Постанова № 41641131, 21.11.2014, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/14329/14-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2014 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді Кучиної Н.Г, при секретарі Цимбалюк А.І.,з участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Липка Д.В., розглянувши у вiдкpитому судовому засiданнi в мiстi Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувшись до суду з адміністративним позовом, просить суд скасувати рішення ухвалені відносно неї, відповідно до протоколу № 1232.2 від 15 серпня 2014 року засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних з встановленням статусу згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради. Крім того, просить суд зобов'язати відповідача встановити належність її до осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; визнати дійсним посвідчення «Члена сім'ї загиблого» серії НОМЕР_1 від 21.02.2006 року видане на її ім'я управлінням праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому; відновити з 01.09.2014 року їй надання пільг, передбачених статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Посилається на те, що її чоловік ОСОБА_4, за життя мав статус інваліда війни так, як був військовослужбовцем безпосередньо зайнятим на роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та отримав І групу інвалідності, пов'язану з виконанням обов'язку військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Представник позивача, адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити. Зазначив, що до інвалідів війни належать військовослужбовці, які стали інвалідами внаслідок захворювання одержаного під час з виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Представник відповідача, позов не визнав, подав до суду письмові заперечення в яких вказує, що позивач не надала будь-яких доказів на підтвердження належності ОСОБА_4 до учасників бойових дій чи інвалідів війни, а тому чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на позивача не поширюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають до задоволення повністю, виходячи з наступного.

З огляду на оскаржене рішення відповідача, воно мотивоване не підтвердженням належності померлого, ОСОБА_4, смерть якого пов'язана з виконанням обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, до осіб, зазначених в статтях 6, 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Судом встановлено, що рішенням комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 16.02.2006 року № 341, позивач отримала право на відповідні пільги встановлені даним Законом, якими користувалась до винесення, оскарженого нею, рішення відповідача.

Відповідно до наданих позивачем документів, ОСОБА_4 з 03.11.1988 року і до 21.04.1989 року був безпосередньо зайнятим на роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС під час перебування на військових зборах та в подальшому отримав І групу інвалідності, а його смерть пов'язана з виконанням обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від 23.09.1997 року. Зазначені обставини не заперечуються відповідачем, сумніви з цього приводу у суду відсутні, а відповідно і в силу ч. 3 ст. 72 КАС України додатковому доказуванню не підлягають.

Статтею 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать також інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України № 20-РП/04 від 1 грудня 2004 року ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_4 був ветераном війни в розумінні ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" так, як за життя став інвалідом внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) абопомерли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Отже, зі змісту вищезазначеної норми слідує, що чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

Як вже було встановлено судом, чоловік позивача помер внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, а тому позивач є членом сім'ї військовослужбовця, у розумінні пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і на неї поширюється чинність цього Закону.

За викладених обставин, оскаржене позивачем рішення відповідача не ґрунтується на законі, порушує її право на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Згідно п. п. 14, 16 ч. 1 Європейської соціальної хартії в редакції від 03.05.1996 року, ратифікованої Закону України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» № 137-V 14.09.2006 року кожна людина має право користуватися послугами соціальних служб, сім'я як головний осередок суспільства має право на належний соціальний, правовий та економічний захист для забезпечення її всебічного розвитку.

Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради зобов'язано керуватися у своїй діяльності лише виключно діючим законодавством України в межах своїх повноважень.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до Розділу 11 Конституції України право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наданих відповідачем письмових заперечень, суд вважає, що відповідачем не надано жодних доказів стосовно правомірності прийнятого ним рішення.

Таким чином, порушене право ОСОБА_3 підлягає захисту шляхом задоволення поданого нею позову повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11,17,18,71,160,161, 162, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р I Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання нечинним рішенння та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Скасувати рішення ухвалені відповідно до протоколу № 1232.2 від 15 серпня 2014 року засідання комісії для розгляду питань, пов'язаних з встановленням статусу згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, щодо ОСОБА_3.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради: встановити належність ОСОБА_3 до осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; визнати дійсним посвідчення «Члена сім»ї загиблого» ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 21.02.2006 року видане Управлінням праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому; відновити з 01.09.2014 року ОСОБА_3 надання пільг, передбачених статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Н.Г.Кучина