Рішення № 41633156, 20.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/21289/14 20.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амако Україна»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно»

Про стягнення 734 429,51 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: представник за довіреністю Зауткін С.С.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Амако Україна» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» (далі - відповідач) про стягнення 734 429,51 грн., а саме: 667 823,76 грн. - основного боргу, 57 101,96 грн. - пені, 9 503,79 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до підписаного між сторонами Договору № 7102/339384 від 08.04.13. позивач продав відповідачу товар, який не був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.14. порушено провадження у справі № 910/21289/14 та призначено її до розгляду на 11.11.14.

За результатами судового засідання 11.11.14., в зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням ним вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі та з огляду на подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 20.11.14., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 20.11.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 20.11.14. повторно не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду в даній справі не виконав, письмового відзиву на позов не надав, проте, 20.11.14. через відділ діловодства суду подав клопотання про призначення по справі № 910/21289/14 судової економічної експертизи та про продовження розгляду справи на п'ятнадцять днів, та просить суд відкласти розгляд справи.

Представник позивача проти вказаних клопотань заперечував.

Розглянувши в судовому засіданні 20.11.14. клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання обґрунтовано тим, що наведені позивачем розрахунки є помилковими та не відображають дійсного стану договірних відносин між сторонами.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

Предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів на підставі Договору № 7102/339384 від 08.04.13.

При цьому, відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

При цьому, судом враховано, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справі та продовження строку вирішення спору в даній справі, суд відзначає наступне.

Необхідність відкладення розгляду справи обґрунтована відповідачем ним, що 19.11.14. відповідач підписав з ФОП Онищук Максим Юрійович договір про надання юридичної допомоги, проте, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно», вказана особа не може бути присутня в судовому засіданні 20.11.14., в зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.

Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

До клопотання відповідачем не додано належних доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, на які заявник посилається як на підставу відкладення розгляду справи.

Разом з тим, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Крім того, за приписами ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з врахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більше як на п'ятнадцять днів.

Підстави, наведені відповідачем не є винятковими, а справа № 910/21289/14 не викликає тієї складності, яка потребує продовження строку вирішення спору, отже, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення клопотання відповідача.

При цьому судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/21289/14.

В судовому засіданні 20.11.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.04.13. між позивачем (далі - Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір № 7102/339384 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Продавець поставляє, а Покупець приймає та зобов'язується оплатити сільськогосподарську техніку, а саме: дискову оборону Challenger (бувша у використанні) - 1 (одна) одиниця (далі - Товар), на умовах, визначених даним Договором.

Згідно зі специфікацією від 08.04.13., що є додатком № 1 до Договору, предметом Договору є дискова оборона Challenger 1435-30 (бувша у використанні) 3-х секційна оборона з тандем ними дисками, робочою шириною 9,1 м, шириною при транспортуванні 4,0 м, з діаметром дисків 61 см, вагою 7 380 кг, серійним номером AGCS14350CZ100217 у кількості 1 (одна) за ціною 67 000,00 доларів США (з ПДВ).

Строк дії Договору сторонами погоджено з моменту підписання (08.04.13.) і діє до повного виконання сторонами умов Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість Товару згідно даної Специфікації складає гривневий еквівалент 67 000,00 (шістдесят сім тисяч доларів США, 00 центів) доларів США, що підлягає сплаті по Курсу перерахунку*; з них вартість Товару, без ПДВ складає гривневий еквівалент 55 833,33 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять три долари США, 33 центи) доларів США, сума ПДВ складає гривневий еквівалент 11 166,67 (одинадцять тисяч сто шістдесят шість доларів США, 67 центів) доларів США.

*За умовами Договору «Курс перерахунку» - середньозважений курс на міжбанківському ринку, опублікований на сайті Національного банку України (www.bank.gov.ua) на день, що передує дню перерахування коштів по даному Договору, збільшений на 0,5 %. Курс перерахунку, за яким розраховується гривневий еквівалент відповідного платежу, не може бути нижчим за Курс перерахунку на дату укладення даного Договору, а саме: 8,15 гривень за 1 долар США.

Згідно з п. 2.2 Договору, у разі зміни (підвищення) чи введення додаткових обов'язкових платежів (ставок, тарифів, мита, тощо), що підлягають сплаті при розмитненні Товару при ввезенні Товару на митну територію України, з моменту укладання Договору до остаточного розрахунку, ціна Товару підлягає коригуванню (збільшенню) відповідно здійснених змін (підвищень) таких обов'язкових платежів. Коригування ціни за п. 2.2. Договору здійснюється шляхом підписання Сторонами змін до Договору (п. 2.3 Договору).

Спір у справі виник в зв'язку з невнесенням відповідачем в передплати за Товар за Договором в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю, яка, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною другою статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами п. 4.1 Договору Продавець передає Товар Покупцеві на умовах ЕХW (склад Продавця: м. Житомир, вул. Щорса, 239-В), згідно з Інкотермс 2000 року, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати зарахування на поточний рахунок Продавця 100% загальної вартості Товару від Покупця, у відповідності з умовами п. 5.1 Договору, але не раніше « 25» листопада 2013 року.

Відповідно до п. 4.2 Договору, при настанні обставин, що унеможливлюють передання Товару в зазначений в п. 4.1 Договору строк, Продавець повідомляє Покупцю про це в письмовій формі, що відсуває строк передання Товару ще на 10 робочих днів, та не є порушенням строку передання Товару.

У разі, якщо Покупець порушить умови оплати, визначені в п. 5.1. даного Договору, строк передання Товару автоматично подовжується на строки затримки оплати, але не менше ніж на 10 робочих днів.

Відповідно до п. 4.3 Договору, передання Товару оформляється накладними на отримання Товару та/або актами прийому-передачі Товару, що підписуються уповноваженими представниками обох Сторін. Товар приймається за кількістю, якістю та комплектацією. Після підписання накладних на отримання Товару та/або актів прийому-передачі Товару, в залежності від того, що сталося раніше, Покупець не може пред'являти Продавцю претензій щодо кількості та комплектації Товару. З моменту передання Товару Покупцю, він несе всі ризики випадкової втрати, пошкодження Товару.

Положеннями п. 5.1 Договору встановлено, що Покупець зобов'язується здійснити оплату Товару шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця в наступному порядку:

- 25% від загальної вартості Товару, що складає гривневий еквівалент 16 750,00 доларів США, що підлягають сплаті по Курсу перерахунку, протягом 7 банківських днів з моменту підписання даного Договору;

- 5% від загальної вартості Товару, що складає гривневий еквівалент 3 350,00 доларів США, що підлягають сплаті по Курсу перерахунку, до 25 серпня 2013 року;

- 5% від загальної вартості Товару, що складає гривневий еквівалент 3 350,00 доларів США, що підлягають сплаті по Курсу перерахунку, до 25 вересня 2013 року;

- 65% від загальної вартості Товару, що складає гривневий еквівалент 43 550,00 доларів США, що підлягають сплаті по Курсу перерахунку, до 25 листопада 2013 року.

Відповідно до п. 5.2 Договору, всі платежі, які здійснюються Покупцем у випадку несвоєчасної оплати, незалежно від підстави платежу в платіжному дорученні проводяться в наступній послідовності:

- пеня згідно п. 8.1. Договору;

- оплата відповідного платежу.

Згідно з п. 5.3 Договору, при здійсненні оплати Покупець зобов'язується вказати у платіжному дорученні дату та номер даного Договору, а також номер рахунку, виставленого Продавцем, згідно якого здійснюється оплата.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з наданою позивачем детальною випискою по рахункам позивача, відповідачем 04.11.13. було сплачено позивачу за Товар 133 087,50 грн. Вказаного відповідачем не спростовано.

Тобто, з урахуванням приписів п. 1.2 Договору відповідач сплатив позивачу 16 329,75 доларів США.

Залишок до сплати: 50 670,25 доларів США.

Здійснюючи розрахунок заборгованості, позивач, з рахуванням п. 1.2 Договору, використовував Курс розрахунку станом на 01.09.14.

Таким чином, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 667 823,75 грн.

Крім того, судом враховано, що згідно з п. 4.4 Договору, Покупець набуває право власності на Товар після передання йому Товару, за умови одержання Продавцем 100% загальної вартості Товару.

В разі передання Товару Покупцю до оплати Покупцем 100% загальної вартості Товару, Покупець не має права відчужувати Товар третім особам, здійснювати з Товаром інші дії цивільно-правового характеру, при цьому Покупець несе ризики пошкодження, знищення та втрати Товару, витрати, пов'язані зі зберіганням Товару за свій рахунок та відповідальність за шкоду завдану третім особам в ході діяльності Покупця, пов'язаної з використанням, перевезенням, зберіганням або утриманням Товару (п. 4.5 Договору).

До того ж позивачем було надано підписаний між позивачем та відповідачем Договір № 7110/339384 оренди від 08.04.13., специфікацію до нього, акт прийому-передачі від 17.04.13., за якими позивач передав відповідачу в оренду в т.ч. і дискову оборону Challenger 1435-30 (бувша у використанні) 3-х секційна оборона з тандем ними дисками, робочою шириною 9,1 м, шириною при транспортуванні 4,0 м, з діаметром дисків 61 см, вагою 7 380 кг, серійним номером AGCS14350CZ100217 у кількості 1 (одна).

Крім того, згідно з п. 8.5 Договору, Продавець не несе жодної відповідальності за прострочення передання Товару, якщо таке прострочення є наслідком невиконання або неналежного виконання Покупцем своїх обов'язків за цим Договором, в т.ч. прострочення оплати згідно п. 5.1. цього Договору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві повної вартості Товару в порядку 100% передплати передбаченої умовами Договору, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню у сумі 667 823,75 грн. В іншій частині в стягненні суми основного боргу в розмірі 0,01 грн. слід відмовити.

В зв'язку з тим, що відповідач прострочив оплату Товару, позивач на підставі п. 8.1 Договору просить суд стягнути 57 101,96 грн. - пені.

Відповідно до п. 8.1 Договору, у випадку прострочення оплати за Товар Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості Товару з ПДВ, що підлягає сплаті в гривнях по Курсу перерахунку, дійсному в день виникнення у Покупця заборгованості, але не нижчому за Курс перерахунку на дату укладення даного Договору, за кожний календарний день прострочення оплати платежу по день оплати заборгованості включно.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання та на підставі викладеного вище здійснено перерахунок пені та встановлено, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 53 877,47 грн. - пені. В іншій частині в розмірі 3 224,49 грн. пеню нараховано безпідставно, а тому з задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 9 503,79 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України) (п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

За перерахунком суду, розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 9 503,79 грн., як те вбачається з обґрунтованого розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохолдинг Руно» (03055, м. Київ, вул. Шулявська, б. 7; ідентифікаційний код 32736177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Амако Україна» (08322, Київська область, Бориспільський район, село Проліски, вул. Броварська, б. 2; ідентифікаційний код 21665011) 667 823 (шістсот шістдесят сім тисяч вісімсот двадцять три) грн. 75 коп. - основного боргу, 9 503 (дев'ять тисяч п'ятсот три) грн. 79 коп. - 3% річних, 53 877 (п'ятдесят три тисячі вісімсот сімдесят сім) грн. 47 коп. - пені, 14 624 (чотирнадцять тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 10 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.11.14.

Суддя Т.М. Ващенко