Рішення № 41673553, 02.12.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2014 р. Справа № 914/3523/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Фартушку Н.Б.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворівбуд», Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ,

до відповідача: Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,

про: стягнення 299 860 грн. 00 коп. суми основної заборгованості за договором, 4 460 грн. 90 коп. трьох відсотків річних, 33 284 грн. 50 коп. інфляційних втрат та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Буньо А.П. - представник (довіреність в матеріалах справи).

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник відповідача не наполягає на фіксуванні судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворівбуд» до Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про стягнення 299 860 грн. 00 коп. суми основної заборгованості за договором, 4 460 грн. 90 коп. трьох відсотків річних, 33 284 грн. 50 коп. інфляційних втрат та стягнення судових витрат та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.10.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 04.11.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 09.1.02104 року рекомендованою поштою №81053 0012255 3, відповідач - 08.10.2014 року рекомендованою поштою №79046 0285253 1 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

В судовому засіданні 04.11.2014 року оголошено перерву до 02.12.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку (докази в матеріалах справи).

Представник позивача в судове засідання 02.12.2014 року не з'явився, 01.12.2014 року подав клопотання (вх. №52114/14), у якому просить суд відкласти розгляд справи на один місяць з метою надання сторонам можливості добровільного врегулювання спору.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, 01.12.2014 року подав відзив на позовну заяву (вх. №52128/14), у якому визнає позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості, проти позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат заперечив.

Приписами частин першої та третьої статті 69 ГПК України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Відповідно до частин першої та третьої статті 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши і дослідивши матеріали справи, відхиляє клопотання позивача від 01.12.2014 року вх. №52114/14 про відкладення розгляду справи з підстав закінчення законодавчо встановленого строку розгляду справи, а також того, що позивачем до вказаного клопотання не додано жодних належних і допустимих доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України в підтвердження обставин, на які позивач покликається як на підставу відкладення розгляду справи.

Спір розглядається у відповідності до поданої позивачем 31.10.214 року за вх. №5186/14 заяви про зменшення позовних вимог.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Яворівбуд» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 34978207, знаходиться за адресою: 81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Шевченка, буд. 8Д, що підтверджується долученими до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 30.09.2014 року №19375352, Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №844371 та Довідкою Головного управління статистики у Львівській області з ЄДРЮО та ФОП серії АА №061774 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 25254902, знаходиться за адресою: 79046, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 30.10.02014 року №19524281 (докази в матеріалах справи).

25.12.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яворівбуд» (надалі - позивач, продавець) та Департаментом соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач, покупець) укладено Договір купівлі-продажу квартири (надалі - договір), за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність квартиру №141 в будинку №20 по вул. Вербицького в місті Новояворівську Львівської області балансовою вартістю 299 860 грн. 00 коп. Вказана квартира складається з двох кімнат житловою площею 33,6 м. кв. та кухні. Загальна площа квартири 63,8 м. кв.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - сторін за договором та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л.І., про що здійснено запис у реєстрі №2438, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Доказів розірвання та/або визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2013 року станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено та не подано.

Згідно пунктів 5 та 6 договору за домовленістю сторін продаж вчинено за 299 860 грн. 00 коп. без урахування податку на додану вартість. При цьому джерелами фінансування купівлі квартири згідно постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2011 року №223 є кошти Державного бюджету України.

Покупець зобов'язується сплатити вказану суму повністю на користь продавця до 31.12.2013 року, що не є перешкодою для реєстрації права власності на відчужувану квартиру за покупцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в день нотаріального посвідчення договору.

Згідно пункту 11 договору продавець зобов'язується звільнити квартиру і передати її покупцеві після проведення повного розрахунку за неї, сплатити вартість комунальних платежів станом на день передачі. Передача квартири здійснюється за актом приймання-передачі, який підписується сторонами договору протягом трьох днів після зарахування вказаної у пункті 6 договору суми на користь продавця.

Відповідач своїх зобов'язань з оплати купленої квартири не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 299 860 грн. 00 коп., сторонами доказів її погашення станом на час розгляду справи не заявлено та не подано.

З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 299 860 грн. 00 коп. суми основної заборгованості за договором, 4 460 грн. 90 коп. трьох відсотків річних та 33 284 грн. 50 коп. інфляційних втрат.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 01.12.2014 року за вх. №52128/14, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 299 860 грн. 00 коп. суми основної заборгованості за договором визнав, в частині стягнення 4 460 грн. 90 коп. трьох відсотків річних та 33 284 грн. 50 коп. інфляційних втрат проти позову заперечив з підстав того, що стягнення вказаних сум не передбачено договірними зобов'язаннями сторін.

Суд критично оцінює заперечення відповідача проти нарахування суми інфляційних втрат та трьох відсотків, оскільки пунктом 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 Цивільного кодексу України - «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло з Договору купівлі-продажу квартири від 25.12.2013 року, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Окрім стягнення суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 4 460 грн. 90 коп. трьох відсотків річних та 33 284 грн. 50 коп. інфляційних втрат, нарахованих з період з 01.01.2014 року по 01.07.2014 року у відповідності до статті 625 ЦК України (розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (Лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97Р) встановлено, що сума, внесена за період з першого по п'ятнадцяте число відповідного місяця індексується за період з врахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок розпочинається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулось з 1 по 15 число відповідного місяця, то інфляційна зміна розраховується без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з врахуванням індексу інфляції цього місяця. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Абзацом 3 пункту 2 Інформаційного листа від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» визначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року №23/466.

В судовому засіданні 02.12.2014 року перераховано розмір трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які слід стягнути з відповідача на користь позивача і вони становлять:

три відсотки річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів29986001.01.2014 - 01.07.20141823 %4485.58

інфляційні втрати:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції01.01.2014 - 01.07.20142998601.11634684.72334544.72

Так, загальна сума трьох відсотків річних, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, складає 4 485 грн. 58 коп., інфляційних втрат - 34 684 грн. 72 коп.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 4 460 грн. 90 коп. трьох відсотків річних та 33 284 грн. 50 коп. інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати: позивачем за подання позовної заяви до господарського суду Платіжним дорученням від 25.09.2014 року №575 сплачено судовий збір в розмірі 6 865 грн. 97 коп.

Приписами частини першої та підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» встановлено, що із позовних заяв майнового характеру, сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Нормою частини першої статті 8 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2014 рік» передбачено, що станом на 01.01.2014 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній станом на момент подання позову до суду редакції) сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Так, сума заявлених позивачем при поданні позовної заяви до суду позовних вимог складала 343 298 грн. 62 коп., із врахуванням заяви від 31.10.2014 року (вх. №5186/14) про зменшення позовних вимог сума позову складає 337 605 грн. 40 коп.

Таким чином, суд дійшов висновків, що судові витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 6 752 грн. 11 коп., оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати купленої квартири та повернути позивачу 113 грн. 86 коп. судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з боржника: Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації (79046, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; код ЄДРЮО та ФОП 25254902) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворівбуд» (81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Шевченка, буд. 8Д; код ЄДРЮО та ФОП 34978207) 299 860 грн. 00 коп. суми основної заборгованості за договором, 4 460 грн. 90 коп. трьох відсотків річних, 33 284 грн. 50 коп. інфляційних втрат та 6 752 грн. 11 коп. судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Яворівбуд» (81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Шевченка, буд. 8Д; код ЄДРЮО та ФОП 34978207) з Державного бюджету України сплачений Платіжним дорученням від 25.09.2014 року №575 судовий збір в розмірі 113 грн. 86 коп. у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.

4. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

02.12.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано відповідно до статті 85 ГПК України 02.12.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.