Постанова № 41673177, 28.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 листопада 2014 року 10:15 справа №826/16246/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "ДХЛ Інтернешнл Україна"доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ДХЛ Інтернешнл Україна" (далі по тексту - позивач, ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі міста Києва), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 липня 2014 року №95626552207 та №95726552207.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/16246/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 06 листопада 2014 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представники відповідача проти задоволення позову заперечили; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 11 липня 2014 року №95726552207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 77.1 статті 77, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпунктів 14.1.36, 14.1.71 пункту 14.1 статті 14, пункту 39.13 статті 39, пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 629 376,00 грн., у тому числі за основним платежем на - 552 411,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 76 965,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 11 липня 2014 року №95626552207 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пунктом 58.1 статті 58, пунктом 77.1 статті 77, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 50.1 статті 50, підпункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 132 308,00 грн., у тому числі за основним платежем на - 908 183,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 224 125,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 19 червня 2014 року №539/26-55-22-07/22925230 "Про результати виїзної планової перевірки Приватного акціонерного товариства "ДХЛ Інтернешнл Україна", код за ЄДРПОУ 22925230 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013" (далі по тексту - акт перевірки).

У висновках акта перевірки встановлено порушення: 1) підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпунктів 14.1.36, 14.1.71 пункту 14.1 статті 14, пункту 39.13 статті 39, пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" занижено об'єкт оподаткування на суму 3 013 523,00 грн., та податок на прибуток на суму 663 822,00 грн., у тому числі: І квартал 2011 року на суму 111 411,00 грн., ІІ-IV кварталах 2011 року на суму 244 550,00 грн., в 2012 році на суму 230 826,00 грн., в 2013 році на суму 77 035,00 грн.; підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 50.1 статті 50, підпункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено суму податку на додану вартість на 964 357,00 грн., у тому числі: січень 2011 року - 256,00 грн., лютий 2011 року - 20 447,00 грн., березень 2011 року - 11 205,00 грн., квітень 2011 року - 2 752,00 грн., травень 2011 року - 21 515,00 грн., червень 2011 року - 11 688,00 грн., липень 2011 року - 17 868,00 грн., серпень 2011 року - 198 994,00 грн., жовтень 2011 року - 9 049,00 грн., листопад 2011 року - 64 029,00 грн., грудень 2011 року - 130 956,00 грн., січень 2012 року - 333,00 грн., лютий 2012 року - 50 798,00 грн., березень 2012 року - 42 535,00 грн., червень 2012 року - 599,00 грн., липень 2012 року 2 590,00 грн., серпень 2012 року - 3 354,00 грн., вересень 2012 року - 12 795,00 грн., жовтень 2012 року - 42 924,00 грн., листопад 2012 року - 222 820,00 грн., грудень 2012 року - 54 614,00 грн., січень 2013 року - 3 129,00 грн., лютий 2013 року - 2 488,00 грн., березень 2013 року - 882,00 грн., квітень 2013 року - 2 437,00 грн., травень 2013 року - 1 174,00 грн., червень 2013 року - 3 664,00 грн., липень 2013 року - 1 278,00 грн., серпень 2013 року - 1 627,00 грн., вересень 2013 року - 740,00 грн., жовтень 2013 року - 2 852,00 грн., листопад 2013 року - 4 033,00 грн., грудень 2013 року - 16 878,00 грн.

В частині заниження податку на прибуток в акті перевірки встановлено наступні епізоди порушення:

1) на підставі укладених зовнішньоекономічних контрактів ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" здійснювало операції з отримання на безоплатній основі витратних матеріалів, згідно з вантажними митним деклараціями (далі по тексту - ВМД) зазначено характер угоди - переміщення товарів на безоплатній основі по некомерційним операціям, та визначено митну вартість товарів, яка значно вища від фактурної вартості ввезених товарів; всього за перевірений період підприємством отримано товари на безоплатній основі по 109 ВМД фактурною вартістю 1 632 652,07 грн., митною вартістю 4 193 019,90 грн.; по товарам, переданим на безоплатній основі, сторони договору не визначили ціну товарів та прирівняли її до нуля; наведене, на думку відповідача, вказує, що позивач не включив до складу валового доходу вартість безоплатно наданих товарів за звичайною ціною, що призвело до заниження доходу за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року на 445 643,00 грн. та за період з 01 січня 2013 року по 31 серпня 2013 року на суму 1 747 171,00 грн.

