Постанова № 41633398, 27.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2014 р. Справа№ 910/20546/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Тимофеєва Ю.В. - представник за дов. б/н від 21.07.2014;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014

у справі № 910/20546/13 (головуючий суддя Стасюк С.В., судді - Босий В.П., Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєанза"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

про стягнення страхового відшкодування 38488,17 грн.,

У судовому засіданні 27.11.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алєанза" (далі - ТОВ "Алєанза", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - ПрАТ "СК "Українська страхова група", відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 38488,17 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 29.08.2014). Крім того, 07.10.2014 позивач заявив клопотання про покладення витрат на оплату адвокатських послуг в розмірі 6000,00 грн. на відповідача.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем неправомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування, враховуючи настання страхового випадку, передбаченого договором, укладеним між сторонами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 38372,71 грн., заборгованості, 3 000,00 грн., витрат на правову допомогу, 1 715,34 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не встановив, що виникнення страхового випадку не відбулося, а відтак відповідач не повинен здійснювати страхову виплату. Крім того, безпідставно не взяв в якості належного доказу висновок експертного дослідження від 10.10.2013, яким була встановлена невідповідність показань водія транспортного засобу дійсним обставинам, при яких було пошкоджено автомобіль. Порушення норм процесуального права, на думку апелянта, полягає в тому, що суд безпідставно не викликав у судове засідання спеціаліста, якій проводив дослідження від 10.10.2013, а також неправомірно поклав на відповідача витрати позивача на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.11.2014.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляціну скаргу, в якому сторона заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні 27.11.2014 заперечував проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На огляд суду надав оригінали документів, пов'язаних з предметом спору.

Представник відповідача у судове засідання 27.11.2014 не з'явився. Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло електронне повідомлення (телеграма) про неможливість забезпечити явку представника та відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представників в іншому судовому засіданні. Жодних доказів в обґрунтування зазначених доводів відповідачем надано не було.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 встановлено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Представник позивача наполягав на розгляді апеляційної скарги по суті, та зазначив, що відповідач недобросовісно користується своїми процесуальними правами фактично для того, щоб не платити кошти, які знецінюються. Також пояснив, що такими діями сторона може збільшити розмір витрат по сплаті послуг на адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. До того ж, відзначив, що суд першої інстанції більше року тому (25.10.2013) порушив провадження у даній справі.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, а також заперечення позивача проти відкладення розгляду апеляційної скарги, зважаючи на тривалий (загальний) строк вирішення даного спору, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який завчасно (10.11.2014 згідно поштового повідомлення № 0411611362730), належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, при цьому мав можливість безперешкодно направити необмежену кількість повноважних представників у судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16.11.2012 року між ПрАТ "СК "Українська страхова група" (страховик) та ТОВ "Алєанза" (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2801-12-00544 (далі - договір), яким було застраховано автомобіль марки "Kia Cerato" д/н АА 0878КХ.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно зі ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями статті 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Положеннями статті 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Страховим випадком, у відповідності до частини 2 статті 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Так, довідкою ВДАІ ОМУ ВПС та відомостями № 9262181 з журналу обліку ДТП (а/с 30-31) підтверджується, що 08.09.2013 року на бульв. Лідеровський, 1 в. м. Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої був пошкоджений автомобіль марки "Kia Cerato" д/н АА 0878КХ.

Матеріалами справи також підтверджується та сторонами не заперечується, що 09.09.2013 року позивач звернувся до відповідача з заявою про настання страхового випадку.

В свою чергу, на адресу позивача від відповідача надійшов лист відповідача від 18.09.2013 року № 03/5497, яким з посиланням на пункт 9.3. договору повідомлено про проведення відповідачем страхового розслідування з метою об'єктивного встановлення всіх обставин настання страхового випадку, перевірки інформації та документів, наданих страховиком.

Так, 17.10.2013 року позивачем отримано лист від відповідача № 03/5917 від 14.10.2013 року, яким відмовлено у виплаті страхового відшкодування. Відмову вмотивовано тим, що згідно висновку № 126-13, спеціалістом з транспортно-трасологічного дослідження за матеріалами страхового випадку за участю автомобіля "Kia Cerato" д/н АА 0878КХ встановлено: пошкодження деталей передньої частини автомобіля "Kia Cerato" д/н АА 0878КХ з причин, викладених у дослідницькій частині висновку, не могло статися в рамках дорожньо-транспортної пригоди, місце та обставини якої наведені у поясненнях водія Тимофеєва А.С., а саме внаслідок наїзду на передню частину нерухомого автомобіля "Kia Cerato" д/н АА 0878КХ.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини пошкодження транспортного засобу, які викладені позивачем та належним чином зафіксовані органами ДАІ, є страховим випадком, а відтак про неправомірність та необґрунтованість відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як було вищевстановлено, відмовляючи у виплаті страхового відшкодування, відповідач зазначив про недостовірність відомостей щодо обставин настання страхового випадку, з посиланням на п. 16.1.5 договору. При цьому, в якості єдиного доказу на підтвердження факту надання недостовірних відомостей страхувальником, відповідач посилався на висновок № 126-13 від 10.10.2013 (а/с 35-48), яким була встановлена невідповідність пояснень водія транспортного засобу про обставини пошкодження автомобіля з проведеними у даному висновку дослідженнями.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний висновок № 126-13 (який має назву «експертного інженерно-технічного дослідження автомобіля», роздрукований на бланку ДП «Центр експертних досліджень» та містить печатку даної установи) не є належним та допустимим доказом, в розумінні ст. ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України та взагалі не може вважатися експертним дослідженням (висновком експерта), з огляду на наступне.

Так, пунктом 1.4. Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» (затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року N 53/5, далі - Інструкція) встановлено, що під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо.

Зі змісту висновку № 126-13 вбачається, що особа, яка проводила дослідження, користувалася виключно навчальною літературою (а/с 35), без використання жодного нормативно-правового акту або нормативного документу.

Згідно п. 4.14. Інструкції висновок експерта складається з обов'язковим зазначенням його реквізитів (найменування документа, дати та номера складання висновку, категорії експертизи (додаткова, повторна, комісійна, комплексна), виду експертизи (за галуззю знань) та трьох частин: вступної (Вступ), дослідницької (Дослідження) та заключної (Висновки).

При цьому, обов'язковою умовою при складанні висновку є зазначення у вступній частині висновку експерта, зокрема, даних про експерта (експертів): прізвище, ім'я та по батькові, посада, клас судового експерта, науковий ступінь та вчене звання, освіта, освітньо-кваліфікаційний рівень, експертна спеціальність, стаж експертної роботи, дата та номер видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, ким видано та строк дії; попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Всупереч наведеним нормам, у вступній частині висновку № 126-13 лише зазначено, що проведення дослідження доручено Бикову В'ячеславу Івановичу, який має повну вищу технічну освіту, закінчив у 1982 році фізико-технічний факультет Томського державного університету за кваліфікацією «інженер-фізик». Жодних посилань на те, що вказана особа є експертом (до того ж, експертом саме в транспортно - трасологічній галузі) даний висновок не містить. Також відсутня примітка щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку (як і усі інші необхідні реквізити, передбачені п. 4.14 Інструкції в частині ідентифікації експерта) також відсутні.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що висновок № 126-13 від 10.10.2013 не є належним та допустимим доказом, оскільки дослідження фізичною особою Биковим В.І. автомобіля "Kia Cerato" д/н АА 0878КХ, не є експертним дослідженням в розумінні вищенаведених норм законодавства, а відтак жодним чином не спростовує факт настання відповідного ДТП, обставин ДТП та пошкодження транспортного засобу внаслідок цього.

З матеріалів справи, вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2013 Биков В.І. викликався в судове засідання в якості спеціаліста, зокрема, направленням на адресу ДП «Центр експертних досліджень» копії зазначеної ухвали, яка згідно поштового повідомлення № 0103027205317 (а/с 92) була отримана вказаною установою 19.12.2013. Однак, в судове засідання 24.12.2013 Биков В.І. не з'явився, жодних пояснень по суті спору не направив.

