Рішення № 41669055, 20.11.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 30/96/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2014 Справа № 908/4129/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод металічних рукавів" (69000, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 22, кв. 90),

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (69069, м.Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 3)

про стягнення 103330,39 грн.

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача - Иоффе А.А., директор, паспорт серія СА № 183463, виданий 28.05.19996 р.;

від відповідача - Романенко М.В., довіреність № 1/05-рн від 24.02.2014 р.;

До господарського суду Запорізької області звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод металічних рукавів" з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" заборгованості за договором поставки № К003904 від 12.03.2013 р. в сумі 103330,39 грн., в т.ч.: 76356,00 грн. основного боргу, 11651,93 грн. - інфляційних втрат, 13973,15 грн. - пені, 1349,31 грн. - 3 % річних за прострочення платежу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 549, 625, 712 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору. При цьому вказує, що відповідачу на виконання умов Договору поставки № К003904 від 12.03.2013 р. за накладною №РН-0000035 від 12.02.2014 р. та накладною № РН-0000036 від12.02.2014 р. було поставлено товар, зобов'язання щодо оплати якого відповідачем не виконане. За доводами позивача, станом на дату подання позовної заяви до суду за відповідачем існує заборгованість за зазначеним Договором в розмірі 76356,00 грн. Крім того, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених законом та договором санкцій.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.10.2014 р. у справі №908/4129/14 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження № 30/96/14, розгляд справи призначено на 20.11.2014 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.

За письмовим клопотанням представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив частково, проти суми основного боргу не заперечує. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач не погоджується з розрахунком пені, наданим позивачем, оскільки позивач у своїх нарахуваннях вийшов за межі подвійної облікової ставки Національного банку України, передбаченої Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Крім того, відповідач просить зменшити суму штрафних санкцій на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України до суми, що не перевищує 3000,00 грн., та розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців з пропорційним щомісячним погашенням.

В судовому засіданні 20.11.2014 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.03.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод металічних рукавів" (Постачальником, позивачем у справі) та Публічним акціонерним товариством "Запоріжтрансформатор" (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір поставки № К003904 (надалі - Договір).

За умовами п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язався передати (поставити) в обумовлені строки Покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, по видам, типам, розмірам визначаються специфікаціями, які є невід'ємною частиною діючого договору (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, поставка товару здійснюється в наступний строк: 20 календарних днів з моменту підписання сторонами специфікації до діючого Договору, якщо інше не передбачено в специфікаціях до діючого Договору.

Згідно з п. 3.2. Договору поставка товарів здійснюється на умовах СРТ - склад Покупця (м. Запоріжжя, Дніпропетровське шосе, 3) згідно Інкотермс в редакції 2000 року, якщо інше не передбачено в специфікаціях до діючого Договору.

Приймання товару по кількості та якості здійснюється на підставі транспортних та супровідних документів, наданих постачальником (п. 3.4. Договору).

Згідно із п. 6.1.1. Договору, в разі прострочення оплати товару грошового зобов'язання винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні відсотки в розмірі 3% річних від несплаченої суми.

За прострочку виконання зобов'язань по діючому договору винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі 0,1 % від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки (п. 6.3.1.1. Договору).

За визначенням п. 7.1 Договору, договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р., в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених договором до спливу строку дії гарантії.

Обставини справи свідчать, що на виконання умов Договору поставки, у відповідності до специфікації №1 від 12.03.2013 р., яка є невід'ємною частиною Договору, 12.02.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод металічних рукавів" за накладною №РН-0000036 та №РН-0000035 було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 76356,00 грн.

За доводами позивача, в порушення умов Договору поставки, відповідачем взяте на себе зобов'язання щодо своєчасного здійснення оплати не виконано, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 76356,00 грн.

Позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" заборгованості за поставлений товар по договору № К003904 від 12.03.2013 р. в сумі 103330,39 грн., в т.ч.: 76356,00 грн. основного боргу, 11651,93 грн. - інфляційних втрат, 13973,15 грн. - пені, 1349,31 грн. - 3 % річних за прострочення платежу, є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на Договорі поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання товару відповідачу, а обов'язком відповідача - прийняття товару і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з долучених до справи копій видаткових накладних №РН-0000036 та №РН-0000035 від 12.02.2014 р., позивач на виконання своїх договірних зобов'язань поставив відповідачу товар на загальну суму 76356,00 грн. Отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписом покупця на накладній.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару...У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Умови здійснення розрахунків між Сторонами, узгоджено в розділі 5 Договору.

Відповідно до п. 5.4. Договору, покупець сплачує товар в наступному порядку: 100% від вартості товару протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця, якщо інше не передбачено в специфікаціях до діючого Договору.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, в повному обсязі та в обумовлений Договором строк не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за Договором в сумі 76356,00 грн., що відповідач не заперечує.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов'язанням термін вартості отриманого товару суд вважає доведеним. Доказів погашення суми боргу за отриманий товар відповідачем суду не надано, напроти, представник відповідача у судовому засіданні підтвердив суму заборгованості у визначеній позивачем сумі.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення основного боргу за Договором підлягають задоволенню.

Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості отриманого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 11651,93 грн. - інфляційних втрат, 13973,15 грн. - пені, 1349,31 грн. - 3 % річних за прострочення платежу, що передбачено умовами договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 549-551, 611 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом п. 6.3.1.1. Договору визначено, що за прострочку виконання зобов'язань по діючому договору винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні пеню в розмірі 0,1 % від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки.

Так, частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановленої законом, може бути збільшений у договорі.

Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже, яким б способом не визначався у договорі розмір неустойки (пені), він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

Зважаючи на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою, проте, вважає необхідним розмір пені, яка підлягає стягненню, обмежити подвійною обліковою ставкою, оскільки законом встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки) і у більшому розмірі вона не може бути стягнута.

Перерахувавши суму пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд встановив, що правомірним слід визнати суму пені за період з 14.03.2014р. по 15.10.2014р. в розмірі 9298,70 грн.

Згідно із п. 6.1.1. Договору, в разі прострочення оплати товару грошового зобов'язання винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні відсотки в розмірі 3% річних від несплаченої суми.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо своєчасності розрахунків є доведеним і сторонами не заперечується, що покладає на відповідача встановлену законом та Договором відповідальність.

Перерахувавши суму 3% річних та інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», суд встановив, що позивачем правомірно заявлено суму 3% річних в розмірі 1349,3 грн. за період з 14.03.2014 р. по 15.10.2014 р., а також суму інфляційних втрат в розмірі 11651,93 грн. за період березень - вересень 2014 р., включно.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В даному випадку, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обґрунтованість та правомірність заявлених вимог про стягнення основного боргу, а також передбачених Законом санкцій.

У відзиві відповідач просить суд зменшити розмір пені до суми, яка не перевищує 3000,00 грн., та розстрочити виконання судового рішення строком на 6 місяців з пропорційним щомісячним погашенням суми, що підлягає стягненню.

Розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Запоріжтрансформатор» проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, виходячи з наступного.

Згідно із п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню з боку сторони, що порушила зобов'язання.

У відповідності зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу...

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Обґрунтовуючи свою заяву відповідач посилається на знаходження підприємства у важкому фінансовому становищі, на підтвердження чого надає документи фінансової звітності: баланс підприємства на 30.09.2014 р. та звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014 р. За доводами відповідача, розмір невиконаних фінансових зобов'язань відповідача перевищує розмір поточних активів більш ніж у вісім разів.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надання розстрочки виконання рішення можливе за наявності обставин, що ускладнюють або роблять його неможливим. Відсутність грошових коштів для сплати кредиторських зобов'язань не є достатньо обґрунтованою підставою для надання розстрочки виконання рішення.

Будь-яких доказів в обґрунтування необхідності надання розстрочки виконання рішення, ускладнення його виконання або наявності обставин, які роблять неможливим його виконання відповідачем не надано.

Нестабільний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань перед позивачем та не робить неможливим виконання рішення суду. Тому посилання заявника на важкий фінансовий стан (доказом чого відповідач надав Звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014 року), суд не може сприймати у якості достатньої підстави для розстрочки виконання судового рішення, оскільки, як зазначено вище, нестабільний фінансовий стан боржника не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язань за судовим рішенням.

В той же час, суд приймає до уваги і доводи позивача про необхідність врахування майнових інтересів обох сторін, а не лише відповідача у справі.

Також слід зазначити, що, з огляду на наявність світової фінансової кризи, всі підприємства знаходяться у рівних умовах. Відповідач, як суб'єкт господарювання, здійснює свою діяльність самостійно, ініціативно, на власний ризик, тож негативний результат його господарської діяльності сам по собі не може бути підставою для звільнення його від виконання взятих на себе зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги фінансовий стан обох сторін, строк існування заборгованості перед позивачем, суд відмовляє у задоволені клопотання відповідача про зменшенняі розміру пені та наданні розстрочки виконання судового рішення.

Відповідач не позбавлений права на звернення з заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України з наданням належних та допустимих доказів в обґрунтування.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в сумі 76356,00 грн. основного боргу, 9298,70 грн. пені, 1349,31грн. - 3 % річних, 11651,93 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог суд відмовляє через їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод металічних рукавів" (м. Запоріжжя) до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (м. Запоріжжя) задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (69069, м.Запоріжжя, вул. Дніпропетровське шосе, 3, п/р 26004301155024 відділення ПАТ "Промінвестбанк" у м. Запоріжжі, МФО 313355, код ЄДРПОУ 00213428, ІПН 002134208240) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький завод металічних рукавів" (69000, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 22, кв. 90, п/р 26002003669980 в філії АТ "Банк "Фінанси та кредит" м. Запоріжжя, МФО 313731, код ЄДРПОУ 32400171, ІПН 324001708290) 76356 (сімдесят шість тисяч триста п'ятдесят шість) грн. 00 коп. основного боргу, 9298 (дев'ять тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 70 коп. пені, 1349 (одна тисяча триста сорок дев'ять) грн. 31 коп. - 3 % річних, 11651 (одинадцять тисяч шістсот п'ятдесят одна) грн. 93 коп. - інфляційних втрат та 1973 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят три) грн. 12 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 25.11.2014 р.