2) підприємством безпідставно включено до складу витрат вартості послуг, наданих ТОВ "УКРДРІМ" у зв'язку з тим, що за даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки вказаного контрагента встановлено порушення вимог податкового законодавства та про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва відносно підприємств по ланцюгу постачання.

В частині заниження податку на прибуток в акті перевірки встановлено наступні епізоди порушення:

1) підприємством занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із не включенням до їх складу відповідних сум податку із вартості пакувальних матеріалів та їх використання у операціях з придбання (ввезення на митну територію України) пакувальних матеріалів та їх використання у операціях з надання послуг додаткового пакування;

2) ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, що не надані на перевірку та на підставі податкових накладених оригінали яких не надано до перевірки; двічі включало до складу податкового кредиту суми за наявністю однієї податкової накладної; неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму по податковій накладній ТОВ "Юридична фірма "Верховенство права" від 13 грудня 2013 року №495, яка не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних; неправомірно сформовано податковий кредит по відносинам із постачальниками, перелік яких наведено у додатку №13 до акта перевірки, по яким відповідно до бази автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань складено акти про зменшення податкових зобов'язань, та встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій з такими контрагентами;

3) підприємством занижено суми податку на додану вартість на суму 207 978,00 грн., оскільки не відображено в уточнюючих розрахунках не відобразив збільшення нарахування суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового періоду) рядок 25.

Позивач не погоджується з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, мотивуючи позовні вимоги наступним: визначення звичайної ціни безоплатно отриманих пакувальних матеріалів відбулося із порушенням норм пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статті 39 Податкового кодексу України, оскільки відповідачем не доведено, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, а донарахування суми податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайної ціни здійснюється за процедурою нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами; за правилами пункту 39.15 статті 39 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення, прийняте на наслідками перевірки застосування звичайної ціни, у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження, вважається відкликаним; господарські операції з ТОВ "УКРДРІМ" та іншими постачальниками підтверджуються належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" дотримано передбачені умови для формування валових витрат та податкового кредиту; позивач не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни постачальниками; позивач не здійснював операцій з постачання товарів (пакувальних матеріалів) на митній території України, а такий товар ввозився з метою використання в процесі виробництва послуг; висновки про включення відповідних сум до податкового кредиту двічі не відповідають обставинам справи; твердження про відсутність податкових накладних не документально не підтверджуються; на підставі податкової накладної ТОВ "Юридична фірма "Верховенство права" від 13 грудня 2013 року №495 податковий кредит не формувався, оскільки така податкова накладна була виписана помилково, перевіряючим надано таку саму податкову накладу, але заповнену правильно та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних; уточнюючим розрахунком позивач зменшив розмір податкового кредиту, за наслідками чого сплатив до бюджету самостійно нараховані податкові зобов'язання та штраф у розмірі 3% від суми недоплати, походженням ж суми у розмірі 207 978,00 грн. є незрозумілим; крім того, самостійна сплата штрафу платником податків не дозволяє застосовувати за одне і теж порушення інші штрафи, передбачені Податковим кодексом України.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Як свідчать обставини справи, за перевірений період ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" отримувало безоплатно товари - пакувальні матеріали вартістю 1 993 468,00 грн. відповідно до інвойсів; інвойсна вартість вказаних товарів включена до складу доходів відповідних періодів.

На думку відповідача, звичайна ціна безоплатно отриманих позивачем товарів має дорівнювати їх митній вартості, що вказана у ВМД, у зв'язку із чим оподатковуваний дохід ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" збільшено на різницю між митною вартістю та інвойсною вартістю товарів у розмірі 1 747 171,00 грн.

Суд вважає таку позицію органу доходів і зборів помилковою з урахуванням наступного.

За визначенням пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (правила якого застосовуються до операцій, здійснених у період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до абзацу другого підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

Відповідно до підпунктів 1.20.1, 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, звичайною ціною товарів (робі, послуг) є ціна, визначена сторонами у договорі, якщо податковий орган не доведе зворотного; поряд із цим визначальним при визначенні звичайної ціни товару (робіт, послуг) є використання інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Водночас суд звертає увагу, що відповідач, на якого покладено обов'язок доказування, не надав суду доказів, які б спростовували застосовану позивачем ціну безоплатно отриманих товарів, а саме: матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач при визначенні звичайної ціни використав інформацію про укладені договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах щодо обсягу, строків виконання зобов'язань, умов платежів та інших об'єктивних умов, що можуть вплинути на ціну, в даному випадку при безоплатному отриманні товарів.

