Рішення № 41634032, 25.11.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/244/14-ц 25.11.2014 25.11.2014 25.11.2014

Провадження №22-ц/784/3019/14 Суддя по 1 інстанції - Бобровський І.М.

Категорія 48 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

25 листопада 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

за участю представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_2

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 жовтня 2014 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

встановила:

6 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Позивачка вказувала, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 15 липня 2005 року, який розірвано рішенням суду 30 вересня 2013 року. До реєстрації шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_5, який після розірвання шлюбу проживає з нею.

Обґрунтовуючи позов позивачка зазначала, що в період шлюбу вони придбали рухоме та нерухоме майно, яке зареєстроване за відповідачем, а саме:

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року;

- автомобіль Мерседес Бенц Віто -108Д, державний номер НОМЕР_1, вартістю 56 000 грн., свідоцтво про реєстрацію видано 26 грудня 2012 року;

- автомобіль ДЕО Нубіра, державний номер НОМЕР_3, вартістю 44 000 грн., свідоцтво про реєстрацію видано 29 вересня 2009 року.

Посилаючись на вимоги ст. ст.70-71 СК України, а також на те, що вказане майно є спільним сумісним майном подружжя, позивачка просила визнати за нею право власності на це майно в рівних частках з відповідачем. В порядку розподілу рухомого майна виділити їй у власність автомобіль ДЕО Нубіра, а відповідачу залишити автомобіль Мерседес Бенц, стягнувши з нього на її користь 11 000 грн. компенсації як різницю рівності часток у їх вартості.

Уточнюючи та доповнюючи позовні вимоги, позивачка посилалась на те, що відповідач після звернення її до суду, без її згоди, продав автомобіль ДЕО Нубіра та привласнив кошти, тому з урахуванням саме цієї обставини, в порядку розподілу того ж обсягу майна, просила передати їй у власність інший автомобіль - Мерседес Бенц, без визначення грошової компенсації на користь відповідача. Крім того, визнати за нею та відповідачем право власності на ? частку квартири за кожним, виділивши їй у користування житлову кімнату, площею 18 кв.м з балконом, залишити у спільному користуванні місця загального користування. Стягнути з відповідача 1 200 грн. збитків, які вона понесла в зв'язку зі зверненням до суду, а також судовий збір.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що автомобілі продані в період шлюбу на підставі доручень, проте доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

Крім того, ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати спірну квартиру його особистим майном, посилаючись на те, що вона придбана за кошти від продажу належної йому та матері однокімнатної квартири, а також на кошти, які надала його мати, перебуваючи на заробітках в Італії. Просив також поділити грошові кошти, які перебувають на рахунках позивачки у ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за позивачкою право власності на ? частку спірної квартири, а за відповідачем на ? частки квартири. Визнано за сторонами право власності за кожним на ? частку автомобіля Мерседес Бенц.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог позивачки про виділ ? частки спірної квартири в натурі. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про поділ грошових коштів. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 1 056,75 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі представник позивачки, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду просила його скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити її позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічного позову відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення районного суду, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст. ст. 60, 70 СК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один із них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 липня 2005 року по 11 жовтня 2013 року (дата набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили). До реєстрації шлюбу у них народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу залишився проживати з позивачкою.

Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, сторони купили рухоме та нерухоме майно, зареєструвавши його за відповідачем, а саме:

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 29 грудня 2005 року;

- автомобіль Мерседес Бенц Віто -108Д, державний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію видано 26 грудня 2012 року;

- автомобіль ДЕО Нубіра, державний номер НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію видано 29 вересня 2009 року.

Вказане майно позивачка просила поділити, виходячи із рівності часток подружжя.

