Рішення № 41633145, 17.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 52/55 17.11.14Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» до Житлово-будівельного кооперативу «Меблевик-1» про стягнення 16 977,88 грн., за участю представників позивача - Гогітідзе В.Ф., довіреність № 18/11/13/1 від 18.11.2013 року, відповідача - Кусок І.В., протокол № 1 від 14.03.2010 р.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 16 977,88 грн. основного боргу у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язання за договором на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 450073 від 01.02.1999 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.01.2009 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 25.02.2009 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2009 року провадження у справі було зупинено до вирішення іншої пов'язаної з нею справи № 8/131.

Ухвалою від 21.10.2014 року провадження у справі поновлено, призначено до розгляду на 03.11.2014 року та змінено позивача з Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль» на його процесуального правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій».

В судовому засіданні 03.11.2014 року представниками сторін заявлено клопотання про продовження строку розгляду спору в даній справі, яке суд з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи задовольнив.

Суд оголосив перерву в судовому засіданні 03.11.2014 року до 17.11.2014 року.

В судовому засіданні 17.11.2014 року представник позивача надав клопотання про припинення провадження у справі № 52/55, у зв'язку зі сплатою відповідачем боргу в повному обсязі, та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.11.2014 року надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у позові повністю, оскільки заборгованість погашена.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в частині позовних вимог на суму 8 000,00 грн. в позові необхідно відмовити, а в частині позовних вимог на суму 8 977,88 грн. провадження у справі підлягає припиненню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.02.1999 року між Закритим акціонерним товариством «Енергогенеруюча компанія «Укр-Кан Пауер», правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль», (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Меблевик-1» (покупець) було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 450073 (надалі - договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю, згідно переліку, товар - теплову енергію у вигляді гарячої води в період з 01.02.1999 року по 31.01.2000 року, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах даного договору (п.п. 1.1., 1.2 договору).

Даний договір укладений на термін з 01.02.2000 року до 31.01.2000 року і вважається продовженим на такий же строк, якщо за місяць до закінчення терміну його дії жодною із сторін не буде заявлено про протилежне, та при умові, якщо покупець о 1 серпня поточного року узгодить з енергопостачальною організацією обсяг споживання на наступний період (п. 10.1. договору).

Відповідно до п.п. 6.4, 6.5 договору, покупець (відповідач) щомісяця з 12 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць. Один примірник підписаного акту покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця. Покупець (відповідач) самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач пояснив суду, що ним належним чином виконувались зобов'язання за договором № 450073 від 01.02.1999 року, тоді як відповідач, взяті на себе зобов'язання за договором не виконував належним чином, внаслідок чого за листопад 2008 року виникла заборгованість за використану теплову енергію.

Поясненнями позивача, поданим позивачем розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі зазначених даних облікових карток (табуляграм), відомостей обліку теплової енергії стверджується факт поставки позивачем відповідачу протягом указаного періоду за спірним договором теплової енергії на суму 16 977,88 грн. (в т.ч. ПДВ), а також факт користування відповідачем цією тепловою енергію.

Однак, після звернення позивача з позовною заявою до суду відповідачем 03.03.2008 року було надано платіжні доручення № 192 від 28.11.2008 року, № 197 від 24.12.2008 року, № 208 від 26.12.2008 року в підтвердження сплати частини основного боргу за листопад 2008 року за спожиту теплоенергію від відповідача за договором № 450073 від 01.02.1999 року.

Частина боргу в розмірі 8 000,00 грн. за листопад 2008 року була сплачена відповідачем у відповідності до платіжного доручення № 192 від 28.11.2008 року, тобто до звернення позивача з позовом до суду 24.12.2008 року.

Таким чином, у позивача не було підстав звертатись до господарського суду міста Києва з позовом в частині стягнення основного боргу на суму 8 000,00 грн., у зв'язку з чим суд в цій частині позовних вимог відмовляє.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором по сплаті спожитої теплової енергії.

При цьому, в ході розгляду справи між сторонами виникали спірні питання щодо правомірності застосування при здійсненні розрахунку вартості спожитої теплової енергії тарифів, встановлених розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України «Про столицю України - місто герой Київ», виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності» був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація». Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначає Закон України «Про теплопостачання».

Статтею 1 даного Закону визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п. 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 р. у справі №К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 р. у справі № 21-967во10.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Позивач в судовому засіданні 17.11.2014 року повідомив суду про повне погашення відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію у вигляді гарячої води за листопад 2008 року за договором № 450073 від 01.02.1999 року, у підтвердження чого надав відповідні виписки з особового рахунку та реєстри перерахувань. Крім того, факт спати зазначеної заборгованості доведений самим відповідачем, який надав у підтвердження копії відповідних платіжних доручень та виписок з особового рахунку.

Судом було встановлено, що основний борг за спожиту теплову енергію у вигляді гарячої води за договором № 450073 від 01.02.1999 року за листопад 2008 року в розмірі 8 977,88 грн. було погашено відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду 24.12.2008 р.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 8 977,88 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію у вигляді гарячої води за договором № 450075 від 01.02.1999 р. за листопад 2008 р., підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Судові витрати відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача .

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Провадження у справі в частині стягнення 8 977,88 грн. основного боргу припинити.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Меблевик-1» (02121, м. Київ, проспект Бажана, 7-Д; код 22894144) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр інфотехнологій» (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 22; код 32531966) 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 78 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.11.2014р.

Суддя С.О. Чебикіна