До відносин з оподаткування господарських операцій здійснених за період з 01 січня 2013 року по 31 серпня 2013 року, у тому числі щодо визначення звичайних цін, застосовуються норми Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент безоплатного отримання товарів) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають, зокрема вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни.

У свою чергу за визначенням підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Як визначає пункт 39.1 статті 39 Податкового кодексу України, звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 39.2 статті 39 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Відповідно до пункту 39.11 статті 39 Податкового кодексу України визначено, що для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Пункт 39.14 статті 39 Податкового кодексу України встановлює, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Між тим, і у випадку застосування норм Податкового кодексу України, відповідачем не доведено суду, що у межах спірних правовідносин ціна безоплатно отриманих товарів не відповідала рівню звичайної ціни, та відповідного заниження позивачем інших доходів, зокрема: матеріали справи не містять офіційних джерел інформації, що використані відповідачем при визначенні звичайної ціни; відповідач не надав доказів визначення звичайної ціни у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг); крім того, відповідач не вказує, який метод визначення звичайної ціни використано ним при визначенні звичайної ціни безоплатно отриманих позивачем товарів.

За таких підстав, на думку суду, відповідачем не доведено, що ціна безоплатно отриманих товарів не відповідає рівню звичайних цін.

Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про заниження позивачем доходів по операціям з безоплатного отримання товарів є помилковими, а сума податкового зобов'язання з податку на прибуток за даним епізодом порушення визначена позивачу протиправно. При цьому за даним епізодом порушення позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 440 613,00 грн., у тому числі за основним платежем - 363 648,00 грн., за штрафними санкціями - 76 965,00 грн.

В частині висновків акта перевірки про неправомірне формування витрат по відносинам із ТОВ "УКРДРІМ" суд виходить з наступного.

Матеріали справи підтверджують, що між ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" (поручитель) ТОВ "УКРДРІМ" (виконавець) укладено договір від 23 травня 2011 року №2 за умовами якого виконавець надає послуги з організації та підготовки до проведення тренінгу "CIS-2011", підготовці матеріалів для тренінгу, тестуванню обладнання для тренінгу; послуги надаються 26-27 травня 2011 року за адресою: Київська область, Вишгородський район, селище Глібівка, урочище Зелений Бір, 8, заміський готельно-ресторанний комплекс "Джинтама Бриз". Згідно з додатком №1 до вказаного договору виконавець надає наступні послуги: перевірка всіх залів, робочих кімнат та приміщень для тренінгу, перевірка та тестування всіх комунікаційних локацій, оренда великого та малого залів, оренда обладнання для тренінгу, оренда екрану, адміністрування проекту fixed.

Відповідно до акта виконаних робіт від 27 червня 2011 року виконавець надав послуги з підготовки до тренінгу на загальну суму 20 156,16 грн., у тому числі без податку на додану вартість - 16 796,80 грн.

Між ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" (поручитель) ТОВ "УКРДРІМ" (виконавець) укладено також договір від 01 червня 2011 року №2, відповідно до якого виконавець надає послуги по організації та проведенню заходу "CIS-2011", який буде проводитись 17-19 червня 2011 року, 15-17 липня 2011 року за адресою: Київська область, Вишгородський район, селище Глібівка, урочище Зелений Бір, 8, заміський готельно-ресторанний комплекс "Джинтама Бриз".

Згідно з додатком до договору та актами приймання-передачі виконаних робіт виконавець надав послуги з проживання та харчування учасників тренінгу, оренди залів, робочих кімнат та обладнання для тренінгу, найняття технічного персоналу для забезпечення та супроводження тренінгу, виробництва необхідних матеріалів для тренінгу, транспортного обслуговування учасників тренінгу та адміністрування заходу всього на суму 935 679,86 грн., у тому числі без податку на додану вартість - 779 733,22 грн.

Оплата за поставлені товар та послуги здійснювалась позивачем в порядку безготівкового розрахунку, про що свідчать відповідні платіжні доручення, долучені до матеріалів справи.

