Постанова № 41650636, 01.12.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 910/16850/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Коршун Н.М.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Чекалов А.В. (довіреність б/н від 10.07.2014 р.)

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 р.

у справі №910/16850/14 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське»

до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3

про відшкодування матеріальної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Іллічівське» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 15171,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2014 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.10.2014 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15171,50 грн. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування) та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а рішення залишити без змін.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 17.11.2014 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував позивачу матеріальну шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.

28.10.2013 р. о 12 год. 20 хв. у м. Києві по вул. Червоноармійській сталася ДТП, а саме відбулося зіткнення автомобіля «Мітсубіші», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3, із автомобілем «Порше», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4

Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Мітсубіші», не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Порше», у результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Даними діями водій ОСОБА_3 порушив пункт 13.1 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 06.11.2013 р. по справі № 761/28385/13-п ОСОБА_3 визнано винним у вчинені правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Порше», який належить ОСОБА_5

Дані обставини підтверджуються первинною довідкою ДАІ, довідкою ВДАІ ГУ МВС України в м. Києві № 9292083 про ДТП та постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.11.2013 (справа № 761/28385/13-п), копії яких містяться у матеріалах справи.

Пошкоджений автомобіль був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № ЦО-05-012226 від 17.10.2013 р., укладеного між СК "Іллічівське" та ОСОБА_6 (далі - договір добровільного страхування). Вигодонабувачем за вказаним договором добровільного страхування є ОСОБА_5

З метою визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Порше» у результаті його пошкодження при ДТП, на замовлення СТ «Іллічівське» суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Сальватор» 06.11.2013 р. було складено Звіт № 823 про визначення вартості матеріального збитку, з якого вбачається, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників (Сврз) вказаного автомобіля складає 18174,65 грн. При цьому, коефіцієнт фізичного зносу відсутній.

Водночас, за ремонт пошкодженого автомобіля «Порше» ремонтним СТО - ФОП ОСОБА_7 04.11.2013 р. було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000003 на загальну суму 17971,50 грн. (без ПДВ).

На підставі вищевказаного, за умовами договору добровільного страхування, враховуючи рахунок-фактуру № СФ-0000003 (17971,50 грн.) та Звіт № 823, позивачем було складено страховий акт № ЦО-41147-ЦО-05-0000012226-02 від 02.12.2013 р., відповідно до якого вирішено виплатити суму страхового відшкодування у розмірі 16171,50 грн. шляхом проведення взаємозаліку згідно п. 20.4.1 договору добровільного страхування, оскільки у страхувальника за цим договором була наявна заборгованість із сплати страхової премії.

Факт проведення даного зарахування підтверджується Карткою рахунку 68531 за 03.12.2013 р., копія якого долучена до матеріалів справи.

Таким чином, вищезазначене зарахування відбулося відповідно до п. 20.4.1 договору добровільного страхування, оскільки згода на такий порядок відшкодування випливає з факту підписання самого договору добровільного страхування.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ч. 1 статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотньої вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті має регресний характер.

Частинами 1, 16 ст. 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування», страховик має право вимоги в межах його фактичних затрат.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною 1 ст. 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відтак, СТ «Іллічівське», здійснивши виплату страхового відшкодування, набуло права потерпілої особи в межах суми 16171,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, шкоду було заподіяно ОСОБА_3 внаслідок експлуатації автомобіля «Мітсубіші».

На час скоєння вищевказаної ДТП (28.10.2013 р.) цивільно-правова відповідальність будь-яких осіб, які експлуатують автомобіль «Мітсубіші» на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) № АС/5228078 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50000 грн., франшиза - 1000 грн.

Доказів того, що ОСОБА_3 перебував у автомобілі «Мітсубіші» на момент скоєння спірної ДТП не на законних підставах матеріали справи не містять. Зворотного відповідачем не доведено.

Отже, відповідач є особою на яку полісом № АС/5228078 покладено обов'язок з відшкодування шкоди завданої під час експлуатації автомобіля «Мітсубіші» на час спірної ДТП.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Водночас, Законом України «Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язкового проведення професійної оцінки шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, суб'єктами оціночної діяльності, та необхідність відшкодування шкоди не ставиться у залежність від проведення такої оцінки. Звіт (висновок) про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, у якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яку необхідно витратити на відновлення транспортного засобу.

При дослідженні наданих позивачем доказів на підтвердження вартості витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом автомобіля «Порше» з урахуванням зносу, апеляційним господарським судом було враховано, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України та ч. 17 ст. 9 Закону України «Про страхування», страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. А згідно ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У Звіті № 823 коефіцієнт фізичного зносу відсутній.

Відповідно до п. 7.38 Методики, значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля «Порше» (копія якого міститься у матеріалах справи) вбачається, що рік випуску автомобіля - 2008, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував семи років. Таким чином підстав для вирахування зносу в даному випадку не має.

У п. 7.39 вищезазначеної Методики наведені винятки стосовно використання зазначених у п. 7.38 Методики вимог.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що існують обставини, зазначені у пункті 7.39 Методики, які дають підстави для визначення іншого розміру коефіцієнта фізичного зносу.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (стаття 9 Закону України «Про страхування»).

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АС/5228078 та положення ст.ст. 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 9, 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 993, 1192 ЦК України, відповідач повинен відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50000,00 грн.), виходячи із розміру вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу (17971,50 грн., без ПДВ), і в межах суми, що перейшла до позивача у порядку регресу (16171,50 грн.), та за мінусом встановленої франшизи, тобто у сумі 15171,50 грн. (16171,50 грн. - 1000 грн. франшизи).

Щодо заперечень відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Виплата позивачем суми страхового відшкодування на користь потерпілої особи (шляхом зарахування) відбувалась на підставі рахунку-фактури ремонтного СТО № СФ-0000003 від 04.11.2013 у якому вартість відновлювального ремонту зазначалась без ПДВ. Франшиза зазначена у полісі АС/5228078 позивачем була врахована при визначенні суми позовних вимог.

У статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Тобто зазначена норма статті передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 07.11.2011 р. у справі № 3-118гс11 та від 12.03.2012 р. у справі № 3-12гс12, а тому в силу положень статті 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.

Отже, стаття 38 вищевказаного Закону не звільняє відповідача від виплати страхового відшкодування на користь позивача, а навпаки вказує на те, що після здійснення такої виплати у відповідача з'явиться право на регресний позов до свого страхувальника за полісом № АС/5228078, тобто до ОСОБА_3

Апеляційним господарським судом враховано, що позивач з метою отримання коштів в порядку регресу в травні 2014 року звернувся до відповідача із заявою (вих. №7420/444-Іл від 06.05.2014 р.) про виплату страхового відшкодування за полісом № АС/5228078. Дана заява із доданими до неї документами, які необхідні для виплати страхового відшкодування в порядку регресу, була отримана відповідачем 07.05.2014 р., про що свідчить вх. штемпель відповідача за № 6449 на зазначеній заяві.

Проте, відповідач після отримання вищезазначеної заяви та всіх необхідних документів суми страхового відшкодування позивачу у встановлений законом строк не виплатив.

За таких обставин, колегія суддів погоджуєтьсяз з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 15171,50 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права слід вважати такими, що не заслуговують на увагу. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 р. у справі №910/16850/14 залишити без змін.

Справу №910/16850/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Н.М. Коршун