Рішення № 41663090, 04.11.2014, Франківський районний суд м. Львова

1326/3468/2012

2/465/981/14

РІШЕННЯ

Іменем України

04.11.2014 року м. Львів

Франківський районний суд міста Львова у складі

головуючого судді- Мартинишин М.О.

при секретарі- Кметь Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЛКП "Сонячне",

з участю третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради

про скасування рішення Львівської міської ради, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЛКП "Сонячне", з участю третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якому після подання заяви про уточнення позовних вимог, просив суд скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.01.2012 року №23.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.08.2008 року він отримав ордер на квартири АДРЕСА_1. Дана квартира складається з однієї житлової кімнати площею 17,8 кв.м., а також спільна кухня та комунальними вигоди, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.08.2011 року, в якій він проживає разом із дружиною та двома неповнолітніми дітьми. В березні 2012 року він дізнався, що дві душові кімнати та кімната для сушіння одягу, якими спільно користувались, привласнено сусідами без його відома та згоди. 26.03.2012 року на його звернення ЛКП «Сонячне» надіслало відповідь, що згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.01.2012 року гр.. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 дозволено здійснити реконструкцію квартир АДРЕСА_2 з їх розширенням за рахунок нежитлових приміщень та те, що всі документи вони передали для розгляду в суді в квітні місяці 2007 року, але про жодне засідання його належним чином не було повідомлено, що ставить під сумнів законність рішення виконавчого комітету Львівської міської ради. А тому для захисту свого права та інтересу змушений звернутись до суду. Просить позов задоволити.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, дали пояснення аналогічні викладеним у уточненій позовній заяві. Просять позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, заперечували проти його задоволення, посилаючись докази які містяться в матеріалах справи та те, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №23 від 23.01.2012 року «Про затвердження наказу директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.09.2012 року, було затверджено тільки наказ директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.09.2011 №493 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення перепланування та переобладнання квартир АДРЕСА_2 з їх розширенням за рахунок нежитлових приміщень», який невизнаний судом незаконним та не скасований. Просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб звернення до суду не відповідає законодавству та за недоведеністю.

Третя особа ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив та пояснив, що позовні вимоги позивача є необґрунтовані, оскільки вказаним рішенням право власності позивача не порушено, та таке не перешкоджає йому користуватись приміщеннями загального користування. Нежитлові приміщення позивачу ніколи не належали. Дане рішення відповідає вимогам закону і не потребує його згоди для прийняття вказаного рішення. Просить у позові відмовити.

Представники відповідачів Франківської районної адміністрації Львівської міської ради та ЛКП "Сонячне", третя особа ОСОБА_4 та представник третьої особи органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради у судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомленні про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у їх відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача Виконавчого комітету Львівської міської ради та третьої особи ОСОБА_5, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За вимогами ст. ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що на території Франківського району м.Львова знаходиться житловий будинок АДРЕСА_1 у м.Львові та знаходиться у комунальній власності Територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради. Таким чином, у житловому будинку АДРЕСА_1 у м.Львові, розташовані в ньому нежитлові приміщення є об'єктами права комунальної власності територіальної громади міста Львова.

Згідно із ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, серед яких і управління об'єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно д ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на житловий фонд, нежитлові приміщення, інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Однією з підстав набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою (п.2 ст.60 Закону).

Відповідно до п.5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Ці правомочності відносяться до виняткової компетенції органів місцевого самоврядування.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №23 від 23.01.2012 року «Про затвердження наказу директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.09.2012 року, було затверджено наказ директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.09.2011 №493 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення перепланування та переобладнання квартир АДРЕСА_2 з їх розширенням за рахунок нежитлових приміщень», дозволено громадянам здійснити реконструкцію квартир ї їх розширенням за рахунок нежитлових приміщень та ін..

Відповідно до ч.1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Нормою ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За змістом пункту 2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення (кладочки,сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

За приписами ч.2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно офіціального тлумачення, що дане в Рішенні конституційного суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_8 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Так, багатоквартирні житлові будинки мають житлові приміщення, приміщення загального користування (допоміжні) та нежилі приміщення. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир ставали одночасно і співвласниками допоміжних приміщень будинку (п.2 ст. 10 Закону). Нежилі приміщення житлового фонду при приватизації об'єктом приватизації не були, оскільки підлягали передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (п.9 ст.8 Закону).

З огляду на вищезазначені факти та норми права, суд вважає що спірні нежитлове приміщення, розташовані в будинку, не є ні приміщенням загального користування. Тому право спільної сумісної власності у сенсі ч.2 ст.382 ЦК України та п.2 ст.10 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» на ці приміщення не виникли у позивача.

Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року у справі № 1-2/2004, на яке послався позивач, тлумачить право власників квартир багатоповерхового будинку на допоміжні приміщення, а не на нежилі. Допоміжні приміщення, поняття яких визначено в Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Нежилі приміщення в багатоквартирному житловому будинку таку функцію не виконують. Нежилі приміщення є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Крім того, слід зазначити, що знаходження певних приміщень в підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень, які підлягають приватизації разом з приватизацією квартир.

Враховуючи наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №23 від 23.01.2012 року «Про затвердження наказу директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.09.2012 року прийнято у відповідності з нормами діючого законодавства, у межах компетенції, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи та те, що наказ директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.09.2011 №493 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення перепланування та переобладнання квартир АДРЕСА_2 з їх розширенням за рахунок нежитлових приміщень», які є підставою для прийняття рішення виконкому Львівської міської ради від 23.01.2012 року, не визнані незаконними та не скасовані.

Крім цього позивач у поданому позові стверджують, що підставою для звернення до суду з відповідним позовом є порушення його майнових прав, оскільки останній вважає себе співвласниками майна в його розумінні, що було надано третім особа ОСОБА_4, ОСОБА_5. Однак всупереч положенням ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України позивач та його представник не надали суду доказів, які вказують про те, що дане майно йому належить на праві спільної сумісної власності, жодним чином не обґрунтували свого висновку, а матеріали справи не містять доказів, що це майно належить до його власності.

Згідно із ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №23 від 23.01.2012 року «Про затвердження наказу директора департаменту житлового господарства та інфраструктури від 16.09.2012 року в повному обсязі, оскільки не було доведено обставин, які б свідчили про порушення відповідачами й охоронюваних прав та інтересів позивача та у зв'язку із ненаданням позивачем та представником належних доказів на підтвердження свої вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 31, 57, 60, 88, 169, 209, 214-215, 218 ЦПК України, -

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЛКП "Сонячне", з участю третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування рішення Львівської міської ради - відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Мартинишин М.О.