Вартість наданих послуг з організації та проведення тренінгів позивач відносив до складу витрат за відповідні періоди.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Суд враховує наявність в матеріалах справи первинних документів по відносинам із виконавцями, однак звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Позивач зазначає, що придбані у ТОВ "УКРДРІМ" послуги замовлено з метою організації та проведення навчання працівників ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна", такі операції мають розумну економічну причину та пов'язані з господарською діяльністю підприємства, на підтвердження чого надав суду первинні документи по відносинам із ТОВ "УКРДРІМ", посвідчення про відрядження працівників, звіти про використання коштів, проїзні документи, паспорти сертифікованих міжнародних спеціалістів, копії витратних матеріалів - учбове керівництво для менеджерів, анкети, фотографії.

Разом з тим, надані позивачем документи, на думку суду, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивачам придбаних послуг, а лише фіксують господарські операцій.

Так, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів надання послуг з організації та проведення тренінгів саме ТОВ "УКРДРІМ", зокрема ідентифікувати його участь при наданні послуг з проживання та харчування учасників тренінгу, оренди залів, робочих кімнат та обладнання для тренінгу, найняття технічного персоналу для забезпечення та супроводження тренінгу, виробництва необхідних матеріалів для тренінгу, транспортного обслуговування учасників тренінгу та адміністрування заходу; наприклад, позивачем не наведено в чому полягають послуги з адміністрування заходу, перевірки залів, перевірки та тестування комунікаційних локацій; матеріали справи не містять доказів надання безпосередньо ТОВ "УКРДРІМ" послуг з проживання чи харчування учасників тренінгу, послуг з перевезення або доказів залучення третіх осіб.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ "УКРДРІМ" носять реальний характер.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині неправомірного формування витрат по відносинам із ТОВ "УКРДРІМ" є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи. За даним епізодом порушення позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 188 763,00 грн.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2014 року №95726552207 підлягає скасуванню в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 440 613,00 грн., у тому числі за основним платежем - 363 648,00 грн., за штрафними санкціями - 76 965,00 грн.

В частині висновків акта перевірки про порушення норм Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на додану вартість суд керується наступним.

За перевірений період позивач надавав послуги з перевезення, при цьому виписував рахунки на послуги з перевезення та на послуги з додаткового пакування; на думку відповідача, постачання пакувальних матеріалів, ввезених на митну територію України, є базою оподаткування податком на додану вартість на підставі пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України. Відповідний розрахунок наведено у додатку 8 до акта перевірки.

Відповідно до абзацу третього пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) база оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

Підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вказує, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Постачанням товарів також вважається зокрема а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню).

Як встановлено в акті перевірки та визнається позивачем, вартість пакувальних матеріалів, що ввезені на митну територію України, включено до складу послуг з додаткового пакування. При ввезенні на митну територію України пакувальних матеріалів відповідно до ВМД позивачем сформовано податковий кредит на суму 2 598 799,92 грн.; при цьому в 2011-2012 роках до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість по операціям з додаткового пакування включено суму 1 498 317,00 грн., а до податкового кредиту по операціям із придбання пакувальних матеріалів було включено суму у розмірі 2 038 980,00 грн., тобто вартість послуг з додаткового пакування є меншою ніж митна вартість ввезеного на митну територію пакувального матеріалу.

Таким чином, на думку суду, використання пакувальних матеріалів при наданні послуг з додаткового пакування прирівнюється до їх продажу, а тому база оподаткування податком на додану вартість у даному випадку не може бути нижче митної вартості товарів, визначеної у ВМД.

Суд приймає до уваги посилання позивача про не здійснення у межах спірних правовідносин операцій з постачання товарів, адже основним видом діяльності ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" є послуги з доставки (транспортування) вантажів, оскільки зазначення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основних видів діяльності не впливає на можливість здійснювати інші операції, зокрема із постачання товарів.

Враховуючи викладене, сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість за даним епізодом порушення у розмірі 665 931,00 грн., у тому числі за основним платежем - 532 745,00 грн., за штрафними санкціями - 133 186,00 грн., є такою, що визначена правомірно.

Щодо висновків акта перевірки про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, що не надані на перевірку та на підставі податкових накладених оригінали яких не надано до перевірки, та щодо повторного включення одних і тих самих сум на підставі одної податкової накладної, та про неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по відносинам із постачальниками, перелік яких наведено у додатку №13, суд зазначає про наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є наявність належним чином оформлених податкових накладних та придбання товарів/послуг з метою подальшого використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; відсутність на момент перевірки податкових накладних виключає можливість підтвердження податкового кредиту по відповідним операціям.

Як вбачається із додатку №12 до акта перевірки, відповідач склав перелік податкових накладних та постачальників, по яким до складу податкового кредиту включено відповідні суми двічі, та по яким не надано до перевірки податкові накладні на всю суму сформованого податкового кредиту, наприклад: до складу податкового кредиту за березень 2011 року двічі включено суми по податковій накладній ФОП ОСОБА_2 від 23 березня 2011 року №3; до складу податкового кредиту за червень та липень 2013 року включено суми по одній і тій самі податковій накладній ТОВ "Дніпрокомунтранс" від 05 червня 2013 року №278.

Доказів на спростування висновків акта перевірки щодо включення до складу податкового кредиту відповідних сум двічі по одній податковій накладній та не надання оригіналів податкових накладних до перевірки, позивачем до суду не надано.

Посилання позивача на наявність у нього належним чином оформлених податкових накладних не приймаються судом до уваги, оскільки ним не доведено, що такі податкові накладні були наявні під час проведення перевірки.

За таких підстав, сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість за даним епізодом порушення у розмірі 53 110,00 грн., у тому числі за основним платежем - 43 151,00 грн., за штрафними санкціями - 9 659,00 грн., визначена позивачу правомірно.

Також, як видно із матеріалів справи та додатку №13 до акта перевірки, позивач у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відображав суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_4, ПП "Альтернатива", ПП "Гранд-Сервіс", ТОВ "МКУ", ТОВ "Інвест-Агроснаб", ТОВ "Фавоній", ТОВ "СБ "Щит", ТОВ "Клінкрейд Лтд". Підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту по вказаним контрагентам відповідач вказав наявність в базі автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань відомостей про акти перевірки вказаних контрагентів, якими відображено зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем не досліджувався характер господарських операцій позивача із ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_4, ПП "Альтернатива", ПП "Гранд-Сервіс", ТОВ "МКУ", ТОВ "Інвест-Агроснаб", ТОВ "Фавоній", ТОВ "СБ "Щит" та ТОВ "Клінкрейд Лтд", акт перевірки не містить посилань на первинні документи та податкові накладні по спірним господарським операціям та на конкретні порушення, виявлені по відносинам із кожним контрагентом; а акті перевірки також не зазначено про відсутність у позивача на момент перевірки документів, які підтверджують право на податковий кредит.

У свою чергу на підставі наданих позивачем документів судом встановлено, що операції з ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_4, ПП "Альтернатива", ПП "Гранд-Сервіс", ТОВ "МКУ", ТОВ "Інвест-Агроснаб", ТОВ "Фавоній", ТОВ "СБ "Щит" та ТОВ "Клінкрейд Лтд" підтверджено належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними, а товари і послуги придбавались з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, зокрема: надані ПП "Гранд-Сервіс", ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 послуги з перевезення вантажів замовлялись позивачем з метою виконання господарських зобов'язань перед ТОВ "Завод "Євроформат", ТОВ "Сілд Ейр (Україна) Лімітед", ТОВ "Самсунг Електронікс Україна Компані", ТОВ "Брента" та іншими; ФОП ОСОБА_3 надавав послуги екскаватора та самоскиду з метою прибирання та вивезення снігу з території, прилеглої до офісу ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна". Доказів на підтвердження зворотного, відповідачем до суду не надано.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту по відносинам із вказаним контрагентами позивач надав до суду копії господарських договорів, актів приймання-передачі послуг, податкових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, заявок на перевезення вантажів, довідки банку.

При вирішенні спору суд залишає поза увагою посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача, оскільки ймовірні порушення вимог податкового законодавства постачальниками не є самостійною підставою для позбавлення покупця прав на податковий кредит.

Отже, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині неправомірного формування податкового кредиту по відносинам із ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_4, ПП "Альтернатива", ПП "Гранд-Сервіс", ТОВ "МКУ", ТОВ "Інвест-Агроснаб", ТОВ "Фавоній", ТОВ "СБ "Щит" та ТОВ "Клінкрейд Лтд" є помилковими, тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за даним епізодом порушення у розмірі 130 102,00 грн., у тому числі за основним платежем - 105 316,00 грн., за штрафними санкціями - 24 786,00 грн., є протиправним.

Стосовно неправомірно включення до складу податкового кредиту суми по податковій накладній ТОВ "Юридична фірма "Верховенство права" від 13 грудня 2013 року №495, яка не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Таким чином, право на податковий кредит підтверджує лише податкова накладна, яка зареєстрована Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач не заперечує факту, що податкова накладна ТОВ "Юридична фірма "Верховенство права" від 13 грудня 2013 року №495 не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак зазначає, що не формував на її підставі податковий кредит і, що згодом постачальник виписав нову податкову накладну, але вже зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Між тим, суд зауважує, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2013 року ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" відобразило податкову накладну, виписану ТОВ "Юридична фірма "Верховенство права", від 13 грудня 2013 року №495 на суму 67 458,30 грн., у тому числі податок на додану вартість - 11 243,05 грн., яка за даними Єдиного реєстру податкових накладних не зареєстрована.

Доказів, які б підтверджували, що податкова накладна ТОВ "Юридична фірма "Верховенство права" від 13 грудня 2013 року №495 зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивачем до суду не надано; так само матеріали справи не містять доказів, які спростовують дані реєстру виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2013 року ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" щодо формування податкового кредиту саме на підставі вказаної податкової накладної.

Посилання позивача на те, що до складу податкового кредиту включено суми податку на підставі податкової накладної ТОВ "Юридична фірма "Верховенство права" від 17 грудня 2013 року №495, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, є безпідставними, оскільки в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2013 року така податкова накладна не відображена.

Таким чином, сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість за даним епізодом порушення у розмірі 14 054,00 грн., у тому числі за основним платежем - 11 243,00 грн., за штрафними санкціями - 2 811,00 грн., визначена позивачу правомірно.

Щодо висновків відповідача про заниження позивачем суми податку на додану вартість у розмірі 207 978,00 грн. суд звертає увагу на наступне.

Як свідчать обставини справи, 19 березня 2012 року ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" подало уточнюючі розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за липень 2011 року та за серпень 2011 року, якими зменшено розмір податкового кредиту на суму 164 142,00 грн. та самостійно нараховано штраф від суми недоплати у сумі 4 924,00 грн.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

В акті перевірки зазначено, що позивач в уточнюючих розрахунках не відобразив збільшення нарахування суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового періоду) рядок 25, що призвело до заниження податку на додану вартість.

Як встановлено у пунктах 1.7, 2.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень.

В той же час описане в акті перевірки порушення щодо заниження податку на додану вартість на суму 207 978,00 грн. викладено не чітко, не зрозуміло та без посилань на господарські операції, в результаті яких допущено таке порушення; відповідачем не обґрунтовано, яким чином уточнення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та сплата штрафу від суми недоплати спричинило заниження податку на додану вартість; внаслідок чого суд не має можливості встановити порушення вимог податкового законодавства у цій частині.

Таким чином, сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість за даним епізодом порушення у розмірі 259 913,00 грн., у тому числі за основним платежем - 207 978,00 грн., за штрафними санкціями - 51 935,00 грн., визначена позивачу протиправно.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі від 11 липня 2014 року №95626552207 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 390 015,00 грн., у тому числі за основним платежем - 313 294,00 грн., за штрафними санкціями - 76 721,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському частково доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ "ДХЛ Інтернешнл Україна" підлягає частковому задоволенню.

Частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Матеріали справи підтверджують, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 458,81 грн., тобто 10 відсотків розміру ставки судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру та додатково 1 копійку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог з позивача належить стягнути суму судового збору, що підлягає сплаті, пропорційно до задоволеної частини вимог та з урахуванням сплаченої частини суми судового збору.

Так, суд встановив, що у процентному відношенні позивачу відмовлено у задоволенні майнових вимог у розмірі 52,85%, (830 628,00 грн. з 1 761 684,00 грн.) тобто на користь Державного бюджету України з позивача належить присудити 52,85% судового збору за подання позову майнового характеру, у задоволенні яких відмовлено, а саме: 2 574,85 грн. (4 872,00 грн.*52,85%).

З урахуванням того, що при подачі адміністративного позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 560,28 грн., на користь Державного бюджету України суд присуджує 2 014,57 грн. (2 574,85 грн. - 560,28 грн.) судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "ДХЛ Інтернешнл Україна" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 11 липня 2014 року №95726552207 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 440 613,00 грн., у тому числі за основним платежем - 363 648,00 грн., за штрафними санкціями - 76 965,00 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 11 липня 2014 року №95626552207 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 390 015,00 грн., у тому числі за основним платежем - 313 294,00 грн., за штрафними санкціями - 76 721,00 грн.

4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

5. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "ДХЛ Інтернешнл Україна" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 014,57 грн. (дві тисячі чотирнадцять гривень п'ятдесят сім копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко