Ухвала суду № 41669410, 06.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ К/800/61200/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 06.11.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013

у справі № 826/8195/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Федкомінвест -

Україна"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Федкомінвест - Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001852240 від 14.02.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0001852240 від 14.02.2013.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив її в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.03.2012 по взаємовідносинах з ТОВ „Скрап-Мет" та складено акт № 269/22-40/31484491 від 30.01.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001852240 від 14.02.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2782252 грн.: основний платіж складає 2782252 грн., штрафні (фінансові) санкції 0 грн.

Перевіркою встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибутку на суму 2782252 грн., посилаючись на результатами аналізу податкової звітності, поданої ТОВ „Скрап-Мет", встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, чисельність працюючих на ТОВ „Скрап-Мет" становить 2 - особи.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України).

Пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, прийнято обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або прийнято рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Тобто, з аналізу наведених норм законодавства чинного на момент прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, слідує, що матеріали перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, а статус таких матеріалів перевірки та висновків державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність, при цьому орган державної податкової служби визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає до набрання законної сили обвинувальним вироком, прийнятим судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Судова колегія зазначає, що матеріалами справи не підтверджено обставин прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення після набрання законної сили відповідного рішення суду по кримінальній справі, в межах якої було призначено перевірку позивача в порядку кримінально-процесуального законодавства.

Враховуючи вищенаведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції помилково вдався до дослідження правомірності нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на податку на додану вартість, оскільки будь-які висновки, зроблені судом внаслідок встановлення таких обставин справи, не є належним обґрунтуванням мотивів, які мають бути покладені в основу судового рішення як про задоволення, так і про відмову в задоволенні позову у цій справі, з огляду на те, що контролюючий орган першопочатково не мав законних підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду по кримінальній справі.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум грошового зобов'язання по податку на прибуток необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару (послуг) від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані первинні бухгалтерські документи.

В свою чергу, Акт перевірки не містить посилань на порушення позивачем вимог зазначених норм.

Доводи податкового органу про те, що первинні документи оформлені належним чином, але підписані невідомою особою, колегією суддів не можуть бути прийняті, оскільки вони не підтверджуються належними доказами.

Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини).

В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Укладені між позивачем та ТОВ „Скрап-Мет" договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він як суб'єкт владних повноважень має довести правомірність свого рішення.

З огляду на викладене вище, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, не спростований доводами касаційної скарги, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що прийняте протиправно та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі № 826/8195/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2013 у справі № 826/8195/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Н.Г. Пилипчук О.І. Степашко