6 лютого 2014 року позивачка звернулася до суду з позовом, а 4 лютого 2014 року відповідач ОСОБА_4, без її згоди, продав автомобіль ДЕО Нубіра, державний номер НОМЕР_3 за 38 530 грн., уклавши особисто договір купівлі-продажу з ОСОБА_8, за якою в цей же день транспортний засіб був перереєстрований (а.с. 144, 149-151).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що позивачка відмовилася від розподілу вказаного транспортного засобу. Тоді як, уточнюючи позовні вимоги, вона зазначала, що всупереч її волі відповідач розпорядився цим автомобілем після звернення її до суду, а тому взамін проданого відповідачем транспортного засобу просила передати у її власність інший автомобіль. Саме у такий спосіб, на її думку, підлягали розподілу обидва транспортні засоби. На зазначене не звернув уваги суд першої інстанції та безпідставно виключив зазначене майно з обсягу майна, яке підлягало розподілу.

Як роз'яснено у п. 30 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» (далі - Пленум), рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

З урахуванням викладеного, позивачка має право на ? частку вартості проданого автомобіля, який є спільним сумісним майном подружжя, та яким відповідач розпорядився на свій розсуд у власних інтересах.

Із матеріалів справи також вбачається, що до реєстрації шлюбу з позивачкою, у власності відповідача та його матері ОСОБА_9 була однокімнатна квартира АДРЕСА_2, де сторони спочатку й проживали.

Відповідач, діючи від свого імені та за дорученням від матері, продав вказану квартиру ОСОБА_10 за 65 470 грн., уклавши 30 січня 2006 року нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу (а.с. 64).

Натомість 29 грудня 2005 року на ім'я відповідача була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу ОСОБА_11 (а.с. 10).

Як зазначено у п. 3 договору купівлі-продажу, квартира продана ОСОБА_4 за 70 700 грн., яку покупець зобов'язується сплатити в строк до 1 березня 2006 року.

Згідно нотаріально посвідченої заяви продавців цієї квартири ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_12, виданої ними 1 лютого 2006 року, вони отримали гроші в сумі 70 700 грн. за продану квартиру АДРЕСА_1 і не мають матеріальних претензій до покупця (а.с. 63).

На такі ж обставини вказували і допитані в якості свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_10

Отже, зазначене свідчить про те, що договір купівлі-продажу спірної квартири вчинено з відстроченням платежу, що давало суду законні підстави вважати, що кошти, передані продавцю за квартиру, у тому числі і від продажу належної відповідачу та його матері квартири.

Із пояснень позивачки в судовому засіданні 2 жовтня 2014 року вбачається, що вона дійсно визнавала той факт, що половину грошей від продажу однокімнатної квартири в сумі приблизно 30 000 грн. витрачено на придбання двокімнатної квартири. Зазначене підтверджується журналом судового засідання та технічним записом (а.с. 109).

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що спірна квартира хоча і є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, однак частка позивачки у праві власності на квартиру становить 1/4.

Доводи апеляційної скарги цього висновку суду не спростовують.

Посилання представника позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно не врахував вимоги ч. 3 ст. 70 СК України та не збільшив її частку в майні, є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Позивачка хоча й посилалась у позові на положення ч. 3 ст. 70 СК України, але жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження таких вимог не надавала.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 10, частин 1,4 ст. 60 ЦПК, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної містять посилання й на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини спору та не застосував вимоги ст. 74 СК України щодо права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'ю, але не перебувають шлюбі, а тому не врахував тієї обставини, що сторони до реєстрації шлюбу сумісно проживали однією сім'ю з часу народження у них дитини, тобто з березня 2002 року.

Однак такі доводи є безпідставними, оскільки зазначені обставини не були предметом позовних вимог ОСОБА_2 Тоді як, відповідно до принципу диспозитивності, передбаченого ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду першої інстанції.

В зв'язку з викладеним, рішення суду першої інстанції слід змінити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України в частині розподілу спільного сумісного майна подружжя.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 3 жовтня 2014 року змінити, додатково включити до розподілу спільного сумісного майна, грошові кошти в сумі 38 530 грн., отримані ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу автомобіля ДЕО Нубіра, державний номер НОМЕР_2 від 4 лютого 2014 року, та стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1/2 частку цих коштів в сумі 19 265 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 121,80 грн. судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: