Ухвала суду № 41669330, 13.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.11.2014р. м. Київ К/800/34285/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С. , Пасічник С.С. ,

секретар Борілло Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України, треті особи: Національний банк України в особі управління Національного банку України в Харківській області, ПАТ «Земельний банк», про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної виконавчої служби України, треті особи: Національний банк України в особі управління Національного банку України в Харківській області, ПАТ «Земельний банк» з вимогами про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 27.11.2013р., винесену в рамках виконавчого провадження ВП 34182677.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014р., позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 27.11.2013р. ВП №34182677 про стягнення виконавчого збору.

У касаційній скарзі представник Державної виконавчої служби України з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, просить рішення судів скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.07.2012р. на адресу відповідача надійшла заява Національного банку України в особі управління Національного банку України в Харківській області про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області, згідно якого з метою задоволення вимог за кредитним договором №15 від 06.11.2008р. у розмірі 50000000,00 грн. за основним боргом, прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 3569972,01 грн. та пені у сумі 58110,73 грн., а всього - 53 628 082,85 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №15/4 від 05.01.2010р. земельну ділянку, що розташована за адресою: с. Мар'янівна, Макарівського району, Київської області, кадастровий номер 3222782600:05:020:0111, загальною площею 2,5059 га, що оцінена (на дату укладення договору іпотеки) в розмірі 5079208,71 грн. та належить на праві власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №720153 ОСОБА_2, шляхом продажу її на прилюдних торгах.

06.08.2012р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та визначено боржнику - ОСОБА_2 строк до 7 днів з моменту винесення (отримання) постанови для сплати заборгованості згідно виконавчого документа.

У зв'язку з невиконанням боржником у наданий для добровільного виконання виконавчого листа строк, 27.11.2013р. старшим державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 5 362 808,27 грн.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реалізація майна, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки здійснюється виключно державним виконавцем не інакше ніж на прилюдних торгах ініційованих державним виконавцем в межах виконавчого провадження, а не іпотекодавцем (ОСОБА_2.) самостійно, що у свою чергу виключає можливість добровільно виконати виконавчий лист у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Колегія судів погоджується із таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» в редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України № 606-XIV).

Статтею 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч.2 ст.25 Закону України № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст. 27 вказаного Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Як встановлено судами, у виконавчому листі Макарівського районного суду Київської області зазначено про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення позовних вимог Національного банку України в особі управління Національного банку України в Харківській області шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Частиною 8 ст.54 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Згідно з ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому у ст.11 вказаного Закону міститься застереження, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Аналіз наведених положень норм матеріального права дає підстави для висновку, що реалізація заставленого майна (яке, також, знаходиться в реєстрі заборон на його відчуження) може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби (ст.ст. 41,54 ЗУ «Про іпотеку»), а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у заставу, що у даному випадку виключає можливість добровільно виконати позивачем виконавчий лист у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості визначеного в оскаржуваній постанові розміру виконавчого збору.

Позивач, як поручитель, несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Проте, визначаючи розмір виконавчого збору, державний виконавець виходив із суми заборгованості саме боржника по кредитному договору (53 628 082,85 грн.), в той час як у позивача відсутні зобов'язання по погашенню всієї суми заборгованості.

Отже, державний виконавець протиправно виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 5 362 808,28 грн., розраховуючи суму виконавчого збору виходячи із суми заборгованості по кредитному договору.

Як вбачається із матеріалів справи, за невиконання ще двох виконавчих листів виданих Макарівським районним судом Київської області №1016/98/12 від 08.05.2012р., № 1016/1041/2012 від 19.07.2012р. за незадоволення вимог стягувача (за вищезазначеним кредитним договором №15 від 06.11.2008р.) у тому ж самому розмірі 53 628 082, 85 грн. шляхом звернення стягнення на інші предмети іпотеки старшим державним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі по кожному виконавчому провадженню 5 362 808,27 грн. Тобто, відповідачем фактично стягується тричі виконавчий збір від однієї і тієї ж суми боргу 53 628 082, 85 грн.

З урахуванням вищевказаних обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що старшим державним виконавцем 27.11.2013р. протиправно винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_3 в рамках виконавчого провадження ВП 34182677.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Суддя - доповідач В.М. Кочан

судді

Винокуров К.С.

Пасічник С.С.