Ухвала суду № 41671243, 25.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 р. Справа № 821/3382/14

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Жука С.І. судді - Потапчука В.О. судді - Семенюка Г.В.при секретаріДанюк А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Бериславської районної державної адміністрації на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Бериславської районної державної адміністрації про визнання незаконним і скасування розпоряджень та поновлення на роботі, -

встановиЛА:

ОСОБА_5 (далі - позивач) звернулась до суду із позовом до Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - відповідач, Бериславська РДА), в якому просить визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Бериславської РДА від 11.07.2014р. №126-ос "Про дисциплінарне стягнення", від 04.08.2014р. №155-ос "Про дисциплінарне стягнення", від 05.08.2014р. №156-ос "Про звільнення ОСОБА_5", а також поновити її на посаді начальника управління соціального захисту населення Бериславської РДА.

Суд першої інстанції своєю постановою від 03 вересня 2014 року адміністративний позов задовольнив в повному обсязі.

Визнав протиправними та скасував розпорядження голови Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області від 11 липня 2014р. №126-ос "Про дисциплінарне стягнення", від 04 серпня 2014р. №155-ос "Про дисциплінарне стягнення".

Визнав протиправним та скасував розпорядження голови Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області від 05 серпня 2014р. №156-ос "Про звільнення ОСОБА_5".

Поновив ОСОБА_5 на посаді начальника управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області з 05 серпня 2014 року.

Стягнув з Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2904 (дві тисячі дев'ятсот чотири) грн. 51 (п'ятдесят одну) коп.

Бериславська районна державна адміністрація не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Бериславська районна державна адміністрація посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апелянта в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 з 2010р. займала посаду начальника управління соціального захисту населення Бериславської РДА.

Розпорядженнями голови Бериславської РДА від 11.07.2014р. №126-ос та від 04.08.2014р. №155-ос "Про дисциплінарне стягнення" позивачу оголошені догани.

Розпорядженням голови Бериславської РДА від 05.08.2014р. №156-ос "Про звільнення ОСОБА_5" позивача звільнено з посади за п.3 ч.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Згідно із ст.ст. 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана і звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 року (далі - Закон № 3723-ХІІ).

Згідно із преамбулою до цього Закону, він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Основними обов'язками державних службовців, визначених Законом № 3723-ХІІ у ст.ст. 10, 11, які є спільними для всіх службовців, незалежно від посади, яку вони посідають серед інших є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну службу" посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Таким чином, конкретне коло службових повноважень (прав та обов'язків) визначається посадою державного службовця.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування розпорядження від 11.07.2014р. №126-ос про оголошення позивачу догани слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням голови Бериславської РДА від 11.07.2014р. №126-ос позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Підставою для оголошення позивачу догани та прийняття оскаржуваного розпорядження вказано доповідну записку, складену за результатами надання методично-консультативної допомоги управлінню соціального захисту населення районної державної адміністрації від 03.07.2014р. та акт від 11.07.2014р. про порушення терміну подання пояснення.

При цьому розпорядження не містить деталізованого та конкретного викладення будь-яких висновків про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, тобто у чому він безпосередньо полягав і чи взагалі був вчинений, які службові обов'язки позивачем не виконані або виконані неналежним чином, яка ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, які обставини вчиненого позивачем проступку установлені відповідачем.

Якщо брати до уваги зазначену в якості підстави для застосування дисциплінарного стягнення доповідну записку від 03.07.2014р., то у ній теж не міститься опису вчинку, який можна розцінити як дисциплінарний проступок, а також висновків про вчинення саме позивачем дисциплінарного проступку. Фактично даною запискою позивачу запропоновано вжити заходів щодо подальшого зміцнення виконавської дисципліни та недопущення можливих порушень у ході виконання контрольних документів.

Наведене, означає, що відповідач внаслідок недотримання встановленого КЗпП України та Законом України "Про державну службу" порядку притягнення особи до дисциплінарної відповідальності поверхнево вивчив питання щодо наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку та прийшов передчасного висновку про наявність підстав для застосування до неї заходу дисциплінарного стягнення.

Таким чином, судова колегія погоджується з думкою суду першої інстанції, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а тому притягнення її до дисциплінарної відповідальності є незаконним. З огляду на викладене, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування розпорядження голови Бериславської РДА від 11.07.2014р. №126-ос "Про дисциплінарне стягнення".

Щодо позовних вимог про визнання протиправним і скасування розпорядження від 04.08.2014р. №155-ос про оголошення позивачу догани, слід зазначити наступне.

Як і у попередньому розпорядженні від 11.07.2014р. №126-ос, у даному розпорядженні відсутній детальний опис вчиненого позивачем проступку, обґрунтування необхідності застосування дисциплінарного стягнення та підстав для його застосування; у ньому не вказано, які конкретно свої обов'язки позивач не виконала чи виконала неналежним чином, з посиланням на акти, якими такі обов'язки установлені позивачу; не зазначені обставини вчинення проступку та вину позивача у його вчиненні.

Підставою для оголошення позивачу догани та прийняття оскаржуваного розпорядження вказано доповідну записку першого заступника голови районної державної адміністрації.

На підставі вказаної доповідної записки можна дійти припущення, що на думку відповідача, дисциплінарний проступок ОСОБА_5 полягав у тому, що нею не розроблено і не впроваджено жодного документа районного рівня, котрий би регулював питання надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг, а розроблений проект розпорядження щодо створення районної комісії з питань надання компенсації населенню не відповідає необхідним вимогам, що свідчить про формальний підхід до покладених обов'язків, халатне ставлення не лише до роботи, але й до курсу суцільної підтримки незахищених верств населення району, яке, в свою чергу, призводить до підриву довіри до органів виконавчої влади району.

Також доповідна записка містить прохання притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення чергової догани та подальшого звільнення із урахуванням системності порушень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги" визначено механізм призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату послуг газопостачання, централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в умовах підвищення цін і тарифів на зазначені послуги, в тому числі установлено, що призначення компенсації здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад.

Додаткових вимог щодо організації діяльності управлінь праці та соціального захисту населення районних держадміністрацій або їх обов'язків чи завдань з цього приводу вказаною постановою не визначено.

При цьому ані у оскаржуваному розпорядженні, ані у доповідній записці не вказано, яку конкретно норму постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №83 не виконано позивачем, в тому числі не досліджено та не обґрунтовано, чи допустила позивач випадки безпідставного не призначення громадянам компенсації за їх зверненнями, що і було б фактичним невиконанням згаданого нормативного акту.

Вказуючи у доповідній записці, що ОСОБА_5 не розроблено і не впроваджено жодного документа районного рівня, котрий би регулював питання надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг, посадова особа відповідача в той же час вказує, що позивачу необхідно було розробити розпорядження щодо створення районної комісії з питань надання компенсації населенню і нею такий проект розроблено, але він не відповідає необхідним вимогам.

При цьому залишилось необґрунтованим питання, яким саме вимогам не відповідає розроблений позивачем проект розпорядження і якими нормативними актами передбачені такі вимоги.

З цього також вбачається, що позивачем вчинялись певні дії з питань реалізації положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №83.

Таким чином, позовні вимоги і в цій частині є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір в частині вимог про визнання протиправним і скасування розпорядження від 05.08.2014р. №156-ос про звільнення позивача та поновлення її на посаді, слід зазначити наступне.

Підстави припинення державної служби визначені ст. 30 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 161 цього Закону; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України є систематичне невиконання працівником трудових обов'язків.

Такими, що систематично порушують трудову дисципліну, визнаються працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення.

Виходячи з цього, при звільненні працівника за п.3 ст.40 КЗпП України організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання вказаних обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які і коли проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

Пунктами 22 та 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами від 1 квітня 1994 року №4, від 26 жовтня 1995 року №18, від 25 травня 1998 року №15) судам роз'яснено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнили оскаржуваним розпорядженням голови Бериславської РДА від 05.08.2014р. №156-ос за п.3 ч.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України.

За змістом п.3 ч.1 ст.40, ст.147 КЗпП України, звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, є заходом дисциплінарного стягнення і може застосовуватись виключно за вчинення дисциплінарного проступку, при цьому працівник не може бути підданий двічі стягненню за один і той самий проступок.

Жодного викладення обставин вчинення позивачем дисциплінарного проступку, як і правового обґрунтування застосування до нього дисциплінарного стягнення саме у вигляді звільнення за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України - оскаржуване розпорядження не містить.

Крім того, при розгляді даного спору встановлено незаконність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно розпоряджень від 11.07.2014р. №126-ос та від 04.08.2014р. №155-ос, які покладені в основу оскаржуваного розпорядження від 05.08.2014р. №156-ос.

За таких обставин, відсутня системність у вчиненні позивачем дисциплінарних проступків, наявність якої є обов'язковою умовою для звільнення працівника за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах висловлює і Вищий адміністративний суд України (ухвала від 07.08.2014р. у справі №К/800/59367/13), а також Верховний Суд України (ухвала від 16.06.2010р. у справі №6-29484св09).

Отже, позовні вимоги щодо визнання протиправним і скасування розпорядження голови Бериславської РДА від 05.08.2014р. №156-ос та поновлення ОСОБА_5 на роботі є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями статті 235 КЗпП України, у раз звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на посаді на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок) цей порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до ч.3 п.2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 розд. IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно довідки, наданої відповідачем, у червні 2014 року позивачу нараховано 2962,25 грн., у липні - 2985,40 грн. Тобто, за два календарних місяці, що передували звільненню, позивачем отримано 5947,65 грн.

Отже, на середньоденна заробітна плата позивача складає 138,31 грн. на день. (5947,65 грн. / 43 робочі дні).

Час вимушеного прогулу ОСОБА_5 склав з 05.08.2014р. по 03.09.2014р. - 21 робочий день, а тому стягненню підлягає заробітна плата в сумі 2904,51 грн. (21 робочий день х 138,31 грн. грн. = 2904,51 грн.).

Відповідно до ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, присудження виплат заробітної плати у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі матеріалів справи та оцінки представлених доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 до Бериславської районної державної адміністрації про визнання незаконним і скасування розпоряджень та поновлення на роботі.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Бериславської районної державної адміністрації, - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Бериславської районної державної адміністрації про визнання незаконним і скасування розпоряджень та поновлення на роботі, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючийсуддя С.І. Жук суддя В.О. Потапчук суддя Г.В. Семенюк