Вищенаведене спростовує доводи апелянта про те, що суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача про виклик спеціаліста, однак не викликав Бикова В.І. в судове засідання, через що неповно дослідив обставини справи та порушив процесуальні права відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 24.12.2014 було призначено транспортно - трасологічну судову експертизу у справі.

На вирішення експерта поставлені наступні питання:

- чи перебував автомобіль Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ в рухомому стані під час зіткнення, що відбулось 08.09.2013 року на бульварі Лідерсовський, 1 в місті Одеса?;

- чи перебував автомобіль Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ в нерухомому стані під час зіткнення, що відбулось 08.09.2013 року на бульварі Лідерсовський, 1 в місті Одеса?;

- який механізм утворення пошкоджень деталей передньої частини автомобіля марки Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ?

- чи могли виникнути механічні пошкодження деталей передньої частини автомобіля марки Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ з причин, викладених у поясненнях водія Тимофеєва А.С., а саме внаслідок наїзду іншого транспортного засобом на передню частину нерухомого автомобіля Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ?

Відповідно до висновку транспортно-трасологічної експертизи № 1202/14-52 від 15.07.2014 року Київського науково-дослідного інститут судових експертиз за результатами проведення судової експертизи встановлено, що:

- відсутні ознаки для категоричного висновку про те, стояв чи рухався автомобіль Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ на момент первинного контакту із іншим слідоутворюючим об'єктом;

- механізм утворення пошкоджень деталей передньої частини автомобіля Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ детально викладені в дослідницькій частині висновку;

- виключити експертним шляхом утворення механічних пошкоджень деталей передньої частини автомобіля Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ з причин, викладених у поясненнях водія Тимофеєва А.С., а саме в наслідок наїзду іншого транспортного засобу на передню частину нерухомого автомобіля Kia Cerato Koup державний номер АА 0878 КХ, на основі наданих матеріалів неможливо.

Разом з цим, на 15 аркуші висновку (а/с 146) експертом зазначається , що розташування уламків скла, зафіксованих на фотознімках з місця ДТП, не суперечить їх можливому розташуванню при наїзді на нерухомий автомобіль КІА іншим автомобілем. Утворення найбільш вираженої другої групи слідів на правій передній частині автомобіля свідчить про переміщення слідоутворюючого об'єкта зверху вниз та справа наліво відносно нерухомої слідоутворючої поверхні (передньої правої частини автомобіля), або передньою частиною автомобіля у зворотньому напрямку (або частковому русі обох вказаних напрямках). Крім того, експерт дійшов висновку, що утворення наявних пошкоджень автомобіля КІА при знаходженні його у нерухомого стані на момент первинного контакту було можливим, якщо інший автомобіль здійснював рух вперед із поворотом вправо та одночасним гальмуванням.

В цій частині суд апеляційної інстанції приймає, як обґрунтовані, доводи позивача з посиланням на п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 про те, що за наявності в одній і тій же справі протилежних за змістом висновків як спеціаліста, так і судового експерта, їх оцінка здійснюється за правилами статей 42, 43 ГПК з наданням у зазначеному випадку переваги висновкові судового експерта.

Як було зазначено вище, при відмові у виплаті страхового відшкодування страховик посилався на п. 16.1.5 договору, який встановлює, що причиною для відмови у виплаті страхового відшкодування є надання страхувальником (вигодонабувачем, водієм, довіреними особами страхувальника, застрахованою особою) недостовірних відомостей, щодо часу, місця та обставин настання страхового випадку та механізму утворення ушкоджень, які виникли при його настанні.

