у повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом з урахування усіх штрафних санкцій або передати предмет іпотеки у власність іпотеко держателя. (а.с.27-28, 29-30 т.1).

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" визначає іпотеку як вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасно пред'явлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне пред'явлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки, тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно ч.4 ст. 267 ЦК України, передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала суду заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на той факт, що відповідно до умов укладеного договору між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСибанк" про надання споживчого кредиту №11372581000, відповідачка повинна погашати заборгованість за цим договором шляхом сплати щомісячних платежів і, враховуючи зроблений правовий висновок Верховного Суду України, перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Як вбачається з копії кредитного договору від 16.07.2008 року, укладеному між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, останній було надано кредит з кінцевим терміном повернення у строк до 18.07.2016 року.

08.12.2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно умов якого до позивача перейшли права вимоги за кредитами, в тому числі і за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки.

Відповідно до надісланої відповідачу ОСОБА_1 повідомлення від 28.02.2013 року про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, позивач повідомив відповідача про відступлення права вимоги та погашення виниклої заборгованості у повному обсязі.

З вказаним позовом до суду позивач звернувся 02.09.2013 року, тобто у межах трирічного строку з дня набуття права вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки, а відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до вимог ПАТ "Дельта Банк" строків позовної давності.

Аналізуючи викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та про можливість задоволення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки і таке задоволення не суперечитиме вимогам ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст.33, ст.38-39 Закону України "Про іпотеку".

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Як роз'яснено у п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова цина предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За таких обставин, суд вважає можливим визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", а саме шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

При цьому, суд приходить до висновку про безпідставність посилань представника відповідача ОСОБА_3, в обґрунтування своїх заперечень проти пред'явленого позивачем позову, на Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 1 даного Закону протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Отже, даним Законом введено мораторій на примусове відчуження житлових приміщень, які є предметом іпотеки та забезпечують виконання зобов'язань позичальниками за валютними кредитами.

Відчуження - це перехід права власності від однієї особи до іншої. Примусове відчуження майна можливе лише в порядку, визначеному законом, зокрема Законом України «Про виконавче провадження». Відповідно до даного Закону таке примусове відчуження полягає у реалізації майна з прилюдних торгів.

Мораторій - це відстрочення виконання зобов'язань на певний термін або до закінчення будь-яких певних подій.

Таким чином суд вважає, що мораторій на примусове відчуження житлових приміщень, що є предметом іпотеки за валютними кредитами, не може бути підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, залишення позовної заяви без розгляду, зупинення чи закриття провадження за такою позовною заявою. Даний мораторій поширюється лише на виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на його примусову реалізацію з прилюдних торгів в ході виконавчого провадження.

У своїх зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 посилається на істотну зміну обставин, обумовлених фінансово-економічною кризою, яка призвела до погіршення матеріального стану боржника, його платоспроможності по розрахунку за отриманий кредит.

Згідно ст.652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Як встановлено п.п.15, 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

У зв'язку з вищевказаним, суд вважає безпідставними посилання сторони позивача за зустрічним позовом на фінансово-економічну кризу, оскільки криза стосувалася обох сторін договору, позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти. Тягар світової фінансової кризи несли обидві сторони кредитного договору, а факт настання світової фінансової кризи не може бути підставою невиконання взятих договірних зобов'язань, не може вважатися істотною зміною обставин та слугувати підставою для розірвання договору, відповідно до ст. 652 ЦК України.

За таких обставин суд, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог пред'явленого зустрічного позову ОСОБА_1.

Згідно ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3.441 грн..

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 12, 27, 60, 212, 213 - 215 ЦПК України, ст.ст.256, 257, 267, 509, 514, 525, 526, 530, 572, 610, 629, 652 ЦК України, ст.1, 33, 35, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", п.п. 9, 15, 16, 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №11372581000 від 16.07.2008 року в загальному розмірі 1.064.489 грн. 68 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1: квартиру НОМЕР_1, загальною площею 42,70 кв.м., житловою площею 17,90 кв.м., що знаходиться за адресою: 02097 АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення від 10.11.2003 року Серія САА номер 868620 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 31.10.2003 року №1877-С/КІ, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах з визначенням початкової ціни на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" судовий збір у розмірі 3.441 грн..

ОСОБА_1 в задоволенні вимог за зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", 3-особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору та договору іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Деснянський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя Деснянського

районного суду м. Києва Т.А.Зотько