Ухвала суду № 41651698, 28.11.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/3014/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С.С. Провадження № 22-ц/773/1685/14 Категорія: 44 Доповідач: Стрільчука В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Карпук А.К., Здрилюк О.І.,

при секретарі - Шугаловій О.М.

з участю представника позивача Батоговської Т.П., представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом квартирно-експлуатаційного відділу (далі - КЕВ) міста Володимир-Волинського до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з гуртожитку за апеляційною скаргою позивача КЕВ міста Володимир-Волинського на рішення Луцького міськрайонного суду від 03 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2014 року КЕВ м. Володимир-Волинського звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у 2000 році відповідачу ОСОБА_3, який проходив військову службу у військовій частині А3186, було видано ордер на житлове приміщення АДРЕСА_1 в м. Луцьку площею 26,8 кв. м. на сім'ю з чотирьох осіб, до якої входили він, а також ОСОБА_5 - дружина, ОСОБА_6 - дочка, ОСОБА_7 - син.

Вказаний гуртожиток перебуває у власності Міністерства оборони України та знаходиться на балансі КЕВ м. Володимир-Волинського.

22 червня 2006 року ОСОБА_3 отримав ордер № 471 на квартиру АДРЕСА_2 на склад сім'ї з трьох осіб - він, дружина та син. Дочка дружини ОСОБА_4 відмовилася від отримання житла разом з вітчимом і була знята з квартирного обліку на підставі протоколу засідання житлової комісії Волинського ОВК № 27 від 29 грудня 2005 року та залишилася проживати у кімнату гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Луцьку.

Відповідно до чинного законодавства вона зобов'язана звільнити займане нею житло.

Враховуючи викладене, просив виселити ОСОБА_4 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 в м. Луцьку без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 жовтня 2014 року в позові відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі позивач КЕВ м. Володимир-Волинського просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

На підставі наявних у справі доказів судом встановлено, що у 2000 році ОСОБА_3, який проходив військову службу у військовій частині А3186, отримав житлове приміщення АДРЕСА_1 в м. Луцьку на склад сім'ї з чотирьох чоловік (а. с. 6). Відповідач ОСОБА_4 була вселена у вказане житлове приміщення і зареєстровану у ньому як член сім'ї військовослужбовця (дочка його дружини), що підтверджується довідкою командира військової частини А3186 від 22 червня 2006 року № 109 (а. с. 47).

У червні 2006 року ОСОБА_3 була надана квартира АДРЕСА_2 в м. Луцьку на склад сім'ї з трьох осіб: він, дружина та син (а. с. 41-42).

З витягу з протоколу № 27 засідання житлової комісії Волинського обласного військового комісаріату від 29 грудня 2005 року вбачається, що відповідач ОСОБА_4 (член сім'ї ОСОБА_3) подала заяву про небажання отримувати житло разом з ОСОБА_3 Ця заява була задоволена і вона не була включена в ордер на отримання житла по АДРЕСА_2 в м. Луцьку (а. с. 5). Житлова площа в гуртожитку по АДРЕСА_1 залишена за ОСОБА_4, що підтверджується повідомленням командира військової частини А3186 від 21 серпня 2007 року № 169 (а. с. 48).

Згідно з паспортом ОСОБА_4 вона зареєстрована у вказаному приміщенні з 20 травня 2003 року (а. с. 45-46).

Таким чином, відповідач ОСОБА_4 набула права користування спірним житловим приміщенням у гуртожитку як член сім'ї військовослужбовця, якому це приміщення було надане у встановленому законом порядку.

Довідкою начальника КЕВ міста Володимир-Волинського від 19 лютого 2014 року № 318 стверджується, що згідно з інвентаризаційними відомостями казармено-житлового фонду гуртожиток по АДРЕСА_1 в місті Луцьку перебуває у державній власності Міністерства оборони України та знаходиться на балансі КЕВ міста Володимир-Волинського (а. с. 10).

Як на правову підставу своїх вимог про виселення ОСОБА_4 з гуртожитку КЕВ міста Володимир-Волинського послався на п. 5.8 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (далі - Інструкція), відповідно до якого військовослужбовець або особа, звільнені з військової служби, та члени їх сімей зобов'язані у двотижневий строк звільнити займане ними жиле приміщення в гуртожитку в разі надання службового жилого приміщення, отримання жилого приміщення для постійного проживання, придбання в межах гарнізону жилого приміщення для постійного проживання або вибуття для виконання службових обов'язків за кордон разом із членами сім'ї.

За змістом цієї правової норми обов'язок члена сім'ї військовослужбовця звільнити займане ним приміщення в гуртожитку виникає лише у випадку надання йому (разом з військовослужбовцем або окремо від нього) іншого жилого приміщення. Однак, як встановлено судом і зазначено вище, ОСОБА_4 інше жиле приміщення не надавалося, а при наданні житла військовослужбовцю ОСОБА_3 вона була виключена зі складу його сім'ї рішенням житлової комісії (а. с. 5).

Крім того, відповідно до п. 5.12 Інструкції не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення особи, зазначені у статті 125 Житлового кодексу Української РСР.

Згідно із вказаною статтею, а також ч. 3 ст. 132 цього Кодексу не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 проживає в спірному житловому приміщенні гуртожитку разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про його народження (а. с. 44), а її шлюб з батьком дитини ОСОБА_10 розірвано 12 листопада 2010 року (а. с. 43). Отже вона є одинокою матір'ю.

Тому відсутні встановлені законом підстави для виселення відповідача з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція), Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації.

За ч. 1 ст. З Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону дитинства" охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно зі ст. ст. 8, 18 цього Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Посилання апелянта на те, що в гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Луцьку проживають відповідачі, які не мають відношення до Міністерства оборони України (не є військовослужбовцями або працівниками Збройних сил України), а відповідно не мають право на проживання у спірному приміщенні, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач ОСОБА_4 набула право користування цим приміщенням як член сім'ї військовослужбовця та проживає у ньому з малолітнім сином і не підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Однак наведене не перешкоджає КЕВ м. Володимир-Волинського пред'явити до відповідача вимоги про її виселення з гуртожитку з наданням іншого жилого приміщення в порядку, встановленому законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, постановленого з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинського відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 03 жовтня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: