Постанова № 41632584, 25.11.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2014 року 810/6433/14

приміщення суду за адресою:м. Київ, бул. Лесі Українки, 26

час прийняття постанови : 12 год. 50 хв.

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лиска І.Г.

при секретарі - Васковець М.С.

за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" з позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004712201 від 03.11.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі Акту про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань дотримання норм податкового законодавства щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Бюро нових технологій» за період з 01.03.2014року по 31.03.2014рік № 620/22-011/00951770 від 22.10.2014року (надалі - Акт перевірки) Миронівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення №0004712201 від 03.11.2014року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість 250 039грн. 00коп. основного платежу та 125 019грн. 00коп. штрафних санкцій.

Як вбачається, із вказаного податкового повідомлення-рішення та висновку Акта перевірки, Миронівська ОДПІ вважає, що позивачем було порушено наступні норми податкового законодавства: п.п 192.1.1 п. 192.1 cт. 192, п. 198.1. cт. 198, п. 198.3, cт. 198, п.201.10, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2756-VI із змінами та доповненнями, а також ч. 1 ст. 203, ч.1 cт. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що встановлено неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2014року в сумі - 250 038грн. 67коп.

Зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Бюро нових технологый» договору і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача Рубан Л.П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, підтвердив обставини, викладені у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача Шаранданов О.П. позов не визнав, заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову, зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення є таким, що прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши сторони, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 09.10.2014 року по 15.10.2014 року, відповідно до наказу Миронівської ОДПІ від 08.10.2014 року № 732 «Про проведення позапланової виїзної перевірки» та направлення від 09.10.2014 року № 668 виданих Миронівською ОДПІ виданого ОСОБА_4, СДРІ сектору планування та інформаційного забезпечення, відділу податкового аудиту, згідно із п. п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями, проведено позапланову виїзну документальну перевірку Публічного акціоненрного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп та комбікормів» (ПАТ «Миронівський ЗВКК») з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником ТОВ «Бюро нових технологій» (код ЄДРПОУ 36301879) за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року.

За результатами перевірки складено Акт від 22.10.2014 року №620/22-011/00951770 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податку ТОВ «бюро нових технологій» за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року».

Перевіркою встановлено порушення ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»: п.п 192.1.1 п. 192.1 cт. 192, п.201.10, п. 201.6 cт. 201 , п. 185.1 ст. 185, п. 185.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1. п. 198.2, п. 198.3 cт. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2756-VI із змінами та доповненнями, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року , а також ч. 1 ст. 203, ч.1 cт. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 662, ст.655, ст. 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( п. 5 ст. 203 ЦК України) підприємством завищено суму податкового кредиту в загальній сумі 250038, 67 грн, в тому числі за березень 2014року в сумі - 250 038грн. 67коп., в результаті чого завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за березень 2014 року в сумі 250038, 67 грн, та в результаті чого вплинуло на завищення підприємством суми бюджетного відшкодування за квітень 2014 року в сумі 250038, 67 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на аналізі нищезазначених документів, які надійшли до податкового органу, а саме Акту 10.07.2014 № 385/26-53-22-01-15-36301879 отриманого від Дніпровського району ГУ Міндоходів в м.Києві про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Бюро нових технологій» (код ЄДРПОУ 36301879) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період: з 01.03.2014 по 31.03.2014р. та матеріалів що надійшли від оперативного управління Білоцерківської ОДПІ, щодо відсутності платника за адресою реєстрації ТОВ «Бюро нових технологій» та допити ОСОБА_5 та ОСОБА_6

На підставі аналізу зазначених документів відповідач прийшов до висновку, що договір укладений позивачем з ТОВ «Бюро нових технологій» не є реальним, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

3 листопада 2014 року Миронівською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення - рішення № 0004712201, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 250039 грн. - основного платежу та 125019 грн. - штрафних фінансових санкцій.

Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» зареєстровано як юридичну особу 13.06.1996 року Миронівською районною державною адміністрацією Київської області та має філфю - Таврійська філія ПАТ «Миронівський ЗВКК» .

В ході перевірки та у судовому засіданні встановлено, що у період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року позивач, а саме його філія здійснювала фінансово-господарські взаємовідносини із ТОВ «Бюро нових технологі»

ТОВ «Бюро нових технологій» було зареєстровано як юридичну особу 18.02.2009 року та зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії АГ №214915 та Свідоцтвом №200147652 про реєстрацію платника податку на додану вартість НБ №476078.

Основним видом діяльності ТОВ «Бюро нових технологій» за КВЕД -2010 є: оптава торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Так, судом встановлено, що між Тарійською філією ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Бюро нових технологій» було укладено договір поставки № 674/т від 20.11.2013 року.

В даному договорі зазначено: Таврійська філія ПАТ «Миронівський ЗВКК», що має статус платника податку на прибутку на загальних підставах, в особі Рудченко С.М., що діє на підставі Доручення від 07 травня 2012 року, іменований надалі «Покупець», з однієї сторони, і ТОВ «Бюро нових технологій», що має статус платника податку на прибуток на загальних підставах, в особі директора Садикі О.Н., що діє на підставі Статуту, іменоване надалі «Постачальник» уклали цей договір.

У встановлений цим Договором термін, постачальник бере на себе зобов'язання передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію, далі - Товар (макуху соєву) , на умовах DAP відповідно до міжнародних правел «Інкотермс 2010» , а покупець бере на себе зобов'язання прийняти Товар.

Якість Товару повинна відповідати умовам цього Договору і нормативним документам, в яких встановлені вимоги до якості такого роду Товару.

Продавець гарантує Покупцеві, що Товар є його власністю і вільний від прав третіх осіб: не є предметом застави (у тому числі податкової), не перебуває під арештом, не є спільною власністю тощо.

За цим Договором до Товару цього виду умови про асортимент, комплектність і упаковку не застосовуються.

Так, на виконання умов даного договору були виписані податкові накладні: №1 від 01.03.2014 року на загільну суму 186190 грн, в тому числі ПДВ-31031, 67 грн.; №2 від 09.03.2014 року на загальну сум 192726грн, в тому числі ПДВ 32121 грн.; №3 від 10.03.2014 року на загальну суму 187824 грн, в тому числіПДВ - 31304 грн.; №4 від 14.03.2014 року на загальну суму 184296грн. , в тому числі ПДВ-30716грн.; №5 від 15.03.2014 року на загальну суму 185388 грн., в тому числі ПДВ-30898 грн.; №6 від 17.03.2014 року на загальну суму 188496 грн, в тому числі ПДВ - 31416грн.; №7 від 19.03.2014 року на загальну суму 185136грн., в тому числі ПДВ-30856 грн., №8 від 21.03.2014 року на загальну сум 190176 грн, в тому числі ПДВ - 31696грн.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту за період з березень місяці 2014 року відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість, та даним декларації з ПДВ, а саме: за березень місяць 2014 року (декларація від 24.04.2014 року № 9022375296) включено суму ПДВ в розмірі - 250 038,67 грн., що відповідає даним додатка 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»

На підтвердження реальності виконання зазначеного договору позивачем було надано під час перевірки та суду наступні документи: Договір №674/т від 20 листопада 2013 року , податкові накла №1 від 01.03.2014 року; №2 від 09.03.2014 року ; №3 від 10.03.2014 року; №4 від 14.03.2014 року; №5 від 15.03.2014 року; №6 від 17.03.2014 року; №7 від 19.03.2014 року , №8 від 21.03.2014 року; видаткові накладні: №15 від 1 березня 2014 року; №16 від 9 березня 2014 року, №17 від 10 березня 2014 року, №18 від 14 березня 2014 року, №19 від 15 березня 2014 року, №20 від 17 березня 2014 року, №21 від 19 березня 2014 року, №22 від 21 березня 2014 року, посвідчення про якість №99 від 28.02.2014 року , посвідчення про якість №18 від 9.03.2014 року, посвідчення про якість №76 від 10.03.2014року; посвідчення про якість №937 від 14.03.2014 року, посвідчення про якість №97 від 15.03.2014 року, посвідчення про якість №16 від 19.03.2014 року, посвідчення про якість №37 від 17.03.20143 року, посвідчення про якість №17 від 21.03.2014 року, Витяг из Книги приходу, виписку з особового рахунку за березень 2014 року , товарно -транспортні накладні: №143 від 21.03.2014 року, №147 від 19.03.2014 року, №137 від 17.03.2014 року, №367311 від 15.03.2014 року, №872737 від 14.03.2014 року №71 від 10.03.2014 року, №49 від 09.03.2014 року, №78 від 28.02.2014 року, підсумковий акт списання за березень 2014 року.

Отже, на виконання договірних зобов'язань ТОВ «Бюро нових технологій» поставило товар, згідно з умовами укладеного договору, а Позивачем прийнято у власність та оплачено поставлений товар.

Факт отримання Позивачем від контрагента товару підтверджується видатковими накладними, про що зазначено на сторінці 9,10, акту перевірки.

Факт розрахунку позивачем за отримання товару підтверджується виписками по рахунку позивача, які були надані для перевірки та відображені в акті перевірки на сторінці 11,12 акту перевірки.

На підтвердження транспортування товару позивачем під час перевірки надано товарно-транспортні накладні, які відображені в акті перевірки (сторінка 11 акту перевірки).

Обсяги придбання за договором відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджується первинними документами та про що зазначено в акті перевірки (сторінка 9,10,11,12 акту перевірки).

Також, судом встановлено, що позивач має необхідні потужності для приймання і обробки зернових культур, а також документальне підтвердження щодо руху товару на підприємстві та передачі його у виробництво.

Тобто, позивачем податковому органу під час проведення перевірки та суду надані усі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо придбання товарів у ТОВ «Бюро нових технологій» .

Крім того, перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили та доказовості.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень в діях позивача податковим органом не виявлено. Надані позивачем до перевірки документи податковим органом не проаналізовано.

Таким чином, здійснення господарських операцій позивачем із контрагентом ТОВ "Бюро нових технологій ", підтверджується наданими ним документами.

Виконання сторонами договірних зобов'язань та наявність документів первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують здійснення господарських операцій за Договором, у тому числі, податкових накладних ТОВ "Бюро нових технологій", є підставою для включення до податкового кредиту позивача сум ПДВ за березень 2014 року на суму 250 038,67 грн.

Таким чином, оскільки господарські операції із контрагентом ТОВ "Бюро нових технологій" виконувались згідно з належним чином укладеним Договором, що підтверджується вказаними вище документами, висновок про фактичне невиконання Договору між позивачем та ТОВ "Бюро нових технологій" є безпідставним.

Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість позивача та ТОВ "Бюро нових технологій" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.

Щодо висновків відповідача в запереченнях на позов про нікчемність правочину укладеного позивачем з ТОВ "Бюро нових технологій", суд зазначити наступне.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

В свою чергу, згідно частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно частини другої статті 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, що встановлена саме законом, а не актом перевірки податкового органу, адже лише нормою закону має бути встановлено, що правочин є нікчемним.

Зокрема частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 224 Цивільного кодексу України, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною першою зазначеної правової норми визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Також, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Жодних вироків чи рішень судів відповідач суду не надав.

Тобто, підстави нікчемності правочину встановлюються саме законом, а недійсність правочину виключно рішенням суду, а не актами податкових перевірок та/або слідчими податкових органів на власний розсуд.

Судом встановлено, що договір, укладений філією позивача з ТОВ "Бюро нових технологій" є правочином, спрямованими на реальне настання правових наслідків та досягнення реальних цілей, обумовлених ними, укладеними з дотриманням всіх інших вимог, необхідних для чинності правочину згідно ст. 203 Цивільного кодексу України.

На день розгляду справи жодних рішень щодо визнання судом договорів недійсними, фіктивними - не існує. Позивач уклав договір для отримання реального результату, такий результат був досягнутий, усі первинні документи є в наявності, отже оспорюваний правочини не можуть бути визнаний недійсним.

Таким чином, у зв'язку з викладеним вище висновок про нікчемність Договору, укладеного між філією позивача та ТОВ "Бюро нових технологій" є безпідставним.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд звертає увагу, що факт вчинення позивачем певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи договір, видаткові та податкові накладні, товарно-транспорні накладні, Посвідчення про якість, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити.

Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

За визначенням пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову тоставку товару позивачу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:а)порядковий номер податкової накладної;б)дата виписування податкової накладної;в)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;г)податковий номер платника податку (продавця та покупця);ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д)повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е)опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;є) ціна постачання без урахування податку;ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з)загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и)вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Бюро нових технологій" підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

За приписами пунктів 200.1, 200.4, 200.6 та 200.7 статті 200 Податкового кодексу бюджетному відшкодуванню у звітному (податковому) періоді підлягає частина від'ємного значення, розрахованого згідно з вимогами пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, та/або сума залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З метою встановлення фактів здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом.

Крім того, суд наголошує, що факт визнання правочину нікчемним має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань. Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Також суд враховує положення статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Отже, оскільки позивачем спірні суми ПДВ сформовані на підставі дійсних податкових накладних контрагента позивача, висновок відповідача про порушення позивачем п.п 192.1.1 п. 192.1 cт. 192, п.201.10, п. 201.6 cт. 201 , п. 185.1 ст. 185, п. 185.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1. п. 198.2, п. 198.3 cт. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та про заниження податку на додану вартість на загальну суму є безпідставнимТаким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на Акті перевірки іншого податкового органу та опитуванні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Представником позивача надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Таким чином, судові витрати підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області №0004712201 від 03.11.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" сплачений ним судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Лиска І.Г.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 листопада 2014 р.