При цьому, у разі виникнення сумнів щодо правильності пояснень страхувальника, згідно п. 9.3. договору страховик має право проводити страхове розслідування з приводу перевірки наданої страхувальником інформації і документів стосовно ТЗ, факту і обставин настання страхового випадку, розміру завданих збитків; робити запити до уповноважених органів відносно причин та наслідків страхового випадку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується факт настання ДТП, однак вказується на невідповідність пояснень позивача саме з обставинами вчинення ДТП. Разом з цим, жодних доказів здійснення будь-яких дій, передбачених п. 9.3. договору (відповідних запитів, фіксування будь-яких інших обставин пошкодження транспортного засобу, обґрунтованого контрозрахунку розміру збитків, тощо) відповідач не надав. Власну позицію щодо відмови у виплаті страхового відшкодування в судах обох інстанцій підтверджував виключно висновком № 126-13 від 10.10.2013, який, як було встановлено вище, не приймається судом апеляційної інстанції в якості належного доказу. При цьому, у даній постанові було встановлено, що висновок судової експертизи не спростовує пояснень страхувальника щодо обставин пошкоджень автомобіля, а факт того, що ДТП відбулося саме 08.09.2013 у вказаному позивачем місці, підтверджується належними доказами, зокрема, довідкою ВДАІ ОМУ ВПС.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В цій частині суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Так, відповідач жодним чином не спростував доводів позивача у даній справі.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 ст. 354 ГК України зазначає, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Розмір франшизи у випадку ДТП відповідно до пункту 11.8 договору складає 0,3% страхової суми.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про страхування" страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому.

У відповідності до частини 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині того, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума страхового відшкодування в розмірі 38372,71 грн. (38488,17 грн. (страхова сума) - 115,46грн. (франшиза передбачена договором). Вищезазначені фактичні витрати позивача на відтворення транспортного засобу підтверджуються документально, зокрема, актом прийому передачі виконаних робіт № 3752 від 26.03.2014 та платіжним дорученням № 62 від 13.03.2014 про сплату позивачем 38488,17 грн. на рахунок ТОВ «Паритет Моторс-Сервіс» (а/с 158-162). При цьому, зазначена сума страхової виплати не перевищує ліміту майнової відповідальності страховика.

Разом з цим, також позивач просив стягнути з відповідача витрати, понесені на послуги адвоката у розмірі 6000,00 грн.

Доводи відповідача про недоведеність позивачем понесених витрат спростовуються матеріалами справи, оскільки в якості доказів понесення вказаних витрат позивач надав договір про надання юридичних послуг № 14/10-П від 14.10.2013 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2590/10 Мельника І.О., Акт прийому-передачі, наданих послуг від 29.09.2014 року, звіт про надання юридичних послуг від 29.09.2014 року (яким підтверджується вчинення відповідних процесуальних дій від імені позивача саме адвокатом та помічником адвоката, яка також є представником позивача за довіреністю), квитанцію до прибуткового касового ордера № 13 від 06.10.2014 року на суму 6000,00 грн.

Частина 1 статті 44 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як зазначено в підпункті 6.3 пункту 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пункт 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначає представництво як один із видів адвокатської діяльності що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Частина 5 статті 14 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро.

Відповідно до частини 3 статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За таких обставин, виходячи з норми права щодо того, що при визнанні розміру гонорару слід виходити з принципів розумності, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність часткового задоволення судом першої інстанції клопотання позивача та відшкодування за рахунок відповідача суму судових витрат на послуги адвоката в розмірі 3000,00 грн., яка, на думку суду, відповідає принципам розумності та справедливості, враховуючи часткове задоволення позову, а також необґрунтовану відмову страховика у виплаті страхового відшкодування, що, в свою чергу, зумовило звернення страхувальника з позовом до суду. Правової позиції щодо вирішення питання розподілу судових витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, з застосування критерію розумності також дотримується Вищий господарський суд України (Постанова від 31.07.2012 р. у справі № 10/577).

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що позивач не обмежений правом звернутися до місцевого господарського суду з заявою саме про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, понесених позивачем на експертизу (з наданням відповідних доказів), оскільки заява від 22.10.2014 була подана позивачем вже після підписання рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/20546/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/20546/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20546/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 01.12.2014р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім