Ухвала суду № 41672899, 20.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19487/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

20 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Мацедонської В.Е., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Дочірнього підприємства «Сі Ді Мастер» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2013 року у справі за позовом Дочірнього підприємства "Сі Ді Мастер" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року позивач Дочірнє підприємство «Сі Ді Мастер» звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.07.2013р. №0003012260, №0003022260.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивача в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що відповідачем в період з 17 червня по 20 червня 2013 року на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78.1, статті 79 Податкового кодексу України було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Дочірнього підприємства "Сі Ді Мастер" з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ювілайт" (код ЄДРПОУ 37700606) за вересень 2012 року, за результатами якої складено Акт від 20 червня 2013 року за № 181/2250/32590157.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, та, як наслідок, заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 71 667 грн. 54 коп. та податку на додану вартість на суму 68 254 грн. 80 коп.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2013 року № 0003012260, відповідно до якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 89 584 грн. 43 коп., з яких 71 667 грн. 54 коп. за основним платежем та 17 916 грн. 89 коп. штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2013 року № 0003022260, відповідно до якого позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 85 318 грн. 50 коп., з яких 68 254 грн.80 коп. за основним платежем та 17063 грн. 70 коп. штрафних санкцій.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Ювілайт».

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ювілайт" укладено Договір поставки №7 від 03 липня 2012 року, відповідно до якого ТОВ "Ювілайт" зобов'язувалось передати у власність Підприємства товар, а позивач мав прийняти та оплатити його.

Відповідно до пункту 2.1 Договору кількість та асортимет товару визначаються видатковими накладними.

На виконання умов вищевказаного договору ТОВ "Ювілайт" поставлено позивачу товар: короба 250*250*190, нікель в гранулах, фольга для трафаретів, лак для матриц, тканина трафаретна 165-30 Y 160 см, лак CD SK 3203-015 (20л), клей 6570 (20 кг), тканина трафаретна 180 - PW, фольга для трафаретів, що, як вказує позивач, підтверджується відповідними видатковими накладними, наданими до суду.

В підтвердження оплати за товар позивачем було надано до суду І інстанції копії банківських виписок, а також, в матеріалах справи містяться податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товару, подорожні листи, акти списання товару та інші документи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем встановлено, що відповідно до додатку № 1ДФ до декларації з податку на прибуток у підприємства відсутні трудові ресурси, матеріальні активи та обладнання, необхідне для здійснення господарської діяльності.

Окрім того основним постачальником ТОВ "Ювілайт" було фіктивне підприємство, а саме ТОВ «Бізнес-Ін-Мастер», що підтверджується наданими податковим органом документами.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Формування податкового кредиту з податку на додану вартість платником податків обумовлено здійсненням операцій з придбання товарів, робіт (послуг) і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що операції між позивачем та ТОВ «Ювілайт» не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. ТОВ «Ювілайт» перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів приходить до висновку, що документи, які містяться в матеріалах справи недостатніми доказами формування позивачем податкового кредиту та реальності здійснення господарських операцій.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість з накладенням штрафу відповідає вимогам пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно з ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача Дочірнього підприємства «Сі Ді Мастер» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 27.11.2014 року.

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді В.Е. Мацедонська

Є.О. Сорочко

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Мацедонська В.Е.

Сорочко Є.О.